Була субота. Для когось вихідний, а от Олег Олексійович давно забув, що таке вихідні, відколи не стало його дружини, і він залишився один із чотирма дітьми…
Вже два роки минуло. Нині дочці дванадцять, а синам – дев’ять, шість і три…
Вчора пішла чергова нянька. Не витримала, а він їй платив добре, і не робив жодних зауважень. Бабусі з дідусем уже по сімдесят, за ними самими догляд потрібен, та й живуть вони в селі, за двадцять кілометрів від міста.
Олег Олексійович мав свій невеликий автосервіс, який приносив йому дохід. На життя вистачало, от тільки для життя зовсім часу не залишалося.
На його телефоні заграла мелодія. Дзвонив бригадир з його автосервісу:
– Олеже, тут перевіряючий прийшов. Хоче тебе побачити. Сказав, що через годину знову приїде.
– А що йому треба?
– Не каже.
– Добре зараз приїду.
І тут раптом пролунав голос із однієї з чотирьох кімнат. Поклавши телефон, Олег кинувся туди. Галасував молодший син:
– Славко, що трапилося? – ахнув батько.
– Він іграшку взяв, – вказував малюк кудись у бік столу.
Сховавшись за столом, сидів його брат з іграшкою.
– Романе, ти навіщо у Славко іграшку забрав?
– Це моя.
– Тобі шість років, а йому всього три. Віддай йому, я тобі нову куплю.
– На! – Роман підійшов і дав іграшку своєму молодшому братові.
Раптом на кухні щось загриміло. Він кинувся туди. Там стояв старший син із каструлею в руках.
– Що таке?
– Тату, я хотів вареники зварити.
– Вари на всіх!
Олег зайшов до дочки. Та ще спала, хоч і була старша за братів. Щоправда, ненабагато. Їй було всього дванадцять років:
– Наталко, вставай! Мені треба йти на роботу.
– А нянька коли прийде? – пробурчала дочка, крізь сон, і знову заснула.
– Няньки ж зовсім нема, – подумав Олег. – Наталя знову засне, варто мені тільки піти. Вона й не прокидалася. Наскільки я затримаюсь незрозуміло. Кого б із сусідів попросити з дітьми посидіти?
Олег почав згадувати всіх, кого знав, зі свого під’їзду.
– Ніхто не прийде, навіть за гроші, – зітхнув він.
– Ой! – пролунав голос із кухні.
Олег побіг туди. Старший син тряс рукою:
– Петро, що трапилося?
– Вареники висипав, вода бризнула. Тату, все нормально!
– Кого ж попросити? – все думав Олег.
І тут він згадав!
– Так навпроти мене ж у двокімнатну квартиру, ніби нові сусіди заїхали. Піду дізнаюся…
…Олег подзвонив у двері сусідів. На порозі зʼявилась жінка, трохи молодша за нього самого.
– Вибачте, я ваш сусід…
– Знаю, – кивнула та головою.
– Ми з вами ще не знайомі. Мене Олег звуть.
– Мене – Тетяна. Заходьте!
– Тетяно, у мене до вас прохання. Мені треба терміново піти на роботу, – він затнувся. – Ви не могли б посидіти з моїми дітьми?
– Не зрозуміла?
– У мене дружини немає, її не стало два роки тому. Була нянька, але…, – він важко зітхнув. – Тепер немає. Тетяна я вам заплачу…
– Зачекайте! Зараз зберусь…
Хвилин п’ять Олег роздивлявся сусідську квартиру. Ось з’явилася хазяйка і хитнула головою:
– Ходімо…
…Олег відчинив двері своєї квартири, пропустив гостю:
– Проходьте! Ось наша квартира.
– Яка велика! – здивувалася жінка.
– Вона з’єднана з однокімнатною. Сім’я велика, ось сусідню й купили. Прохід між ними зробили, і стала квартира велика. Ви заходите!
Вийшли двоє молодших синів і почали з цікавістю розглядати незнайому тітку. Зі своєї кімнати виглянула дочка:
– Привіт, ви нова нянька?
– Наталю, – блиснув очима батько. – Тітка Тетяна наша сусідка.
– Привіт! – кивнула їй у відповідь гостя.
– Тетяно, не звертайте уваги!
– Все нормально. У вас троє?
– Четверо. Один на кухні вареники варить.
– Гаразд, Олеже, йдіть! Спробую розібратися…
…Повернувся Олег години через три. Він зайшов у квартиру. Як завжди, хлопці вибігли зустрічати батька. Вийшла й сусідка і попрямувала до виходу.
– Тетяно, зачекайте! – Олег дістав гроші.
– Не треба, – вона відсунула його руку. – Я пішла…
Він глянув услід сусідці і спитав у синів:
– Ви з тіткою Тетяною чемні були?
– Так, – за всіх відповів старший син.
– А де сестра?
– У себе в кімнаті.
– Гаразд.
Олег подався на кухню. На плиті стояв гарячий курячий супчик. Пахло смачно.
— Петре, — покликав він старшого сина.
– Так, тату, – забіг той на кухню.
– Суп, хто зварив?
– Тітка Тетяна.
– Ви їли?
– Так! Смачний суп.
Суп був справді смачним. Поївши, він став збиратися. Покликав середнього сина:
– Романе, збирайся, підемо тобі по іграшку.
– І я гуляти хочу, – почав збиратися й молодший.
– Наталю! – гукнув батько. – Одягни малого.
Повернулися вони ближче до вечора. Купили іграшки, продукти і… Букет квітів.
– Тату, а квіти кому? – здивовано запитала дочка, побачивши квіти.
– Тітці Тетяні треба віддячити. Може, погодиться з вами іноді залишатися.
– Вона хороша тітка.
– Роззуй їх, – кивнув він на її молодших братів. – І з черевиків у них пісок витруси. Потім пакети розбереш.
Олег узяв букет, витяг з одного пакета коробку шоколадних цукерок і вийшов з квартири.
Сусідка зустріла його з усмішкою і одразу перейшла на «ти»:
– Заходь! – посміхаючись сказала вона.
– Тетяно, це тобі! – сказав Олег і вручив їй букет квітів.
– Ну, проходь! Чай з цукерками будемо пити, – Тетяна подивилася на годинник. – Одразу попереджаю, через дві години я маю бути на роботі.
– Так сьогодні ж субота.
– У мене плаваючий графік.
– А ти де працюєш?
– У нас на заводі. Ти сідай, сідай!
Вона налила чай і сіла за стіл навпроти.
– Щось, Олеже, у тебе настрій зіпсувався.
– Та нічого такого…
– Говори вже.
– Ти моїм дітям дуже сподобалася. Я хотів тобі дещо запропонувати…
Тетяна застигла від несподіваної здогадки.
Олег затнувся, намагаючись висловити свою думку, щоб жінка не образилася.
– Хотів запропонувати бути в них нянькою. Я б тобі платив раз на місяць…
– Ні, Олеже, – настрій у жінки різко зник. – Я вже, якось без твого підробітку обійдуся.
– Вибач…
Чай допили мовчки. Олег попрощався й пішов…
…У понеділок Тетяна була вихідна, тож вирішила зробити генеральне прибирання у своїй новій квартирі.
Жінка пропилососила килими, витерла пил на меблях і поставила пратися тюль.
Тетяна, як і будь яка жінка мріяла, що матиме сім’ю, але знала, що сім’ї ніколи не буде. Вона пустоцвіт, і не могла обманювати чоловіків.
Попереджала про це, чи не при першому знайомстві і стосунки далеко не заходили.
Різних альфонсів вона розпізнавала відразу, і відразу відшивала.
Нині їй уже тридцять п’ять. Вона змінила свою однокімнатну квартиру на двокімнатну. Ось тільки другий день спокою не дають думки про сусіда та його дітей.
– Який хороший чоловік, – подумала Тетяна. – Але схоже думки про стосунки з жінками до нього в голову і не приходять. У нього всі думки про дітей. Два роки сам із ними. Адже коли в нього дружини не стало Славку всього один рік був. Як він із ними справлявся? Наталя розповідала, що у них няньки були, але швидко від них ішли… Я собі уявляю… Із чотирма дітьми сам…
…Галас із сусідньої квартири пролунав, десь по обіді. Схопивши телефон, Тетяна вибігла зі своєї квартири і кинулась до сусідньої.
Двері не були зачинені. Вона забігла всередину і кинулися на кухню. Вона відкрила двері й застигла від несподіванки.
Старший із братів сидів на підлозі, взявшись за ногу і плакав. Поруч лежала табуретка…
– Петрику, заспокойся! – сказала тихо Тетяна.
– Я по батарейки поліз і ось таке сталося, – почав пояснювати хлопчик.
Зрозумівши, в чому річ, Тетяна оглянула ногу.
Вона дістала телефон і викликала швидку.
Вона приїхала через п’ять хвилин.
– Ви мати? – запитав лікар і, не дочекавшись відповіді, сказав. – Збирайте дитину! Ви теж поїдете з ним.
…Тетяна їхала в машині швидкої, обійнявши хлопця. Якесь незвичайне почуття виникло в її грудях, необхідність захищати дитину, яка втрапила в халепу. А ця дитина притулилася до неї, наче відчувала цей захист.
Машина зупинилася. Вона допомогла хлопцям зайти всередину будівлі.
Стояла поряд на всіх процедурах. Коли вони закінчилися, лікар рівним голосом промовив:
– Матусю, заспокойтеся! Нічого страшного. Прийдете наступного понеділка. Подивимося. Йому треба дещо купити, – лікар дав їй два листочки.
Щойно вони вийшли з лікарні, як до них кинувся Олег:
– Петрику, що трапилося?
– Та з табуретки…
– Йому все зробили вже, – почала пояснювати жінка. – Лікар сказав через тиждень прийти.
– Дякую, Тетяно! Ходімо в машину.
Вони приїхали додому. Батько заніс сина, посадив на диван:
– Відпочинь поки.
– Тату, я в туалет хочу.
– Давай, віднесу, – обернувся він до жінки. – Тетяно, проходьте! Зараз поставлю чайник.
– Я сама заварю! – і жінка попрямувала на кухню.
– Наталю, – невдовзі пролунав голос батька.
– Що, тату?
– Поки Петро заслаб, ти молодших із садка забиратимеш.
– Тату, у мене сьогодні англійська о п’ятій.
– Приведеш їх додому і підеш на англійську. Мені сьогодні ще на роботу треба сходити, повернуся годині о восьмій.
Олег відніс сина в кімнату і зайшов на кухню:
– Сідай! – кивнула жінка на стілець.
Він сів і побачив якісь папірці, що лежали на столі:
– Це що?
– Петру треба ліки купити.
Вона побачила, як чоловік взявся за голову, але одразу стрепенувся:
– Зараз зʼїжджу!
– Я сама сходжу, – сказала Тетяна і вихопила з рук Олег рецепти.
– Тетянко, мені так незручно.
– Та годі тобі!
– Ось візьми гроші, – він дістав пачку купюр і поклав на стіл частину.
– Пий чай! – Тетяна взяла чашку з чаєм і тарілку з бутербродами. – Піду Петра нагодую.
Повертаючись назад, вона зазирнула у кімнату дівчинки:
– Наталю, ходімо чай пити.
…Увечері Олег нарешті повернувся додому. День був важким.
Щойно він зайшов у квартиру, як до нього, як і завжди, кинулися молодші сини.
Бо ж тато обов’язково принесе щось смачненьке, або цікаве. Виглянула зі своєї кімнати дочка, визирнув Петро.
Чувся запах борщу. Петро зайшов на кухню.
– Дякую, Тетянко! – сказав він.
– Сідай вечеряти! І я з тобою поїм.
Вона налила в тарілки борщ, сіла за стіл:
– І як ти сам із ними справляєшся?
– Завтра на роботу не піду, – Олег взявся за ложку. – Треба няньку шукати.
– Дружину тобі треба шукати…
– Розумію, що треба, – важко зітхнув Олег. – Але хто ж за мене піде? Їх четверо…
Виникла хвилинна пауза, щоб її перервати, Олег запитав:
– Тетяно, а ти чому з чоловіком розійшлася?
– А я одружена і не була…
– Чому? – чоловік явно був здивований.
– Я – пустоцвіт. Знаєш, що це таке?
– Здогадуюсь…
– Завжди мріяла про велику родину, але, видно, доля вирішила по–своєму.
Знову запала тиша. Кожен думав про своє, але, схоже, про те саме. Знову чоловік першим порушив мовчання.
– Тетянко, що я зараз скажу… Ти тільки не ображайся. Заробляю я непогано. Давай разом жити! Поки що розписуватися не будемо. Якщо тобі щось не сподобається, одразу підеш…
– А якщо сподобається? – жінка посміхнулася.
– Ми одружимось і зробимо прохід у твою квартиру! – засміявся Олег.
– Гаразд, я подумаю. Через два дні у мене вихідні, до них подумаємо гарненько, а потім поговоримо.
…Через пів року вони зробили прохід у її двокімнатну квартиру, і квартира у них стала не просто великою, а величезною. Сім’я ж тепер у них, шестеро людей…