– Якщо ти ще раз приведеш цю сільську дівчину до нас додому, сам з нею і підеш. З речами! Така нам не потрібна, – тихо говорила мама до Бориса.
– Мамо. Я її люблю. Ми хочемо одружитися, – наполягав на своєму Борис.
– Люблю? Де ми, а де вона. Сільська, нічого немає, а вирядилася, як…, – продовжувала стояти на своєму мати.
– Мамо, припини. Вона нас чує, – вигукнув син.
– Ось і добре. Якщо розум має, то сама піде. А якщо ти з нею підеш, то нічого не отримаєш. Машина твоя та квартира на мене записані. Город копатимеш і господарство триматимеш.
Борис народився у місті. Село в очі не бачив. Як копати город він навіть не уявляв. Але через це він не так переживав. А ось машини та квартири втрачати він не хотів. Він думав. Батьків інших не буде, а жінок їх повно. Оксана дівчина гарна, але не остання. Он Таня є, не відмовить ніколи. А якщо що, то й Лариса, Рита.
Оксана чула все, але не чекала такого від матері свого нареченого. Одягнена вона цілком пристойно. Та й на сільську, як висловилася мати, не схожа. Вона чекала на реакцію Бориса. Вони прийшли до його матері, щоб оголосити про швидке весілля. Завтра вони мають їхати знайомитись до її батьків.
Борис зволікав. Він все ще думав, як йому вчинити.
– Ну! Чого застиг? – Знову почала мати.
Оксані набридло одній сидіти за столом, а Борис не поспішав повертатися з кухні. Вона підвелася і тихо пішла. Вибір Бориса був очевидний, і він був не на її користь.
Борис більше так і не зателефонував, не написав. Мало того Оксана зауважила, що і в соціальних мережах він заблокував її.
За тиждень Оксана поїхала до батьків.
Їхній будинок знаходився за годину їзди від міста. Жили вони там майже все життя. Батько Оксани з народження, а мати з дня весілля. З ними жила бабуся Галина, мати батька. А ось мама спочатку жила у місті. Майже відразу, як вона вийшла заміж і поїхала до села, отримала у спадок дві квартири. Батьків її не стало. Квартири вирішено було здавати. В одній із них жила Оксана, коли стала студенткою. Борису вона не говорила про нерухомість, та й навіщо. Зустрічалися вони на нейтральній території. А бабуся Галя завжди їй казала:
– Відразу про все не розказуй. Особливо про багатство. Люди різні. Одні за багатством стоять, інші ж свого шкодують. Краще недоговорити. Натомість і люди себе покажуть.
Бабуся в Оксани гарна. Поганого не порадить.
– А що ти одна? З ким із автобуса йшла? Не Андрій? – запитала баба Галя, коли побачила внучку біля воріт.
– Андрій. Він у вихідні приїхав. На дискотеку запрошував, – усміхнулася Оксана.
– А ти сходи. Хлопець гарний, – порадила бабуся.
– Бабуся. Ти ж казала, що негідник росте. Я пам’ятаю, – Оксана підозріло подивилася на бабусю.
– Ну, так це раніше було. А зараз подивися який красень став. Працює. Матері будинок відремонтував. А хіба погана людина, так би стала робити.
– Пізно мені вже дискотеками ходити.
– Ну, роби, як сама знаєш. По-міському своєму сумуєш?
– Ні. Забула. І не нагадуй.
– Ну і добре.
Увечері зайшов Андрій. Запросив прогулятись. Напевно, і справді пізно їм по дискотеках ходити. Тепер вони їздили у вихідні разом. А за рік Андрій зробив Оксані пропозицію.
А як же Борис із його мамою? Знайшлася для нього наречена! Міська! І навіть народила сина.
Оксана випадково зустрілася з Борисом та його мамою біля пологового будинку. Оксану з малечею зустрічав Андрій.
Осторонь стояв Борис, поряд його мати. Вони голосно сперечалися, не зважаючи ні на кого на увагу. Мати знову репетувала, що позбавить його всього, якщо він забере дитину. Виявилося, що його дружина відмовилася від хлопчика та пішла з лікарні. Тепер Борис був перед іншим вибором, складнішим. Але він все ж таки пішов проти матері і забрав свою дитину.
Чи пом’якшиться серце матері? Онук. Головне, щоб у малюка все було добре.