– Стоп, – сказала собі Марина. – Жінок у твого сина може бути багато, а дитина таки в тебе одна!
– Мамо, ну що ти засмучуєшся! Я вже дорослий і сам можу відповідати за свою поведінку! – не витримував Сашко. Він щойно заявив матері, що зібрався одружитися.
– Ну, добре, розкажи про неї: хто вона, скільки років чим займається?
– Розумієш, Ганна, вже досить доросла та самостійна людина. Інститут закінчила, працює.
– Тобто вона тебе старша? – Марина не витримувала від обурення. – А сім’ю ти як утримувати збираєшся? Тобі ж ще рік навчатись!
– Подумаєш, рік! Я можу підробляти, до того ж у Ганни зарплата теж пристойна, вистачає навіть на дитину…
– То в неї ще й дитина є? – Марина сплеснула руками. – Ти взагалі думаєш, що робиш? На скільки вона старша за тебе, що вже встигла народити? Молодших, що, не знайшлося?
Сашко зітхнув і сказав:
– Мамо, Ганні. вже двадцять сім, а Андрійкові три роки…
Від обурення Марина ледве стримувалася, гучно закрила двері і вийшла з кімнати сина. Вона сиділа на кухні і переживала: її дитина, яку, здається, вона ще вчора купала і годувала, проводжала до дитячого садка, не спала ночами, коли вона нездужала, виявляється, виросла. Сашко в неї – розумник і красень, в університеті навчається, причому, на бюджеті, і треба ж – одружитися надумав. Так добре б на ровесниці, а то на дорослій жінці та ще з дитиною!
– Мамо, ну, не хвилюйся! Ганна хороша, і господиня чудова, і синочок у неї чудовий. Ну, не пощастило їй з першим чоловіком, а я постараюся зробити її щасливою та стати Андрійку справжнім батьком. Ось побачиш, ви потоваришуєте!
– Ага, її щасливою зробиш, а матір – нещасною! Може, не будете для початку розписуватись, поживете, придивіться один до одного? – жалібно попросила жінка.
– Ну, ось, знову ти за своє, – син зітхнув. – Я свого рішення не поміняю!
– А де ви жити зібралися?
– У Ганни квартира в іпотеку взята, разом якось подужаємо!
– То вона тебе ще в цю кредитну кабалу втягти хоче! – Марина вже не говорила, а сварилася. – Так ось для чого ти їй потрібний!
– Загалом так, мамо, хочеш ти того чи ні, а на Ганні я одружуся. І якщо тобі це не подобається, то сьогодні ж переїжджаю до неї!
Сказав – зробив. Зібрав речі і того ж вечора пішов до «жінки своєї мрії», насамкінець, щоправда, залишивши адресу нового місця проживання.
Тиждень Марина приходила в себе. Синові не дзвонила і на дзвінки дорослої самостійної дитини не відповідала. Образу у собі збирала, а коли остання крапля переповнила чашу терпіння, зібралася і поїхала в гості подивитися на «невістку». Щоправда, подумала, що негоже до дитини, хоч і чужої, з порожніми руками з’являтися, от і заскочила до магазину іграшок.
– Здрастуйте, Ганно, я мама Сашка, – з порога заявила Марина, як тільки двері відчинилися.
– А Сашка немає, – на неї дивилася тендітна невисока жінка, яка виглядала ровесницею її сина.
У коридор вбіг хлопчик, він дивно був схожий на сина Марини в дитинстві – те ж волосся, карі очі і посмішка.
– Привіт! – душа Марини розтанула. – Адже тебе Андрійко звати? А в мене тобі подарунок!
З цими словами Марина простягла хлопцеві іграшкову машинку.
– Клуто! У неї капот і двері відкливаються, – смішно перекручуючи слова, сказав Андрійко. – Дякую. А ходімо, я тобі ще свої іглашки покажу!
Наступні дві години Марина провела у компанії дитини. Вони повзали по підлозі, катаючи іграшкові машинки, Андрійко безперервно тараторив, розповідаючи, що в садочку він не любить їсти манну кашу, а любить «каплети», що товаришує з Ігорчиком.
Все, що Марина хотіла висловити «розлучниці», забулося. Їй стало соромно, що вона прийшла в цей дім із наміром висловити цій жінці, що вона забирає її сина.
– Ну ось, і познайомилися, Ганно, ти вже на мене не ображайся!
– На що? – Здивувалася та. – Саша мені розповідав, що ви дуже добра і хороша!
– Правда?
– Плавда! – вигукнув Андрійко. – Ти ще приходь, поглаєм!
Загалом Марина закохалася. В Андрійка та його маму, таку, як виявилося, світлу та славну жінку. І нічого, що вона старша за її сина, виглядають вони, як ровесники!
А за рік Марина вдруге стала бабусею у Андрійка з’явилася чарівна сестричка. І Сашко, як справжній батько, дбає про двох дітей. Нічого, він і в комп’ютерах розуміється, і дві мови знає. Вони впораються. А бабуся – допоможе!