Світлана прийшла до матері. У неї була до неї серйозна розмова про її сестру. Успіхи Галини не давали їй спокійно спати. Світлана старша, а в Галини все є. І не тільки все є, з кожним роком у неї все множиться.
Світлана живе у двокімнатній квартирі, купленій батьками ще до її заміжжя. Галина живе точно в такій же. Для батьків між ними різниці жодної не було. Якщо одній квартира, то й іншій теж така сама. Якщо одній на подарунок гроші, то й іншій стільки ж. Освіта, яку самі захотіли. Все завжди порівну. Має бути без образ, але Світлана завжди вважала, що Галі дістається більше, ніж їй.
– Мамо. Як ти поясниш мені, що Галина купила вже п’яту квартиру. Де вони беруть гроші? Де? Мені 56 років! 56! А квартира одна єдина, і то вам дякую. А їй лише 47.
– По-перше, у Галі тільки дві квартири. Другу здають. А три це їхніх дітей. Їх у них троє і вони самі подбали про житло. Ну, допомогли батьки трохи. На те вони й батьки. Ми вам теж допомогли на ноги встати.
– У мене двоє дітей, а я їм не можу допомогти. А квартири ми й поготів не можемо їм купити. А вони три купили.
– Вони лише допомогли, а решту діти самі. Чоловік у неї добрий. Не промах. Та й Галина завжди головою думає.
– Щось ти не так казала, коли вона у сімнадцять років заявила, що вагітна.
– Не права була, визнаю. Але це не завадило їй здобути освіту. І їй і Олегу. Фахівці добрі. А Олег ще й ночами працював. Адже твого не виженеш у ніч таксувати. Та ще й у свята. Він же відпочиває.
– А що йому вночі веселих жінок всяких по домівках розвозити? Я його не відпускала. Дітям моїм батько потрібний. А там одні спокуси.
– Але Олег на спокуси не повівся. А тепер усе у минулому в нього. Керує. Ризикнули і не програли. Він і вам пропонував разом все робити. Та й Галя на місці не сидить. Крім бухгалтерії, у своєму бізнесі ще й в інтернеті працює.
– Що ми не розумні яісь, на них йти працювати.
– Тобі нічого не подобається, що сестра робить. Тільки гроші їх рахуєш. Адже могли б так само жити.
– І тобі мене не шкода?
– Шкода чи не шкода, тут не доречно.
– Ось завжди ти її борониш! А їй з всім пощастило.
– Для мене ви однакові. Ми вам із батьком однаково допомагали. А тепер я сама, допомагати вам не можу.
– Та не треба, ти просто поговори з Галиною. Нехай племінника працювати до себе візьме. Дениса.
– Ким?
– Ну не таксистом! Що в них посад немає? А ні, то придумати можна. Заступником. Адже діти працюють у нього. Кожен на керівній посаді. У кожного своя філія.
– А ти сама до них сходи.
– Вони мені відмовлять, а тебе може й послухають. Я на тебе сподіваюся.
Мати поговорила з Галею та її чоловіком. Ті розширюватись поки що не планували, їм і цього вистачить. Начебто й допомогти треба племіннику, не чужа людина. Та й бабуся розуміла, що погана це затія, Денис у батька пішов – ледар. Вирішили взяти. Звичайно, випробувальний термін. Звісно, наставник. Та й посада не та, на яку той чекав.
Денису, якому було вже 34 роки, робота не сподобалася. Він же хотів керувати.
– Ти попрацюй, покажи себе, а потім я подивлюся, куди тебе поставити, – сказав Олег.
– Як це? Я ж родич. Одразу треба ставити. Мені жити на щось треба.
– А раніше ти на що жив?
– Працював. Іноді.
– А тут треба багато працювати.
– Ні. Мені не підходить.
– Як це не підходить. Ти сам хотів працювати.
– От якби мені…
– Не працювати, а гроші отримувати? Керувати? Не все одразу. – зупинив його Олег. – А якщо одразу, то це не у нас.
– Піду я. Коли надумаєш розширюватися, скажи матері. Я прийду.
Олег промовчав. Добре, що Денис сам пішов і одразу. Від таких родичів одні проблеми. А запрошувати його ніхто більше не збирався. Навіщо?
На тещу Олег не ображається, що за онука просила, вона хотіла як краще. Вона й сама все розуміла.