Сьогодні Раїсі Петрівні п’ятдесят п’ять. Вирішила відзначати вдома, у ресторані фінанси не дозволяли. Запросила синів із дружинами та онуками. Це раніше п’ятдесят п’ять була знаменна дата, жінки на пенсію йшли, а зараз ще п’ять років працюватимуть.
Першим старший син Стас прийшов зі своїм сімейством. Невістка піднесла красиво оформлену коробку з пилососом:
– Мамо, з ювілеєм вас! – міцно обійняла невістка.
– Мамо, зі святом! – син вручив гарний букет.
Внучки віршики прочитали.
Радо стало на душі у ювілярки, до сліз розчулилася.
– Піду курочку в духовку поставлю, – трохи прийшовши в себе Раїса Петрівна кинулася на кухню.
– Мамо, відпочивайте! Я сама, – зупинила її невістка.
– Ну що ти, Ганно? – Усміхнулася господиня.
– У вас сьогодні свято! Я сама погосподарю. Сідайте за стіл!
Старший син роздивлявся пляшки і бурчав:
– Де там, Андрій! Настав час починати. Зараз подзвоню, – дістав телефон і набрав номер.
– Стасе, ви вже прийшли? – пролунав голос брата.
– Ми прийшли. А де ви ходите?
– Зараз прийду.
– Зараз прийде, – Стас поклав телефон у кишеню. – Щось він не поспішає.
– Вони завжди зайняті, – до кімнати зайшла Ганна. – Навіть до матері на день народження вчасно прийти не можуть.
– Може, справді, зайняті, – сказала Раїса Петрівна, якось невпевнено. – У неї діти маленькі.
– Мамо, – продовжила розмову старша невістка. – Ця Яна завжди зайнята. Згадай, коли тобі було п’ятдесят років. Всі зібралися, у мене дівчата були зовсім маленькі, а прийшли ми першими. У них зовсім дітей не було, а вони зайшли на півгодини та пішли. Справи там якісь були. А які у них могли бути справи. У них навіть дітей тоді не було.
– Гаразд доню! Ти в мене така дбайлива! А з іншою невісткою трохи не пощастило, – Раїса Петрівна посміхнулася і обійняла свою улюблену невістю. – Давайте, сідайте за стіл!
І тут у коридорі пролунала трель домофону:
– Ой, ідуть! – господиня кинулася до дверей.
– Мамо, я, – пролунало в домофоні.
– Відкриваю, відкриваю!
За хвилину зайшов молодший син.
– Ти що один?
– У нас Володя занедужав.
– Молодшого взяв би.
– Мамо, йому два роки. Із ним одні проблеми.
– Проходь, проходь! – Підштовхнула його мати.
– Мамо, подарунок тобі, – Андрій простягнув коробку зі смартфоном та букет. – А то в тебе все ще кнопковий. Я там усі потрібні програми поставив. Час буде, прийду, навчу користуватись.
– Дякую, синку!
– Привіт, Стасе! – Потиснув руку братові і кивнув його дружині. – Доброго дня, Ганно!
– Давайте, розливайте! – Звеліла мати.
– Мамо, я ненадовго, – винувато знизав плечима Андрій. – Додому піду!
– Ти хоч сядь! – Зажадала мати. – Стасе, обслуговуй!
– Мамо, з днем народження тебе! – Першим сказав тост молодший син. – Якщо буде важко, ми завжди поряд. Міцного здоров’я!
Трохи перекусивши, Андрій пішов.
– Як завжди! – похитала головою старша невістка. – Знову їм не до матері. Вони, як завжди, мають проблеми. Ця Яна навіть не зайшла.
***
Минуло літо і настала осінь. Восени літнім людям тяжко. А якщо в тебе ще й нервова робота так взагалі.
От і потрапила Раїса Петрівна у палату. Прийшла в себе, підійшов чоловік в білому халаті:
– Раїсо Петрівно, ви чуєте мене?
– Так, – сказала вона ледве чутно.
– З ким із ваших родичів я можу поговорити?
– Із сином Стасом.
Чоловік узяв із тумбочки її телефон і знайшов потрібний номер:
– Я сам йому зателефоную.
***
Стас із дружиною тут же сіли у свою машину, що стояла біля будинку, і вже за півгодини були в палаті.
– Мамо, як ви? – кинулась до неї невістка.
– Наче ще тримаюся!
– Мамо, ти що? – На очі сина навернулися сльози.
– Все виходьте! – Зажадав, лікар, що стояв поруч.
Коли вийшли до коридору, їм повідомили:
– Вашій матері терміново потрібна процедура, в область треба їхати. Процедура не дешева. У нас у такому стані вона пробуде три-чотири дні. І все! Вона ваша мати. Вирішуйте!
***
– Що будемо робити? – Запитав Стас у дружини, коли вони вийшли.
– Не знаю. Таких грошей нам все одно не знайти.
– Треба Андрію зателефонувати.
Він дістав телефон і подзвонив до брата. Повідомивши цю тривожну звістку, прибрав телефон у кишеню.
– Зараз приїде!
– Стасе, нам і половини тих грошей не знайти, і брату твоєму теж, – і ніби забувши про те, що відбувається, додала. – Добре, що твоя мати свою квартиру нам заповіла. Вона як відчувала.
– Ганно, про що ти говориш?
– Говори, не говори, а ми нічого вдіяти не зможемо.
Незабаром під’їхав брат і одразу кинувся до них.
– Що з нею? – а на обличчі хвилювання.
– Погано, – опустив голову старший брат.
– Гроші потрібні, багато, – додала дружина.
– Треба шукати, – твердо промовив молодший брат.
– Андрію, – ледь не вигукнула Ганна. – Де ми знайдемо такі гроші за три дні? І не факт, що процедура пройде успішно.
– Піду до матері, – і молодший брат побіг у палату.
***
Минуло три дні. Два дні Стас із дружиною відвідували Раїсу Петрівну, заспокоювали. І ось сьогодні після роботи приїхали втретє. На душі у сина було особливо важко:
– Сьогодні вже третій день.
– Стас заспокойся! – Зі співчуттям сказала дружина. – Змирись з неминучим!
– Ми найближчі її родичі.
– Твій брат зі своєю дружиною, теж близькі родичі, а ця Яна навіть жодного разу не з’явилася у палаті.
І ось піднялися на поверх, де була палата Раїси Петрівни.
– Ми до Раїси Петрівни, – звернувся Стас до молодої дівчини в білому халаті.
– А вашої мами немає, – побачивши, що обличчя чоловіка змінилося, додала. – Її до обласної відвезли.
– Навіщо? – не зрозумів він.
– Так ви ж гроші на поцедури знайшли.
Подружжя переглянулося.
– Ходімо! – смикнула його за рукав дружина.
***
Лише на вулиці Стас прийшов в себе:
– Що це все означає?
– Поїхали до обласної. Це не далеко. Там все дізнаємось.
– Треба Андрієві зателефонувати.
Дістав телефон та набрав номер брата.
– Доброго дня, брате!
– Привіт, Стасе!
– Маму до обласного відвезли.
– Я знаю.
– А звідки гроші?
– У Яни будинок у селі від бабусі у спадок залишився. Вона його продала, на операцію вистачило. Ви сьогодні не заходьте. Процедура пройшла успішно, мама зараз спить.
***
За два тижні Раїсу Петрівну виписалиі. Стас привіз її до квартири.
За місяць матері дали групу. Вона вже готувала собі обіди, прибирала у квартирі, і навіть збиралася виходити на роботу. І раптом, коли Стас із дружиною вкотре прийшли до неї, тепер вже в гості, вона оголосила:
– Ми з Андрієм міняємо мою та його двокімнатні квартири на велику чотирикімнатну. Квартира гарна з ремонтом.
– Навіщо? – здивовано вигукнула Ганна.
– Буду з ними жити. Яна на роботу вийде. Я буду за онуками доглядати. Не дозволяє Андрій мені більше працювати.
І обличчя Раїси Петрівни осяяла щаслива посмішка.