Наталя вийшла з під’їзду, трохи похитнулася, темні окуляри впали на землю, і жінка випадково стала на них.
Звук нагадав тріск дверей, що гримнули за нею. І з таким же гучним звуком, зачинилися двері її серця для Ігоря, який був їй дорожчий за всіх на світі дев’ять довгих і щасливих років…
…Вони з Ігорем навчалися в одному коледжі, а зустрічатися почали на другому курсі, коли краще пізнали один одного і поступово дружні стосунки переросли у велике та міцне кохання.
Розписалися, коли закінчили навчання, поїхали жити в інше місто, щоб працювати за своїми спеціальностями.
Їм виділили кімнату в гуртожитку. Життя потихеньку налагоджувалося. Вони любили один одного, завжди знаходили компроміс у їхніх рідкісних сварках.
Через два роки вони купили невеличку однокімнатну квартиру.
Єдине, що затьмарювало щасливе життя пари – відсутність дітей.
Так як заробітки були непогані, то вони могли собі дозволити проходити обстеження і в дорогих, і дешевих клініках.
Але жоден фахівець, жодні одні аналізи не показували нічого. А вагітності як не було, так її й не трапилося і через дев’ять років.
А трапилось зовсім інше, що було для Наталі як грім серед ясного неба.
Вона приїхала на роботу дуже рано. Вона зайшла в роздягальню і раптом зустріла їхню новеньку працівницю Віру.
– Віро, а ти чого так рано? – здивувалась Наталя.
– Та Катя вчора подзвонила і попросила мене вийти замість неї, – сказала жінка.
– Зрозуміло. Ну то йдемо працювати…
– Наталю Володимирівно, як добре що я вас зустріла сьогодні… – раптом почала Віра. – Я розумію, що це не моя справа, але я хотіла вам дещо сказати. Ваш чоловік ходить до моєї сусідки, Галини. Вже давненько…
– Як це ходить?! – ахнула Наталя.
Віра відвела очі. Наталя не хотіла вірити в почуте.
– Ну як… Напевно вони коханці.
До Наталі ледь доходила ця інформація, напевно, тому що їй неможливо було повірити в те, що її коханий чоловік їй зраджує.
– І як часто він там буває?
– По–різному, вчора приходив, не знаю, чи пішов, чи ні. Начебто в загальному коридорі двері не гримали…
– Ну, дякую, що розповіла… І, будь ласка, нікому й нічого не кажи, – зовні спокійно сказала Наталя, хоч у душі все вирувало.
Як вона відпрацювала, вона й сама не знала. Коли закінчився робочий день, вона підійшла до Віри і тихо сказала, подаючи їй клаптик паперу:
– Ось мій номер телефону, як тільки він прийде до твоєї сусідки, одразу подзвони мені, добре?
– Подзвоню…
Вдома Наталя поводилась невимушено. Все було ніби зазвичай, от тільки вона помітила, що ставлення Ігоря до неї стало іншим, не тим, що було раніше.
Легкості, не вистачало, чи що.
А наступного вечора Ігор став збиратися на роботу.
– Ти ж учора в ніч ходив! – сказала Наталя.
– Та напарник заслаб, от і доводиться за двох працювати, зате зарплата буде більшою.
Виходячи, він її не поцілував як завжди, просто махнув рукою:
– Бувай, завтра ввечері побачимося.
А через пів години зателефонувала Віра.
– Наталю Володимирівно, вони разом прийшли, він їй сумки допоміг нести!
– А зараз у неї?
– Так…
– Говори адресу.
Вона для чогось начепила темні окуляри і через десять хвилин була біля потрібного будинку.
Наталя піднялася на третій поверх, подзвонила у двері. Їй відкрила гарненька молода жінка з животиком.
– Вам кого? – здивовано запитала жінка.
– Вас і мого чоловіка!
– Та–ак… – пробурмотіла жінка. – Нам дійсно пора поговорити, проходьте…
Ігор аж відсахнувся і побілів, коли Наталя зайшла у кімнату.
– Наталю, я повинен був з тобою поговорити, але якщо ти все дізналася…
– Я не дізнавалася, мені просто сказали, що мій чоловік з осені ходить до якоїсь пані і сьогодні теж тут, хоча начебто збирався на роботу. Брехня породжує чергову брехню, гидко, знаєте, жити в цьому…
– Галя чекає від мене на дитину, це те, що ти не могла мені дати за стільки років… Ми з тобою розлучаємося!
– Ти міг би, не ображаючи мене, сказати про це раніше. Підленько з вашого боку, Ігорю Валентиновичу. Будьте щасливі!
І Наталя, гучно гримнувши дверима, пішла.
Вона стояла біля під’їзду не в силах поворухнутися, а перед очима була картина, як її Ігор обіймає чужу вагітну жінку.
Десь глибоко на підсвідомому рівні вона передбачала такий сценарій, але в це не хотілося вірити, адже вони так любили одне одного. А вийшло, що вона любила, а її терпіли…
…Минуло два місяці. За цей час вони встигли розвестись.
Ігор забрав свої речі і переїхав до своєї нової дружини, і вони вже подали заяву у ЗАГС, як він повідомив Наталі перед тим, як піти.
– Мені не цікаво, що тепер відбувається у твоєму житті. Прощавай, – сказала Наталя.
– І ти будь щаслива, – відповів чоловік.
Вона не змогла жити в одному місті зі зрадником, тим більше місто було невелике і зустрічати їх щасливими з дитиною – це було б понад її сили.
Вона зателефонувала мамі, яка давно кликала їх переїхати до неї, бо їй одній стало важко утримувати будинок і сад з городом.
– А ти що, одна, без Ігоря?! – тільки й запитала вона.
– Одна, мамо.
– А що так, його з роботи не відпускають.
– Я приїду і все розповім тобі…
У рідному місті Наталя швидко влаштувалася на роботу.
Якось до неї на роботі підійшов молодий чоловік і запитав:
– Наталю, як поживаєш?
Вона уважно на нього дивилася і не могла зрозуміти. Обличчя начебто знайоме, але де вони зустрічалися? Адже її в місті не було п’ятнадцять років.
– Не впізнаєш свого найкращого друга?!
– Славко, це ти?! – ахнула вона.
Він радісно кивнув і розплився в задоволеній усмішці.
–Я б пройшла повз і не впізнала тебе! Ти так змужнів, мужик такий здоровий став. Молодець! Просто я тебе пам’ятаю худеньким.
– Що було, то було, час іде і ми змінюємось, ти он зовсім красуня стала, статна і гарна. У тебе сім’я, чоловік, діти?
– Ні. Вибач, Славку, мені треба працювати…
– Так, я розумію…
Коли Наталя вийшла після роботи на вулицю, на узбіччі стояла машина і з неї відразу виліз Славік.
– Дозвольте підвезти втомлену пані додому.
Наталя подала йому руку, він посадив її в машину і вони поїхали.
Так поступово Славко став бажаним гостем у їхньому домі, потім близьким другом, а згодом і чоловіком Наталі.
Через рік після весілля Наталя народила хлопчика! Яка ж вона була щаслива!
Зрада близької людини – це дуже погано. Але тут невірність чоловіка принесла справжнє щастя Наталі…