– У Марії Степанівни день народження завтра, поїхали купувати подарунок! – Ольга зазирнула в бухгалтерію одразу після обіду.
– Почекай пів години, роботу дороблю, – озвалася Наталя. – А то мені наш начальник влаштує.
– Не влаштує, він в курсі і відпустив нас, Андрій Миколайович машину вже гріє. Давай швидко, потім зробиш.
Наталя зітхнула і покірно встала – сперечатися з Ольгою було марно.
Якщо вона взялася за справу, то нічим її не зупиниш. Та й на роботу ту начальство чекає завтра, просто вона хотіла все закінчити сьогодні, щоб був час перевірити дані на свіжу голову.
Директор Антон Дмитрович, підлеглих тримав у тонусі, і міг позбавити премії за будь–яку помилку, навіть дрібну.
Однак Ольга знайшла аргументи: по–перше, подарунок був потрібен на ювілей і вимагав ретельного вибору, по–друге – іменинницею була головна бухгалтерка.
Андрій Миколайович, начальник відділу продажів, а за сумісництвом хлопець Ольги, на появу жінок широко посміхнувся:
– Карета подана, принцеси!
– Андрію, давай швидко. Треба подарунок знайти, і по торговому центру пробігтися: хочу щось купити до вихідних! – сказала Ольга.
– Слухаюсь, ваша величність, – сказав той водій і вони поїхали…
…Для Наталки, яка працювала по 12 годин на добу і в магазинах бувалау вихідні, людей було незвично мало.
Пробігшись поверхами, вони зупинилися біля магазину з товарами з вовни.
Ювілярці вибрали гарну ковдру, а Андрій Миколайович задивився на якісь капці:
– Кохана, давай купимо, – звернувся він до Ольги. — Скільки вже зустрічаємося, а мені в тебе вдома ходити нема в чому.
Поки закохані вибирали фасон, Наталка подумала, що і їй у хаті чоловічі капці теж би не завадили: Сергій хоч іноді, але приходить.
І тато ж зазирає, і брат буває.
Вона взяла в руки пару капців чорних із білим, покрутила в руках:
– А ось такі у вас є 42–го розміру? – запитала вона продавчиню.
– Ні, одні лишилися. 45–й розмір.
– Шкода.
– Беріть, дівчино. Не пошкодуєте! Адже більше не менше. Вони дуже якісні, тому немає розмірів – за тиждень розібрали все. Я вам ще знижку зроблю, як на останню пару.
Справді, більше – не менше, і хороша знижка. Недовго думаючи, Наталя погодилась. Вдома вона поставила їх у коридорі на видному місці.
Однак Сергій, який зайшов через кілька днів, покупку не оцінив:
– Не взуваю я капці, спекотно в них.
Наталя прибрала їх з геть з очей. І всю зиму про них не згадувала…
…Весна принесла зміни. Оля й Наталя розійшлися зі своїми кавалерами й відновили прогулянки після роботи.
Якось до них підійшов симпатичний хлопець. Гарний, високий, широкоплечий, пшеничного кольору волосся, сіро–блакитні очі…
– Дівчата, вибачте, а як можна звідси потрапити у ваш відомий музей?
– А вам навіщо? Середина тижня, час пізніший – екскурсій уже немає.
– Та просто подивитися хочу. Я тут третій раз у відрядженні, все часу не було.
– А давайте ми вас проведемо, – раптом запропонувала Наталя.
– Ти що, година он уже яка! Завтра на роботу рано, нарада ж, – Ольга терпіти не могла високих чоловіків та ще й блондинів.
Так що хлопець був непідходящий по всіх параметрах.
– Та годі тобі!
– Ну, діло твоє, як знаєш. А я поїду додому – втомилася…
Ольга бадьоро попрямувала у бік зупинки.
Вони пішли у бік музею, і Наталя дорогою розповідала новому знайомому цікаві історії з роботи, а потім розповіла коротко історію міста.
Вадим, так звали її супутника, уважно і з цікавістю слухав, іноді щось уточнював. А коли «екскурсія» закінчилася і настав час розлучатися, він запитав:
– Наталю, а у вас на завтрашній вечір які плани?
– Якщо начальник не дасть термінової роботи, то я вільна.
Вадим пробув у їхньому місті ще два тижні. За цей час Наталка показала йому всі визначні пам’ятки і найкрасивіші місця.
Він розповів про себе: приїхав працювати над проєктом, автором якого він був.
Вони сходили в кіно, в театр, у ресторан, і нарешті дівчина запросила його в гості.
Зайшовши в квартиру, Вадим раптом запитав:
– Слухай, а капці чоловічі у тебе є? З дитинства звик ходити вдома у взутті. Але якщо ні, можу й обійтися…
– Нема… Хоча постривай!
Наталка раптом скочила відкрила шафу і почала там порпатися. Вона згадала ту саму останню пару капців!
Нарешті вона знайшла, те що шукала і переможно дістала з чорного пакету великі чоловічі капці.
Вадим здивовано взувся і пробурмотів:
– Треба ж, і розмір мій… Ти не уявляєш, як важко підібрати гарні капці 45–го розміру!
Наталя глянула на нього і раптом її осяяло!
У студентські роки вона щороку їздила на підробітки на поле. Поселили їх якось у жвавої старенької, яка одразу взялася вчити молодих квартиранток розуму. Ну і, звичайно, ділилася секретами, як нареченого собі гарного знайти. І один із рецептів був такий: купити чоловічі капці і принести їх додому, нехай лежать.
А скоро до капців та наречений з’явиться!
Наталя розреготалася. Вадим здивувався:
– Я щось не те сказав?
– Ні, все гаразд! Це я так… Анекдот згадала.
Вечеря плавно перейшла в сніданок, а потім знову у вечерю…
Коли відрядження закінчилося, Вадим поїхав у своє місто. Їхній роман продовжився по телефону.
А через два місяці він приїхав робити пропозицію…
…На весіллі Наталя ділилася досвідом:
– Хочете, дівчата, прискорити зустріч зі своїм щастям? Сходіть на ринок і купіть капці. І не сумнівайтеся – прикмета вірна! Я перевірила – працює!