Вадим ще раз перевірив, що звук на телефоні вимкнено, і прибрав апарат у внутрішню кишеню портфеля. Сюди Ірина точно не полізе, тож можна не турбуватися, що схованку буде знайдено.
– Ну, ти йдеш за стіл чи як? – виглянула з кухні дружина. – Я взагалі вже накрила.
– Іду, – озвався Вадим і ще раз здивувався своїй винахідливості. І як він раніше не здогадався завести для коханки другу сімку?
Зовні чоловік зовсім не справляв враження ловеласа, і запідозрити у нього наявність іншої сім’ї було неможливо. Тим більше що Ірина (дружина) – це була мрія чоловіка: красива, з довгим чорним волоссям та смаглявою шкірою. Як від такої жінки хтось може піти на сторону? А багато хто з тих, хто знав родину Остапенків ближче, взагалі не міг зрозуміти – що такого Ірина могла знайти у Вадимі.
Вадим і сам до ладу не міг зрозуміти, звідки в його житті взялася Олена. Дівчині було за двадцять і вона зовсім не була схожа на його дружину. Вічно втомлена, зі світлими віями, вона ніколи не фарбувалася, а довге русяве волосся завжди заплітало в косу. Повз таку можна було легко пройти і не помітити її. Багато хто в офісі навіть і не знав, як звати цю дівчину, яка сиділа на місці секретаря. Але тільки не Вадим, він знав усіх своїх підлеглих. Олена ще на співбесіді справила на нього таке враження, що він не тільки моментально її працевлаштував, а й призначив оклад значно більше, ніж у її попередниці.
Потім були робочі будні. Олена приносила Вадиму Олександровичу каву та документи на підпис, забирала на його прохання піджак із хімчистки та замовляла готель для компаньйонів, що приїздять з іншого міста.
Саме з готелю і розпочався цей стрімкий роман.
Того дня з Вінниці до Харкова приїхали двоє представницьких чоловіків. Вадим планував укласти з ними контракт про постачання металоконструкцій. Зрозуміло, прийняти компаньйонів потрібно було якнайкраще. Тому після вечері в ресторані пішла сауна, а вже з сауни чоловіків, які неабияк «відпочили», Олена відвезла до готелю. Вадим потім довго думав, чому він не викликав звичайне таксі, а зателефонував того вечора саме своїй секретарці. Але відповіді це питання так і не знайшов.
Загалом Олена, яка приїхала по першому дзвінку, не тільки залагодила всі питання з готелем і доставила компаньйонів до місця, а й зголосилася відвезти додому Вадима. Дивлячись на спритно керовану з великогабаритним «лексусом» дівчину, Вадим не втримався від компліментів. Олена замість відповіді лише вкривалася рум’янцем і зніяковіло посміхалася. Того вечора Вадим упіймав себе на думці, що йому хочеться подарувати тендітній Олені свою турботу і просто людське тепло. Поруч із нею він відчув себе сильним і мужнім. Сколихнулися забуті після двадцяти років шлюбу відчуття. Він і сам не помітив, як поклав їй на коліно свою долоню. А дівчина й не подумала відсторонитися.
Роман швидко розвивався. Вже за тиждень Вадим зняв Олені квартиру, а ще за два – купив уживану, але цілком непогану іномарку. Дівчина з вдячністю приймала подарунки і, своєю чергою, намагалася оточити Вадима увагою. З роботи їй довелося звільнитись, їхні зустрічі швидко перестали бути таємницею під цікавими поглядами колег. Тепер її головне завдання було просте: займатися собою і чекати на коханого.
– Вадимо, а коли ми одружимося?
Питання пролунало раптово, і Вадим був явно до нього не готовий.
– Ееее… Що?
– Ну, одружимося, – зніяковіло прошепотіла Олена, і підтягла ковдру до підборіддя. – Мені так прикро, що ти йдеш ночувати до дружини. Коли ти залишатимешся в мене?
Вадим застиг. Розлучення зовсім не входило до його планів. Тим більше, що у них з Іриною двоє дітей, і взагалі будинок – повна чаша.
– Кохана, що тебе не влаштовує? Начебто б нормально все… Я тебе ні в чому не обмежую, хочеш у відпустку чи з подружками – будь ласка.
Олена різко встала з ліжка та накинула шовковий халат.
– Я сім’ю хочу. І взагалі, я вагітна.
Вадиму стало зле. Ну, все, приїхали. Дострибався, називається.
– Як вагітна? Чому? У мене вже є двоє дітей, взагалі-то.
– У тебе є, а я не маю. Даю тобі тиждень, щоб ти вирішив там все зі своєю дружиною. Ти ж не хочеш, щоб я… не залишила твою дитину?
– Звісно ні, ти про що. Оленко … Дай мені трохи часу, у мене хлопчикам п’ять і вісім, як я можу піти від сім’ї?
Вадим розумів, що можна було запропонувати Олені, щоб все залишилося як є. Він просто не впізнавав у цій різкій молодій жінці свою скромну та мовчазну коханку. На думку нічого не спадало, крім як пообіцяти, що з Іриною він все вирішить.
***
І ось вже другий тиждень він був сам не свій. Вадим ніяк не міг вибрати, з ким із жінок йому залишитися: зі звичною, але нудною дружиною чи з молодою і пристрасною Оленою. Зміни, що відбуваються з чоловіком, не сховалися від Ірини.
– Ти дивний якийсь… – стурбовано торкаючись чоловіка, висловилася Ірина. – Не занедужав?.
– Просто втомився… Треба відпочити, – спробував відмахнутися Вадим.
Ірина підморгнула.
– Настав час у відпустку. Я якраз придивилася путівку в Карпати на тиждень.
Вадима осяяло. Треба відправити дружину з дітьми кудись подалі, а поки спробувати відкупитися від Олени. Він розумів – якщо він розлучиться з Іриною, то він втратить більшу частину своїх активів. Та що казати, адже навіть його фірму було записано на дружину.
– Їдьте без мене, з хлопцями. Чесно кажучи, я вдома краще відіспався б, ніж по всіх цих горах тягатися.
– Ти що, правда, будеш не проти, якщо ми з’їздимо?
– Звичайно, ні, – посміхнувся Вадим. А про себе додав: «навіть радий».
Олена дзвонила щодня і просила зустрічі, Вадим, як і раніше, годував її порожніми обіцянками.
«І чого їй тільки не вистачає, грошей даю, скільки треба. Так ні, прагне зруйнувати мою сім’ю», – розмірковував він. Якщо на початку стосунків з Оленою пристрасть так заповнювала його, що він був готовий вирушити з коханою хоч на край світу, забувши про сім’ю, то зараз, коли почуття всередині трохи вщухли, Вадим зовсім не збирався лишати Ірину і навіть більше, тепер вона знову здавалася йому привабливішою зовні. Ось тільки ця дитина…
Нарешті Ірина з дітьми поїхзали. Зачекавши для пристойності, поки поїзд рушить з перону, Вадим вирушив прямо до Олени. Треба було щось вирішувати з цією вагітністю і взагалі з стосунками. Тут Вадима точно осяяло. А якщо Олена не вагітна, а просто хоче його залишити біля себе?
– Та ні, вона не могла…- тремтячим голосом переконував сам себе Вадим, припарковуючи автомобіль біля під’їзду, де жила коханка.
Двері у квартиру він відчинив своїм ключем. Олени вдома не було. Поспішати не було куди, і тому можна було спокійно обміркувати, що і як їй краще сказати. Загалом, Вадим вже знав, що запропонує коханці квартиру та кругленьку суму в обмін на прочерк у графі «батько» у майбутньої дитини. Хоча це й не гарантувало, що з боку Олени не буде в майбутньому інших прохань, проте трохи заспокоювало. Він налив каву і, розмірковуючи про насущне, підійшов до вікна.
Раптом до під’їзду під’їхала срібляста дев’ятка, з якої вийшла пара. З подивом Вадим упізнав у жінці свою Олену. Від обурення Вадим ледве стримувався – невже вона за спиною крутить роман? З іншого боку, він і сам не вільний. Сховавшись за шторою, немов школяр, він спробував розглянути суперника. Зовсім хлопчисько! Років двадцять, не більше. Невже Олена настільки безсовісна, що привела нового чоловіка сюди, до квартири, яку Вадим винаймав для неї?
У коридорі повернувся ключ і парочка буквально ввалилася до квартири. Вадим сів на куток табуретки й прислухався – так, увійшли пристрасті прямо в коридорі, не дійшовши до спальні кілька кроків. Чоловікові стало непособі – і ця дівчина чекає від нього дитину? А що буде, коли він народиться, невже все так само водитиме чоловіків у дбайливо куплену для неї квартиру?
– Твій не прийде? – пролунав глухий голос нового коханця Олени, коли все скінчилося.
– Ні. Я ж йому наплела, що на дитину чекаю, так він напевно, думає як від мене відкупитися.
Було чути, що дівчина посміхнулася.
– Ти це, не продешеви, дивися. Мінімум трьохкімнатну проси та джип.
– Джип не потягне. І потім, я ж не вагітна, – на цих словах Олена, в чому мама народила, увійшла на кухню.
– Привіт, – оскалився Вадим і поставив порожню чашку із недопитим чаєм на стіл. – А я вже тут. Не чекали?
Олена змінилася на обличчі.
– Що ти тут робиш? Ти що… все чув?
На кухню заглянув залицяльник, і Вадим зміг розглянути його як слід.
– Пішла геть із квартири. Забирай свої речі та йди.
– Ти все неправильно зрозумів… – промимрив Олена, мабуть, розуміючи, як їй переграти ситуацію на свою користь.
– Пішла! – вигукнув Вадим. – Безсовісна!
– Та йди ти сам, – спокійно дивлячись йому в обличчя, відповіла Олена. На її обличчі не смикнувся жоден м’яз. – Думаєш, ти комусь потрібен? Та, я зустрічалася з тобою через гроші з самого початку, ти думаєш, інша зробила б інакше? За безкоштовно можеш тільки зі своєю дружиною жити.
Вадим ледве тьримався, вислуховуючи це. Ще кілька годин тому він розмірковував, де краще купити коханці квартиру, а тепер йому хотілося не бачити її ніколи. Як він міг зрадити свою сім’ю заради цієї лицемірки?
– Півгодини. Даю тобі півгодини, і щоб духу твого тут не було, – повторив Вадим і вийшов із до квартири. Посидівши в машині хвилин п’ятнадцять, він побачив, як з під’їзду вийшла парочка, і чоловік почав складати до своєї машини валізи дівчини. Від важких роздумів Вадима відволікло повідомлення на телефоні – Ірина з дітьми вже добралися і навіть встигли оселитися у готелі. Від фотографії усміхнених з екрану телефону дітлахів на душі стало тепло. Нехай дружина має зморшки і не зовсім ідеальну фігуру, так і він не Аполлон. Зате Ірина з ним точно не через гроші, адже їхні стосунки почалися ще в студентстві, коли про квартири і машини залишалося тільки мріяти.
– Алло, Ірина? Загалом, це… найближчим поїздом вирушаю до вас… Ну отак, так, – посміхнувся до слухавки Вадим. – Та ну її, цю роботу. Візьму відгул і просто проведу час із вами. І ще … Ірино, я скучив.