Оля залетіла до своєї квартири вся схвильована:
-Що ти наговорила йому? Що? – вигукнула вона до матері.
Оля бачила, як у тієї поповзла одна губа вгору, ще трохи і вона знову посміхнеться як уміє тільки вона, але, мабуть, мати стрималася і куточок губи повернувся у своє звичайне становище.
-Та нічого особливого не сказала. Правду і тільки правду, – голос матері був спокійний, як завжди.
-Яку правду, мамо? Яку?
-Ну напевно він сказав тобі яку, – знову спокійний і байдужий голос.
-Ти сказала йому, що я гуляю з усіма хлопцями, але це неправда! Навіщо ти це зробила, навіщо?
Мати засміялася:
-Це перевірка. Я ж тобі казала, що він не підходить тобі.
-Це моє життя. Навіщо ти втручаєшся в моє життя?
Мама Олі закотила очі:
-Яка ж ти не розумна! Та не потрібна ти йому. Зовсім.
-Ні!
-Ану тихо! – вигукнула мати. – Я краще знаю. Він піде від тебе, як і твій батько від мене.
-Ти завжди це кажеш, але це твій досвід, а не мій!
-Невже?! – голос матері знову став спокійним. – Він же тебе взяв і кинув після моїх слів. А це означає, що він не чоловік. Такий тобі точно не потрібний. Та й взагалі, тобі вчиться треба, а не романи крутити, – мати позіхнула і зайнялася своїми справами, показуючи, що розмова закінчена.
Оля залилася сльозами і побігла до своєї кімнати і провела в ній весь вечір і всю ніч не виходячи. Вона ніяк не могла пробачити матері таку поведінку. Звісно, вона знала, що мати частенько обмовляла її серед подруг та друзів, але до цього всі були звичні. Але навіщо вона обмовила її перед Ігорем? Адже він подобався Олі дуже сильно! А тепер все скінчено. Оля просто це знала. Навіть якщо Ігор вирішить помиритись, Оля вже не зможе спілкуватися з ним як раніше.
……………………….
Оля сиділа в інститутському кафе разом із Наталкою.
-Я не зрозумію, чому вона це робить? Навіщо? – Оля дивилася на подругу, ніби думала, що та їй розповість таємницю її матері.
Наталка знизала плечима:
-Нехай, ревнує вона і все. Не звертай уваги. А про хлопців своїх не розказуй більше.
-В сенсі ревнує? – незрозуміло запитала Оля.
-А Так. Вона ж всі свої сили віддала, щоб підняти тебе, а чоловіка більше не зустріла і ось.
-Що “ось”?
-Та що ж ти не розумієш, Оля. Ображається вона, що в тебе є все: краса, молодість, що в тебе все попереду, а в неї нічого цього немає і життя, по суті, закінчено. Ось ти підеш і залишиться вона сама. От і відважує вона всіх твоїх залицяльників, а якщо заміж вийдеш, то від чоловіка відважуватиме. Може, почне намовляти на нього.
Оля задумалася: якщо це справді так, як каже Наталя, то вихід у неї один: починати заробляти та винаймати квартиру. Скоріше закінчити цей інститут!
……………….
Справа йшла до зимової сесії. Звичайно, Оля помирилася з Ігорем, а вірніше він із нею, але вони залишилися друзями. Ігор хотів все повернути, але Оля вперлася – раз він так легко від неї відмовився, раз повірив усьому, що про неї наговорила мати, тож їхнє майбутнє життя не буде райдужним. А Оля завжди хотіла міцну та дружну сім’ю, щоб усі підтримували одне одного, а не так, як вийшло у її матері.
Але мати все одно втручалася навіть у їхню дружбу.
-Знаєш, Олю, а мама твоя все-таки права виявилася!
Ні привіт тобі, ні до побачення. Просто підійшов до Олі Ігор та видав таке.
-І в чому ж? – Запитала Оля.
-А в тому, що ти гуляща! – промовив Ігор із викликом. – Ти кажеш, що нікого в тебе немає, а тим часом зустрічаєшся з якимсь хлопцем.
Ігор простяг телефон на якому було відкрито фотографію. І так, на цій фотографії Оля стояла обійнявшись зі своїм двоюрідним братом. Оля посміхнулася. Вона згадала, як було зроблено цю фотографію і що її мама попросила Миколу обійняти її: типу, що ви як не рідні. Мда …. Кумедно.
-Я можу зустрічатися з ким хочу. Ми з тобою просто друзі, – сказала Оля.
-Так, але я сподівався.
-Сподівався? Та ти мені не віриш, а віриш моїй матері. От іди і з нею крути шури-мури!
Звичайно, Оля могла б сказати хто поруч із нею на фото, але подумала, що це буде виглядати як виправдання, а виправдовуватися вона перед Ігорем не хотіла.
Ігор пішов, а Оля знову рознервувалась. І вкотре подумала, що їй треба якнайшвидше з’їжджати від своєї мами.
-Не хвилюйся, – підійшла до Олі Наталка. – Ходімо чаю поп’ємо.
-Ну Чому вона не може дати мені спокій?
-Бо у неї немає особистого життя, – вкотре сказала Наталка. – Їй нудно.
-Ну, що, Наталко, мені тепер її особисте життя влаштовувати чи що? Або тішити її? – обурилася Оля.
Наталя знизала плечима:
-А кому ще? Сама вона щось не поспішає своє життя влаштовувати.
-А мені здається, що не потрібне їй жодне особисте життя, – почала говорити Оля і тут до них підсіла Оксана.
-Дівчата! Привіт!
Насправді вони не були подругами, але іноді спілкувалися.
-Ой, Оксано! Яким вітром? Тебе ж з жовтня не було видно, – Оля здивовано розглядала Оксану.
Оксана була чудова. Легка засмага, красиво покладене волосся, макіяж, брендові речі, які тільки підкреслювали її переваги.
-Так я в Іспанії відпочивала, – так недбало сказала вона.
-Що, всі два з лишком місяці? – уточнила Наталка.
-Так … Там було здорово!
-А як ти сесію здаватимеш? – Оля не уявляла, як не ходячи на лекції, можна здати цілу сесію
-А, – відмахнулася Оксана, – грошей дам, вони мені самі поставлять те, що треба.
“Щастить же Оксані, – подумала Оля. -У неї є своя квартира, машина, одяг і гроші. Так, вона вільна робити те, що хоче. Цікаво, а звідки у неї гроші?”
-А тобі що, батьки знову почали гроші давати? – запитала Наталка.
-Ні. Все сама і сама. Але може, якщо сесія буде закрита, тоді й підкинуть на підтримку штанів. До речі, Олю, я зараз поряд з тобою квартиру винаймаю, можу підкинути після навчання.
Пропозиція була цікавою. Адже машиною від інституту Оле їхати лише 30 хвилин, а на маршрутці 1.15. Економія часу очевидна.
-Дякую, Оксано. А що сталося з твоєю квартирою? Батьки що забрали її?
-Та ні звичайно. Я її здаю. Мені так зручніше просто. Тоді після пар підходь на стоянку. Ну все, дівчата, піду радувати своєю присутністю викладачів.
І Оксана пурхнула.
…………………
Оля стояла біля виходу з інституту і чекала на Оксану. Вона вирішила не йти на стоянку: ну що вона там гулятиме серед машин.
На вулиці було холоднувато і Оля вже була не рада, що погодилася скласти компанію Оксані і навіть хотіла скасувати домовленість, але Оксана відключила телефон.
“Добре, – подумала Оля. – Ще кілька хвилин і все, йду додому.”
І тут вона почула, як на її телефон прийшла смс. Вона подивилася – це Оксана знову з’явилася в мережі. Оля тільки-но зібралася дзвонити їй, як вона підійшла сама.
-Оля, давай на 15 хвилин в одне місце заїдемо, гаразд? – Запитала Оксана і попрямувала до стоянки.
-Добре, – Олі було без різниці, все одно вона в будь-якому випадку приїжджала раніше і вона рушила за Оксаною.
Потім Оксана підійшла до машини і Оля знову відчула хвилю заздрощів: та ця машина вартує, як ….. як ….. загалом багато.
-Оксано, це твоя?
-Так моя. Обожнюю її. Гарна, правда?
-Правда. Батьки подарували?
-Звичайно, ні. Батьки! – пирхнула Оксана. – Сама купила. Правда у кредит.
-Звідки ж у тебе стільки грошей? – Олі залишалося тільки дивуватися.
Оксана посміхнулася:
-У тебе також може бути стільки.
-Як це? Я ж ще не закінчила інститут… ніякої спеціальності у мене немає…
-Хм… Зате ти – красива дівчина. Ходімо, ми приїхали.
Дівчата вийшли та зайшли до якогось закладу. Здавалося, Оксана тут усіх знала. Вони посідали за столик і офіціантка відразу принесла Оксані каву і запитала, що принести Олі.
-Чай, будь ласка.
Оля дивилася навколо на всі очі, бо вперше була в такому місці. До них підійшла ще якась дівчина і вони разом пішли з Оксаною, а Оля стала пити чай. Олі раптом стало якось не по собі і шосте почуття стало шепотіти, що звідси треба йти.
-Привіт, – перед Олею з’явився симпатичний чоловік.
-Привіт, – Оля посміхнулася.
-Ти новенька?
-В сенсі?
-Ти ж з Оксаною приїхала? Звідки ти її знаєш?
-Ми вчимося разом, а що? Оксана тут працює?
-Аааа, вчитеся… Слухай, я не знаю навіщо вона тебе сюди привела, але відразу скажу, не вір ні їй, ні Марині. Вони будуть говорити, що якщо тобі не сподобається, то зможеш відмовитися, але це не так. Якщо вибрали тебе, то ти по будь-кому маєш відпрацювати.
Оля з подивом дивилася на свого співрозмовника і раптом зрозуміла звідки в Оксани гроші. То це подарунки. Просто подарунки від чоловіків. Тепер зрозуміло чому вона каже, що і Оля може також отримувати багато грошей. Вона дивилася на цього чоловіка і відчувала, що він каже правду, що йому можна вірити.
-Вони будуть говорити, що це просто супровід і все. Так вони обманюють наївних дівчат. Але повір мені, такі гроші не платять просто за супровід.
Оля заплющила очі. Вона була готова провалитися крізь землю.
-Дякую, що попередили, – сказала вона симпатичному чоловікові і попрямувала до виходу.
Оля вийшла з клубу, швидко зорієнтувалася та попрямувала до найближчої зупинки. Так і не вдалося їй приїхати раніше додому.
……………………
Наступного дня Оля з хвилюванням йшла до інституту. Вона переживала зустрічі з Оксаною, але Оксана знову кудись зникла. І навіть не зв’язалася з Олею після того, як та пішла з клубу. Потім були канікули, а потім знову розпочалися інститутські будні і знову Оксани не було. І Оля заспокоїлася. Зрештою, вона, Оля, свій вибір зробила. Ну і нехай у Оксани багато грошей, нехай вона думає, що вона вільна, але Оля знає, що насправді ніякої свободи немає.
-Олю, привіт!
Перед нею знову з’явився Ігор. Оля зупинилася і раптом її взяла така образа. Ось що він за нею ходить?
-Що треба? – грубо спитала вона.
-Я помиритися хочу.
-І що далі? Ми з тобою загалом і не сварилися.
-Нуууу, я просто не дуже правильно себе повів, – почав говорити Ігор, але Оля махнула на нього рукою:
-Ігоре, ну що хочеш від мене? Який раз тебе і мене сварить між собою моя мама і ти слухаєш її, але не слухаєш мене. Після цього я навіть спілкуватися з тобою не хочу. Вибач.
Оля обійшла Ігоря і попрямувала до своєї аудиторії.
Наприкінці цього семестру у групі знову з’явилася Оксана. І Олі таки довелося зустрітися з нею, хоча робити їй це зовсім не хотілося. Оксана, як завжди, чудово виглядала і посміхалася.
-Привіт! – Оксана посміхнулася Олі. – Ну що, все ще живеш із мамою?
Оксана зачипила її, тому що в цей момент у Олі знову виникла сварка з мамою.
-Дарма ти мене не дочекалася тоді, – продовжила Оксана. – Ти все ще думаєш, що є кохання? Ні. Немає його. Тому треба жити тут і зараз і насолоджуватися. А гроші тобі можуть давати тільки за те, що ти поряд.
-Іди, – Оля скривилася. – Чому ти причепилася до мене?
-Причепилася? А втім так, причепилася. Просто ти гарна, і я знаю, що тобі буде легко заробити будь-яку суму грошей. Може таки поговоримо на цю тему. Ти зможеш жити як хочеш і де хочеш.
Оксана ще говорила щось, але Оля не слухала. У її вухах стояли слова: “Ти все ще думаєш, що є кохання? Ні. Немає його.”
Може Оксана і має рацію. Може і немає жодного кохання. І все це метушня. і може справді простіше бути поряд з якимось чоловіком, що смітить грішми, чоловіком до якого ти нічого не відчуваєш, і коли той тебе покине, просто сприймеш це як належне.
Але якщо припустити, що кохання все-таки є, то всі ці роки, які ти проведеш поряд з нелюбимими чоловіками, ці роки пройдуть повз тебе і ти їх втратиш. А час уже не повертається.
-Оксано, пробач. Це не моє. Бувай.
Оля взяла сумку та попрямувала до виходу з інституту.
Вона вийшла надвір. Там на все світило сонце. У повітрі відчувалося вже настання літа. Оля посміхнулася і сонечку і невеликому вітерцю і повільно пішла зупинкою. Ну ось, треба знову йти додому і сидіти поряд з мамою і слухати її переживання про минуле життя і що всі чоловіки не дуже добрі люди. Ну гаразд, потерпіти залишилося небагато, а потім…
-Дівчино! Дівчино! – Почула вона чоловічий голос і повернула голову.
Біля неї стояла машина і за кермом сидів той самий молодий чоловік, який підсів до неї тоді за столик і розповів усю правду про гроші Оксанки.
-Привіт! – Сказав він, коли зрозумів, що Оля його помітила.
-Привіт.
-Підкинути додому?
-Ні. До незнайомих людей я в машину не сідаю, – відмовилась Оля.
-Добре, а проводити вас можна. Без машини. Машину тут залишу. Якщо чесно, я знаєте, як довго вас шукав.
-Проводити можна, – погодилася Оля. – А навіщо шукали? Я так зрозуміла, що ви знаєте Оксану. Могли б її спитати.
-Ну як навіщо? Сподобалися ви мені дуже. А Оксану я спитав про вас. Так ось вона відмовилася говорити. Але я пам’ятаю, що ви сказали, що разом навчаєтесь. Довелося трохи простежити.
-Нічого собі, ціла детективна історія, – посміхнулася Оля. – А давайте не чекатимемо автобус, а підемо пішки, – запропонувала вона.
-Ходімо, – погодився її супутник.
І молоді люди, неквапливо розмовляючи, пішли тротуаром. І Оля раптом відчула, що тепер у неї точно все буде гаразд.