Літо, спека, канікули. Андрій та Денис гуляли у міському парку. Від річки віяло прохолодою, а густі крони дерев давали таку потрібну тінь. Грала музика, від каруселів мчав сміх і дитячі радісні голоси.
– Пішли на картинг, – запропонував Денис.
Андрію давно час було додому. Але виходити на сонце, не хотілося.
– Ходімо, – неохоче відповів він.
Машини з шарудінням ганяли автодромом. Біля огорожі стовпилися люди, спостерігаючи за щасливчиками та чекаючи своєї черги.
– І хочеться тобі чекати? Може, підемо? – сказав Андрій Денису, не зводячи очей з машин.
– Та ну, давай почекаємо, – Денис благаюче подивився на друга.
– Гаразд, – відповів Андрій милостиво.
Іти додому все одно не хотілося. В одній із машин Андрій, що проїхали повз, побачив батька. Той жваво кермував, усміхався, раз у раз оглядався назад. Андрій простежив за його поглядом і побачив симпатичну молоду жінку, яка намагалася наздогнати батька іншою машиною. Вона заливисто сміялася.
Час катання скінчився. Невдоволені учасники атракціону залишали машини та йшли на вихід.
З-за спини друга Андрій стежив, як батько обійняв жінку за талію. Він чи щось шепотів їй на вушко, чи цілував, не звертаючи уваги на людей навколо, не помічаючи сина.
Андрію аж стало зле. Він кинувся геть від картингу.
– Ти куди? – гукнув йому вслід Денис. – Та стривай ти, – просив Денис, намагаючись наздогнати друга.
– Що сталося? – спитав він, коли нарешті наздогнав Андрія.
– Нічого. Відчепись. – Андрій пішов швидким кроком, дивлячись перед собою і засунувши руки в кишені шортів. – Мені додому час.
– Може, ми в цей захід потрапили б на картинг, – пробурчав Денис, який нічого не розумів.
– Ти можеш залишитись, – невдоволено сказав Андрій.
Денису одному не хотілося кататися. Він з жалем озирнувся на картинг і пішов поряд з другом.
Раптом попереду Андрій помітив чоловіка, схожого на батька, і різко звернув на іншу доріжку, прискорюючи крок. Денис ледве встигав за ним. Так мовчки друзі дійшли до будинку. Не попрощавшись, Андрій звернув до свого під’їзду.
– Бувай, – гукнув йому в спину Денис, що нічого не розумів, і знизав плечима.
Ще від дверей квартири Андрій відчув ароматний запах смаженої картоплі з цибулею. Мама готувала вечерю. Він скинув сандалі і одразу пройшов на кухню.
– Як смачно пахне! – Андрій сів за стіл, двома пальцями підчепив із салатника огірок і відправив до рота.
– Не псуй апетит! Та ще брудними руками, – мама похитала головою. – Як погуляли?
– Нормально. – Андрій одразу насупився і втратив інтерес до їжі.
Мама пильно на нього подивилася.
– Щось ствлося? Чого такий похмурий? Зараз батько прийде і будемо вечеряти.
– А де він? – Запитав Андрій.
– Його на роботу викликали, – відповіла мама, помішуючи картоплю у сковороді.
– У вихідний день? – недовірливо запитав Андрій.
– Ти щось маєш проти? – Мама накрила сковороду кришкою і обернулася до Андрія.
– А тобі не здається, що останнім часом він надто багато працює? Раніше йому у вихідний не дзвонили, – невдоволено сказав він.
– Раніше…. Раніше він був пересічним співробітником. А тепер він заступник директора. – Мама поблажливо усміхнулася синові.
– Ага, з окремим кабінетом та особистою секретаркою, – буркнув собі під ніс Андрій.
– Мабуть. А чому ти такий зображений? Голодний? – Мама зрозуміло посміхнулася. – Ось поїсиш, і настрій одразу покращає.
– Та не хочу я їсти. – вигукнув хлопець.
Андрій пішов у свою кімнату, ліг на ліжко, вставив у вуха навушники та ввімкнув телефон. Гучна музика зупинила, думки, що хвилювали голову Андрія. Образа на батька відступила. Він непомітно заснув.
Андрій прокинувся від того, що хтось зачепив його за плече. Він розплющив очі і висмикнув з вух навушники.
– Вставай. Вечеря готова. – Над ним височив батько.
Андрій не помітив на його обличчі ані збентеження, ані почуття провини. Наче не цілував він у парку чужу молоду жінку.
– Ти вже з роботи прийшов? І що там сталося? – спитав він, сідаючи на ліжку.
– А що це ти раптом зацікавився? Документи неправильно склали, переробляти довелося. Завтра рано-вранці водій повинен відвезти їх замовнику. А що? – Батько уважно подивився на сина.
Андрій відповів прямим поглядом.
– Гаразд, мама чекає. Мий руки і за стіл, – батько відвернувся і вийшов із кімнати.
Андрій вимив руки, потім довго сидів на краю ванни, не знаючи, викрити батька в обмані або вдати, що нічого не бачив.
– Що ти там так довго? – Покликала мама.
Андрій неохоче вийшов з ванної, на кухні сів на своє звичне місце.
На тарілці вже остигала картопля. Батько розповідав мамі про неправильно заповнені документи. Нарікав, що нікому нічого довірити не можна, треба все самому перевіряти… Мама підтакувала і кивала головою.
Андрій уткнувся в тарілку, відчуваючи погляд батька.
– Тобі чай налити чи морс? – Запитала мама, забираючи у нього і порожню тарілку.
– Морс, – буркнув Андрій.
Він підвів очі і зустрівся з пильним поглядом батька.
– А ти чим займався? – Запитав батько.
Андрію дуже хотілося вигукнути йому в обличчя, що він все бачив, знає про його обман щодо роботи. Але промовчав. Стало шкода маму.
Андрій залпом випив морс, поставив порожню склянку на стіл і з шумом видихнув.
– Дякую, мамо. – Підвівся з-за столу і, ні на кого не дивлячись, вийшов із кухні.
Сонце, що заходило, світило прямо у вікно його кімнати. Андрій засмикнув щільні штори, сів на ліжко з ногами і дивився на телефон. Думати не хотілося ні про батька, ні про його зраду, ні про те, що з цим тепер робити, як далі жити.
Через якийсь час у кімнату зайшов батько.
– Що сталося? – рівним голосом спитав він, ставши навпроти сина.
– Я бачив тебе, – сказав Андрій, не відриваючи очей від екрану.
Батько сів на край ліжка.
– Вимкни телефон, – таким же рівним голосом попросив він. – Поясни, що ти бачив? – Запитав батько, коли Андрій відклав мобільник у бік з таким виглядом, ніби зробив велику послугу.
– Ти обманув маму. Ти не був на роботі. Я бачив тебе у парку. На картингу. – Андрій помовчав мить, роздумуючи, чи варто говорити далі. – З молодою жінкою. Це твоя секретарка? – Він прямо подивився в очі батькові.
– І що?
Непорушність батька почала дратувати Андрія.
– Ти обіймав і цілував її, – тихо сказав він і скривився.
– А ти не бачиш, що це не твоя справа? – Запитав батько.
– Не моя? – здивувався Андрій. – Ти більше не любиш маму? – Раптом здогадався він.
– Маму я люблю. Ти ще дуже малий, щоб зрозуміти мене. Давай поговоримо про це трохи пізніше, коли трохи підростеш.
– Я не дитина, – з розпачом вигукнув Андрій. – Навіщо? На очах у всіх… Це низько. Ти зраджуєш з нею мамі?
– Та ні, – заспокійливо сказав батько. – Не знаю, як тобі пояснити. Між нами нічого серйозного не було і бути не могло. Чоловіки іноді фліртують із іншими жінками. Так буває.
– Буває? – Андрій схопився з дивана.
Батько теж підвівся на ноги. Вони були майже одного зросту. Якусь мить обоє дивилися один на одного.
Андрій любив батька, але в цей момент він непереносив його.
– У моєму віці теж так буває. Але тобі не зрозуміти, ти надто дорослий. Давай поговоримо про це трохи пізніше, коли ти впадеш у дитинство.
– Як ти смієш так розмовляти зі мною? – Батько впритул підійшов до сина, очі його блиснули.
– Ви що сваритеся? – у кімнату зазирнула мама.
– По-чоловічому розмовляємо. Іди, не заважай.
– Тільки спокійніше, – сміючись, сказала мама і зачинила за собою двері.
Андрій кинувся слідом за нею.
– Ми не договорили! – гукнув його батько.
Але Андрій навіть не обернувся. У коридорі він сунув ноги в сандалі і вибіг з квартири.
На очі набігали сльози, йому хотілося плакати від образи за маму, за себе. Надворі він озирнувся, роздумуючи, куди піти. На подвір’ї ще гуляли мами з маленькими діточками. Андрій відчув себе дуже самотнім. Він зайшов до сусіднього під’їзду.
– Ти один? – Запитав Андрій, коли Денис відчинив двері.
– Ага. Мама на чергуванні. Заходь.
Андрій посидів у товариша, поговорив, трохи заспокоївся.
Повернувся він додому через дві години. І одразу пішов у ліжко.
Вранці він вдав, що спить, хоч давно прокинувся. Мама кілька разів заглядала до кімнати. Андрій чув, як за нею зачинилися вхідні двері. Батько мав піти на роботу ще раніше. Він уже хотів підвестися, як почув його кроки за дверима. Батько увійшов до кімнати, трохи постояв і сів на край ліжка.
– Я знаю, що ти не спиш. Давай, сину, поговоримо.
Андрій не ворухнувся, продовжуючи вдавати, що спить.
– Я, правда, люблю маму. Ви обидва для мене найрідніші люди, що змінили життя. Мені дуже шкода, що так вийшло. Я обіцяю, що цього більше не повториться. Але й ти обіцяй, що не розкажеш мамі.
– Впевнений, що стримаєшся? – Запитав Андрій.
– Ах ти, притворщик! – засміявся батько.
Якийсь час батько і син, сміючись, лежали на ліжку.
– Все. Мені на роботу час. – Батько підвівся з ліжка. – Мир? – Він простяг Андрію свою широку долоню.
– Мир. – Андрій посміхнувся і хлопнув по ній своєю долонею.
Він умився і з апетитом поснідав. На стільці лежали приготовані мамою чисті шорти та футболка. Андрій одягнувся і пішов до свого друга.
– Ну що, пішли на картинг? – Запропонував він Денису.
На душі Андрія було легко і добре, як спекотного дня після освіжаючого дощу. Він знову любив усіх.
Життя більше не здавалося безрадісним і самотнім. Андрій вірив, що все налагодиться, і батько більше ніколи не зрадить їх із мамою.