Коли Олена прийшла працювати після закінчення школи на підприємство, її відразу помітила бухгалтера Ірина.
Ірина була жінка у віці, і в неї був неодружений син Вадим, якому вона сама хотіла знайти дружину.
Вадим відслужив, працював, часто знайомив матір з дівчатами, але вони їй не подобалися.
Забракувала всіх, і раптом побачивши молоденьку Олену, зрозуміла – ось це майбутня дружина її Вадимчика.
Олені було вісімнадцять років, видно, що не балувана і скромна дівчина, але гарна, ввічлива й усміхнена. Її важко було не помітити, тому Ірина повідомила сина:
– Вадимчику, сьогодні зустрічай мене з роботи, я познайомлю тебе з Оленою. Впевнена, вона тобі сподобається. Така дівчина не може тобі не сподобатися.
– Мамо, знову ти зі своїми пропозиціями, я ж сказав, сам знайду, – казав син, збираючись увечері на чергове побачення.
– Вадимчику, я тобі обіцяю, ти не розчаруєшся, – твердо пообіцяла мати.
Ірина ближче до вечора запитала Олену:
– А ти де живеш?
– З мамою та молодшою сестрою, майже у центрі. Не здала я іспити під час вступу в інститут, ось і вирішила попрацювати до наступного року. Знову вступатиму…
Ірині потрібно було швидше одружити сина, поки його не розбалували численні жінки.
Олена їй сподобалася, тому вона вирішила познайомити її з сином, поки ту теж не закрутили інші хлопці та чоловіки.
Кожна ж мати бажає своїй дитині щастя, а в Олені вона не сумнівалася, вона стане хорошою дружиною для сина.
Познайомила вона молодих, потім було весілля і почалося їхнє сімейне життя.
Вадим був симпатичним, але виявився дуже ревнивим. Спочатку жили добре і спокійно, жили окремо у сімейному гуртожитку, Вадиму не хотілося жити з матір’ю, яка завжди намагалася контролювати його.
Вадим, дізнавшись про бажання дружини здобути вищу освіту, тут же сказав:
– Олено, ти про що? Яка вища освіта? У тебе тепер одна освіта – сімейний інститут, чоловік і майбутні діти. Забудь. Я тобі не дозволяю вступати вчитися. Ти тепер моя дружина, і я вирішуватиму твою долю. Ще не вистачало, щоб ти фліртувала там зі студентам.
– Вадимчику, я не збираюся ні з ким фліртувати, але освіта в житті потрібна, – несміливо вмовляла вона чоловіка.
– Тобі не потрібна вона, я забезпечу свою сім’ю.
Через деякий час Олена зрозуміла, що чекає дитину.
– І справді, яка мені тепер освіта? – змирилася зі своїм становищем вона.
Після народження сина, Олена поринула у сімейне життя так, що й забула про свою мрію – навчання в інституті.
З ранку до вечора готувала, прала, годувала сина, гуляла з ним і так по колу.
Чоловік працював, особливо не допомагав, але була в нього така одна неприємна риса, про яку дружина дізналася пізніше.
Вадим тримав усе під контролем. Мабуть, передалася йому ця риса від матері. Як то кажуть – «яблуко від яблуні…»
Вранці, йдучи на роботу, він дружині давав настанови, як господарювати, що купити, що приготувати, де і коли гуляти з сином.
А ввечері Олена мала відзвітувати перед чоловіком, у якому магазині була і що придбала, скільки грошей витратила. Усі покупки та витрати вона записувала в окремий блокнот, який щодня перевіряв чоловік. Так у них було заведено в сім’ї, хоч дружина спочатку й протестувала.
– Вадику, ну навіщо це? Навіщо записувати, ніби мені нема чого робити?
– А як ти хотіла? Ти вдома сидиш із сином, працюю я один. І маю знати куди йдуть зароблені мною гроші. Запам’ятала це? І щоб я більше не чув подібних розмов, – строго відповів чоловік.
А якщо вона раптом заперечувала, він починав сваритися.
Тому Олена мовчала, змирилася зі своїм становищем, догоджала чоловікові. Якось він навіть насварився на дружину в присутності її сестри, анітрохи не соромлячись, гості.
Він просто раптом побачив «незапланований» у витратах торт і ще дещо із солодощів…
– Ви живете із сином на мої гроші! Я вас годую, одягаю, а ти шикуєш?!
Сестра заступилася за Олену:
– Вадиме, вона твоя дружина і виховує твого сина! Готує і прибирає і за тобою в тому числі. Чому ти так говориш до неї? Тим паче торт купила я.
Але краще б вона промовчала… Олена намагалася їй показати поглядом, мовляв, мовчи, не треба. Але було пізно. Він швидко вказав на двері її сестрі і виставив ту зі словами:
– Ти хто така, будеш ще мені вказувати!
Ну і ще дещо додав услід….
Сестра не впізнавала Олену.
– Чому Оленка стала такою? Мовчить, не може відповісти цьому Вадиму. Адже вона була спритною, життєрадісною, могла за себе постояти, а зараз ким стала? Виходить, що Вадим, який старший за неї на шість років зробив з неї слухняну і безвільну.
Це вже потім з’ясувалося, що Вадим міг і виставити дружину за двері.
Свекруха про все це знала, але не лізла в їхні стосунки. Олену вона поважала та любила по–своєму, і переживала, що та залишить її сина. Тому що з його характером ревнивця та сварливого чоловіка не кожна жінка вживеться.
Минав час, син підростав, Олена не працювала, чоловік не дозволяв.
Олена стала красунею з вічно сумними очима. Але дивно було те, що чим більше чоловік сварився, то красивішою ставала дружина. Вадим це помічав і контролював майже кожен її крок. Але Олена й сама ніколи не дивилася на інших чоловіків та й коли? Завжди зайнята і завжди в переживаннях, що ще вигадає її чоловік.
– Щось у тебе багато вільного часу стало, син у школу пішов. Пора нам другу дитину народити, – говорив він іноді, коли був у хорошому настрої.
Вони жили вже в окремій квартирі, яку дали Вадиму. Олена любила дітей, але другу дитину від такого чоловіка народжувати їй не хотілося. Хоч і була вона слухняна, але ні–ні, та й приходили до неї думки про розлучення з Вадимом.
Просто вона переживала і розуміла, на що він може бути здатним. Так і жила заради сина з чоловіком, сподіваючись, що згодом він виправиться, зміниться, заспокоїться. Але життя її лише ускладнювалося. На додаток до всього, Вадим почав гульбанити, вже часто приходив з роботи веселий і затримувався.
А потім став дедалі пізніше повертатися з роботи, а одного разу і зовсім не прийшов. Олена переживала:
– Хоч би щось не сталося з чоловіком…
Але Вадим наступного дня зʼявився, як нічого й не було, причому вдень, хоча мав бути на роботі.
– Вадимчику, ти де був і чому не на роботі?
– Де-де, де треба! Яке твоє діло, де я був? Де був, там мене вже нема. Я не на роботі, бо просто вирішив перевірити, чим ти тут займаєшся, поки мене немає вдома. Чи не привела якогось чоловіка! Я вас утримую із сином, маю право контролювати.
Отоді й дійшло до Олени, що чоловік загуляв на стороні. І десь у душі вона навіть зраділа:
– А може він піде сам до іншої жінки? Я тільки буду рада. Він ніколи не зміниться.
Вона ще не знала, що чоловік–ревнивець, що сам гуляє, і стає ще ревнивішим, бо судить по собі.
Він приходив із гулянок і влаштовував дружині сварки, у всьому підозрював, не соромлячись сина. Свекруха, як могла вмовляла Олену.
– Олено, ти тільки не йди від Вадима, він без тебе пропаде. Ну, де ще він знайде таку дружину?
Олена вирішила піти на роботу і не чекати на подачки від чоловіка. Та ж свекруха їй допомогла з роботою.
– Олено, прошу тебе, не видавай мене, що я тобі допомогла влаштуватися на роботу. А то не дай Боже…
– Звичайно я не скажу, – переконала її та.
Дізнавшись, що дружина тепер працює, Вадим розлютився.
– Хто тобі дозволив вийти на роботу? І коли ти знайшла цю роботу?
Звідки взялася сміливість у Олени, вона й сама не зрозуміла.
– Якщо ти ще раз почнеш сварку ні з чого, я тобі влаштую! – зухвало і рішуче сказала дружина.
Вадим тут же відсахнувся, не чекаючи такої відсічі від терплячої та слухняної дружини. Він дивився їй прямо в очі і бачив, що дружина не жартує. Такою він її ще не бачив. Він одразу пішов у кімнату зі словами:
– Ну-ну, поживемо, побачимо. Бач осміліла!
…Через два дні Вадим прийшов з чергової гулянки додому. Було вже пізно.
Його нещодавно звільнили з роботи за прогули, і він хвалився перед друзями, такими ж, як і він сам гульвісами:
– Подумаєш, звільнили, та знайду я роботу. Та можна й не шукати, нехай тепер дружина мене годує, адже вона працює. Даремно її не відпускав на роботу. Нехай тепер утримує мене.
Вадим зайшов у квартиру і оторопів. Всюди було якось порожньо, в коридорі не було взуття…
– Олено, ти де?! – гукнув він дружину. – Я вже вдома, давай став мені вечерю на стіл.
Та у відповідь була тиша.
Вадим зайшов на кухню. Холодильник був порожній. В кімнаті нікого не було… Ані дружини, ані сина…
– Дивно, вже майже північ, і куди вони поділися? – здивувався чоловік.
Він сів на крісло і раптом застиг від несподіваної здогадки!
До Вадима дійшло – Олена його покинула!
Він зразу ж вирішив будь-що знайти її. Але зустрівшись із друзями наступного, все знову пішло не по плану, і він знову прийшов додому веселий. А потім знову все повторилося спочатку…
Ну а пізніше прийшла до нього в квартиру жінка з тієї ж компанії гульвіс.
Почала жити з ним, разом гульбанили, а якщо не було грошей, то вона відправляла його до матері, щоб там попросив грошей «на життя». Так і спустився Вадим на дно…
…Олена ж через два роки вийшла заміж за Ігоря, який приїхав до них на підприємство у відрядження. Ігор оторопів одразу ж, коли побачив її в офісі.
– Здрастуйте… – сказав Ігор, коли увійшов у її кабінет, і застиг.
– Доброго дня, – дружелюбно відповіла Олена і посміхнулася.
Пауза затяглася.
– А що ви хотіли? Які документи треба?
Нарешті Ігор отямився.
– Оце так! Я й не знав, що тут водяться такі красуні, – сказав він. – Вибачте, мені потрібна схема…
Після закінчення робочого дня, Ігор чекав Олену біля входу з квітами. Він запросив її в кафе, потім провів до будинку матері, де вона жила із сином. Синові п’ятнадцять років, він чекав матір, а та чомусь затримувалася. Такого ніколи не було.
Місяць відрядження Ігоря пролетів миттю, вони й не помітили.
А напередодні розставання Ігор прийшов разом з Оленою до неї додому. Він уже був знайомий з її матір’ю та сином.
Мати Олени запросила всіх вечеряти, спекла пиріг, а Ігор раптом підвівся, дістав з кишені коробочку з каблучкою і простягнувши Олені, з хвилюванням сказав:
– Олено, виходь за мене заміж? Я розумію, що це надто швидко, що кваплю події, але не можу я тебе тут залишити.
І дивлячись на її матір і сина з надією мовчки шукав у їхніх очах згоду. Потім побачивши, як повеселішав погляд сина і зволожилися очі майбутньої тещі, зрадів.
– Я згодна, Ігорю! – почув він голос Олени.
Він підхопив її на руки і закрутив.
– Який я щасливий, який щасливий! Ви всі просто не уявляєте, який я щасливий! Післязавтра їдемо втрьох, завтра владнаємо всі справи і їдемо до мене в гості. Згодна, Оленко?
Мати плакала, а він умовляв її:
– Та не хвилюйтеся, ви. Потім перевеземо вас до нас. У мене там великий будинок, всім вистачить місця. У нас гарна природа, річка. Та що я говорю, скоро самі все побачите.
Олені в той час було всього тридцять п’ять років, а Ігореві сорок два. З того часу живуть вони в нього, син уже закінчує інститут, і вони виховують ще одного сина, свого спільного. А Ігор та Олена дуже щасливі.
Але й теща теж рада, бо живе поряд зі своїми близькими та рідними.
Донька її молодша іноді приїжджає в гості зі своєю сім’єю, і тоді збирається велика родина за столом і всі радіють за Олену, якій довелося так багато пережити…