Денис пішов проводжати Олю. Його батько, мати і дід все ще сиділи за столом і намагалися усвідомити новину, що звалилася на них.
Справа в тому, що вранці Денис абсолютно несподівано для домочадців заявив, що збирається одружитися. Увечері він привів свою обраницю знайомити із сім’єю.
– Не розумію, що він у ній знайшов? Маленька, непоказна…, – невдоволено простягла Віра, мати Дениса.
– Я думав у мого сина гарний смак, а він і справді привів якусь… Вона навіть з нами не поговорила до пуття, – підтримав її чоловік Саша.
– Вона студентка, навчається на третьому курсі, не з міста. Денис лише півроку після університету працює. Сам ще неміцно стоїть на ногах, тепер її утримувати. Як я зрозуміла, батьки цієї Олі дуже небагаті. Про що думає ця молодь? – продовжувала журитися Віра.
– А мені дівчинка сподобалася. Ви ж на неї дивилися, з-під лоба. Ще дивуєтесь, що вона з вами мало розмовляла. Мені її жаль стало, – сказав дід.
– Тату, дарма ти радієш. Вони ж у тебе кімнату заберуть, а тобі доведеться в прохідну залу переселитися, – уїдливо зауважила Віра.
– А чому мені? Ваша з Сашком кімната більша за мою, ось її і віддайте молодим, а ви в прохідну залу, – Віра розкрила рота, хотіла заперечити.
А дід продовжував: – Не подобається? Ви маєте однокімнатну квартиру, яку я купив тобі відразу після весілля. Ви в ній жодного дня не жили, вам там здалося тісно. Ви її багато років здаєте, віддайте її молодим. Або самі там живіть, то навіть краще буде. Втомився я від вас, завжди ви всім незадоволені, завжди скаржитесь… А я з онуком залишуся. Дивишся ще правнуків дочекаюся.
Повернувся Денис: – Дорогі батьки, я бачу по ваших насуплених обличчях, що вам моя дівчина не сподобалася. Свою думку можете залишити при собі, я на ній все одно одружуся!
Батьки почали переконувати сина, що рано йому ще одружуватися, можна й так пожити, як багато хто тепер. Вони наводили переконливі аргументи…
Один дід спокійно спостерігав за ними, а потім впевнено сказав,
– Одружуйся онук! І нікого не слухай. Рідні люди просто люблять давати поради і безпардонно лізти в чуже життя. Я сам у молодості відчув це на собі, послухав свою матір, царство їй небесне!
Усі з цікавістю подивилися на діда. – Це щось нове. Ти ніколи не розповідав про свої переживання, – здивувалася дочка.
– Значить, час розповісти. Слухайте, – відповів дід.
Жили ми на той час в селі. Я, молодий, лише з служби прийшов. Я у батьків був останній. Вони мене вже у віці народили. Батьку було 46 років, а матері 42.
Старші брати та сестри всі вже дорослі були і роз’їхалися з дому, далеко жили.
Найближчим до мене за роками був брат Валентин, лише на 10 років мене старший. Валентин мав дружину Тоню, п’ятирічну доньку Інночку та однорічного сина Ігоря.
Зустріли мене, відгуляли, як годиться. На роботу влаштувався шофером. Живу з батьками. Вони вже у поважному віці, допомагаю їм у господарстві.
Раптом біда сталася в нашій родині. Біда вона завжди приходить.
Не стало мого брата Валентина. Він повертався додому з роботи на мотоциклі, і з ним сталася біда.
Залишилася Тоня одна з малими дітьми. Я сильно тоді переживав. Брат багато для мене значив, найближча людина, можна сказати. З раннього дитинства він був моєю нянькою. Батько з матір’ю цілий день на роботі, а він зі мною.
Тяжко було і Тоні. Діти маленькі, свій будинок з пічним опаленням. Потрібно і води наносити, і дров, робота в будинку завжди знайдеться.
Став я ходити до них щодня, допомагав: дров принести, води, сніг у дворі почистити, та мало чого. З тими ж племінниками посидіти, поки Тоня в магазин збігає чи ще кудись.
Бувало Тоня і вечерею мене нагодує, пирогів із собою збере. Коли до ночі сидимо з нею розмовляємо, Валентина згадуємо.
Якось непомітно, без жодної напруги спільна біда зблизило нас. Ми потім і самі не могли збагнути, як це все трапилося? Любов, що виникла без нашої волі, вгамовувала переживання і тугу від втрати рідної та коханої людини.
Тоня була на шість років старша, але на цю дрібницю я уваги не звертав. По селі поповзли чутки. Дійшли вони і до матері з батьком.
Батько мовчав, а мати не витримала: – Ти що робиш? Бач, чого надумав, з дружиною брата сплутався! Валентин, мабуть, у на тому світі перевертається!
Я намагався пояснити матері, що люблю Тоню, люблю дітей і кому, як не мені одружитися з Тонею?
-Я тобі одружуся! – мати заводилася все більше.
Вона не заспокоїлася і другого дня пішла сваритися до невістки. Що вона їй наговорила невідомо, тільки Тоня швиденько зібрала дітлахів і поїхала до своїх у місто. Будинок продали вже без неї.
Я їздив до неї, вмовляв повернутись. Вона не погодилася, однак мати не дасть жити. Хотів був сам залишитися в місті, але вдома під моїм наглядом старенькі батьки. У батька виявили важку недугу.
Не зміг я їх лишити напризволяще і повернувся додому.
Через два роки я одружився. Це я вже у місто переїхав. Батька не стало, матір до себе старша дочка забрала. Прожили з дружиною чотири роки та розійшлися. Я був сільський, а вона з вищою освітою. Перша дружина поїхала у Київ.
Потім одружився вдруге з твоєю, Віро, матір’ю. Ну, про свою матір ти сама знаєш. Тобі 10 років було, коли вона нас покинула і вмотала з коханцем, і досі не знаю куди. Вона ніколи так і не поцікавилася нашим життям. Більше я долю випробувати не став і виростив тебе, як зміг.
Життя мене не жаліло, і гартувало. Так, і Тоню життя не пожаліло. Вона вийшла заміж, народила ще двох хлопців, тільки пожити їй довелося мало, занедужала. Швидко пішла.
Мені зараз 75 років. Багато помилок у житті було, але найголовніша моя помилка в тому, що я послухався маму і не одружився з Тонею. І своє життя занапастив, і її…
Так, що онук, я тебе благословляю! Не слухай жодних порад, дій так, як душа тобі підказує, а я тебе завжди підтримаю.
P.S
Денис та Оля одружилися. Спочатку жили всі разом у дідовій квартирі, але Віра ніяк не могла вжитися з невісткою. Почалися сварки.
Так вийшло, що її чоловік Сашко пішов до іншої. Характер у Віри зовсім зіпсувався.
Віра на всіх образилася і переїхала до своєї однокімнатної квартири. Тим більше, свою квартиру дід подарував онукові.
Молоді живуть із дідом. Діду з ними добре та тепло. Скоро має правнук на світ з’явитися.