Баба Зіна сиділа в кріслі та спокійно спостерігала за своєю онукою Юлею, яка ходила туди сюди по кімнаті та обурювалася.
– Ні, ну ти уявляєш! Я йому кажу, що подам на розлучення, а він мовчить! Мовчить! Розумієш, бабусю? Тобто він ні краплі не переживає мене втратити. Так виходить? Виходить, що я йому абсолютно непотрібна. Є я чи нема! Це що ж виходить. Значить, він мене ніколи не любив? А може він взагалі мені постійно зраджував, а я така наївна і не помічала? Так, бабусю, точно! Так воно й було! Ні. Все! Я терпіти більше не маю наміру! Розлучення та крапка! Правильно, бабусю?
Баба Зіна похитала головою.
– А ти справу кажеш, Юля. Розлучення – справа хороша! Розлучайся! Ось прямо завтра йди і пиши заяву!
Юля здивувалася.
Вона думала, що бабуся її підтримає. Умовлятиме не розлучатися, бо стосунки між нею та Андрієм, чоловіком Юлі, були більш ніж добрі, а тут воно як виходило!
Виходило, що бабуся була зовсім не проти її розлучення з Андрієм.
Юля здивовано подивилася на бабусю.
– Ти що, бабусю? Розлучаюся я з Андрієм! Розумієш?
Бабуся серйозно подивилася на онучку.
– А то не розумію, онуче! Я ж, що й говорю. Розлучайся! Розлучення – справа хороша! Завтра йди і пиши заяву!
Юля вже зовсім нічого не розуміла.
– Яку заяву, бабуся?
– Ну як же, онуче? Щоб розвели вас. Раз і назавжди. Бо, Юля, навіщо воно тобі треба? Терпіти це все життя? Готуй йому, годуй, пери, а він що? Нічого, Юля, нічого. Ми й без нього проживемо! Незамінний. І хай він, Юля, шукає собі іншу наївну дівчинку. І нехай її морями возить і за кордон тепер з нею їздити! А ми, Юля, вже якось самі. На літо приїжджатимеш до мене. Що тобі ці моря, океани? В нас тут природа, річка, гриби, ягоди! Краса!
Юля дивилася на бабусю та думала. А чи все нормально з нею? Що таке вона взагалі каже?
Взагалі-то, Андрій був дуже непоганим чоловіком.
Вони з Юлею, дійсно, щоліта їздили або на море, або ще кудись. Андрій ні в чому не відмовляв дружині і був не жадібний і дуже добрий.
Юля була впевнена, що він її дуже любить, та й із коханкою вона явно переборщила.
Просто останнім часом між ними виникло непорозуміння і, десь у глибині душі, Юля підозрювала, що в сварках винна саме вона, а не чоловік.
Їй хотілося, щоб Андрій проводив з нею більше часу, але дуже багато часу проводив на роботі.
Юлі це не подобалося.
Вона сварилася, а Андрій намагався заспокоїти її тим, що робить це для них обох.
І він був абсолютно правий!
Однак, до Юлі це стало доходити щойно.
Поки Юля розмірковувала, баба Зіна зовсім розійшлася.
– І взагалі, ось, що я подумала, онука. Навіщо тобі це місто здалося? Переїжджай-но, Юля, до нас у село! Житимеш із нами. Дід дуже радий буде! Йому на сіножаті, ох, як помічниця потрібна! Та й мені допоможеш. Де прибрати, де попрати, а Андрія цього… Ну його. Он Степан сусід наш, як на тебе поглядає! Ну і що, що гульбанить, а хто зараз не гульбанить!
Юля, від слів бабусі, м’яко сказати, застигла.
– Бабуся, ти чого? Андрій мій не вживає. Зовсім.
Але бабу Зіну тепер було не зупинити.
– Ну і Бог з ним, що не вживає! Не вживає він! Ти подивися. Нічого, нічого, онуче! Нехай тепер з іншого не вживає! А ми і з тим, що вживає поживемо. Не пані ж! А те, що Степан поки не працює, то нічого! Поки що ти сім’ю потримаєш, а вже після він. Коли за розум візьметься.
Слухаючи бабусю, Юля стала повільно усвідомлювати, що в неї, мабуть, чи не найкращий чоловік на світі, а ще вона зрозуміла, що дуже хоче додому.
До свого втомленого, але дуже коханого чоловіка.
Однак, виїхати зараз вона не могла. Бабуся, судячи з її нинішнього настрою, відпускати внучку не мала наміру.
Юля, з надією, зиркнула на двері. Як на зло, кудись пішов дідусь.
Юля дуже сподівалася, що він зможе допомогти її від натиску бабусі, але, на її велику радість, допомога дідуся не знадобилася.
У гості зайшла сусідка і бабуся відволіклася на неї.
Юля, скориставшись ситуацією, швиденько попрощалася і, в прямому значенні, втекла…
Провівши сусідку додому, баба Зіна взяла телефон.
Примружилася, набрала номер Андрія.
Той відповів на дзвінок одразу.
– Так, бабусю, я слухаю.
– Андрійку, ну, що. Як справи?
– Я, бабусю, знаєш. Обміркував усе, що ти сказала. Загалом і справді. Я теж десь неправий буваю. Я, бабусю, знаєш, що. Сьогодні приїду та влаштую Юлі романтичну вечерю. Дійсно, дуже мало уваги я приділяю своїй дружині. Вона теж на роботі втомлюється, проте встигає мені і вечерю приготувати, і випрати, і прибрати. Права ти, бабусю. На сто відсотків, права. Адже якщо так поводитимуся, то піде від мене, Юля. А я без неї не можу. Люблю її дуже сильно.
Баба Зіна задоволено посміхнулась.
– Ну ось бачиш, Андрійку. Все буде добре у вас. Ти бабусю слухай, а то відведе хто в тебе дружину, а ти й не помітиш. І ось ще, що, Андрію, ти Юлі про нашу розмову не говори. І що приїжджав до нас теж не кажи. Навіщо внучку вкотре турбувати, правильно?
– Добре, бабусь і ти теж не говори тоді, а то вийде, що я Юлю обманюю.
– Ой, Андрійко, про мене не хвилюйся. Я вже не проговорюся! І дід теж мовчатиме. А ще, Андрію, з дітками не затягуйте. Дітки вони знаєш, як шлюб скріплюють!
Андрій пообіцяв бабусі Зіні, що обов’язково наслідуватиме її приклад…
Коли розмова була завершена, баба Зіна задоволено посміхнулась.
– Подіяв значить мій засіб! Світ змінюється, а закохані ні, – подумала вона.
У цей час у кухню зайшов дід Іван, чоловік баби Зіни.
Очевидно, він почув частину розмови і тепер єхидно посміхаючись спитав бабу Зіну.
– Ну що, Зіно? Знову молодим наговорила чогось?
Баба Зіна присіла.
– Нічого такого я їм не казала! Все по справі. Життєво.
Дід Іван усміхнувся.
– Ну ну. Знаю я твоє життєво. Знову обох налякала. Ох Зіна. Дочекаєшся ти!
Баба Зіна тихо засміялася.
– Нічого, Іване. Все добре буде. Я так ще батькам Юлі допомагала і нічого. Досі живі, здорові та не розлучилися!
Дід Іван замислився.
– Ну то тут ти, Зіно, права. Тим помагало. Дивишся і цим допоможе. Правнука хоч попросила? А то тягнуть.
– Попросила, Іване. Як не попросити! Ось тільки справа ще не дороблена. Тепер головне дзвінка Юлі дочекатися. Коли все я правильно зробила, значить зателефонує. А я зробила все вірно!
Майже відразу пролунав дзвінок телефону. Баба Зіна подивилася на екран та посміхнулася.
– Ну, а ось і онука. Все я, діду, правильно зробила. Мій метод перевірений!
Дід Іван усміхнувся.
– Ну ну.
Баба Зіна, в цей час, вже на всю розмову з Юлею.
Дід Іван підвівся і пішов у двір.
Виходячи, він почув.
– І правильно, Юля, ти вирішила. Андрій у тебе хлопець непоганий. Ти ось що, онучко. Малюка вам треба! Діти вони знаєш як сім’ю скріплюють! А Андрію про те, що до нас приїжджала, не кажи. Чоловіки вони такі. Їм знати не потрібно. Загалом, менше знає-міцніше спить!
Дід Іван усміхнувся.
Він ні краплі не сумнівався, що незабаром молоді порадують їх новиною про поповнення сімейства.
Хто-хто, а його Зіна переконувати вміла.
Вже в цьому дід Іван переконувався не раз, а ще він точно знав, що коли вона, що задумала так, будь-якими шляхами, це отримає!