Аліну періодами засмучувало те, що саме вона має жити з мамою.
Її старша сестра Вікторія вийшла заміж першою і їй відійшла бабусина квартира.
Брат Віктор квартиру спочатку винаймав, а потім одружився, кредит взяв і успішно його виплатив. Тепер Віктор із сім’єю у трикімнатній живуть. І він вважає, що нікому нічого не винен.
А їй схоже незавидна доля дісталася – у батьківському домі жити.
З одного боку начебто й добре, а з іншого… Алінка наймолодша у родині. Ще ой як наймолодша!
-Радість ти моя ненавмисна і несподівана, – називає її мама.
Сестра Вікторія Аліну аж на вісімнадцять років старша. А брат Віктор на дев’ять. Мама з батьком тоді вже й не збиралися більше дітей народжувати, двох би вивчити та виростити.
Але якщо вже так сталося, то звичайно вирішили залишити.
Все це в їх сім’ї не один раз, а часто розповідалося, що мовляв ось як Алінці пощастило народитися!
Суджено значить було. А навіщо судилося – незрозуміло. Видно, щоб при батьках залишитися…
Аліні вже тридцять сім, а сім’ї своєї вона й досі не має.
Брат і сестра їй уже давно урочисто оголосили:
-Якщо ти з батьками живеш, то так тому і бути, квартира твоя. Тобі ж їх доведеться доглядати, ти ж поруч. Та й сім’ї в тебе поки що немає!
Це як замкнене коло… Аліна б з радістю квартиру орендувала, але вона не може маму одну залишити. І навіть якщо вона вийде заміж, то піти не зможе.
Тата два роки тому не стало. А матуся жива, і слава Богу звісно!
Здоровʼя в неї хороше. Всі кажуть, що вона ще усіх їх переживе.
Аліна цьому рада, вона дуже любить свою маму. Тому ніколи її не залишить. А якщо вона вийде заміж і чоловіка в будинок приведе, то вона собі не уявляє навіть, як вони всі тут житимуть.
У мами з віком стільки дивацтв з’явилося, що іноді Аліна просто не знає, що робити!
Якось Аліна готувала запіканку на кухні, як раптом на порозі зʼявилася Ольга Максимівна.
Вона глянула на дочку і мовчки сіла за стіл.
-Аліночко, доню у мене до тебе є одне питання… – сказала мати. – Телевізор чомусь сам програми перемикає! Перемикає на радіо і завжди в один і той же самий час! І там співають татову улюблену пісню! Я цю пісню люблю, ми з твоїм татком під неї познайомились.
Але чому вона сама вмикається? Я ж хотіла додивитися серіал! Напевно, це тато мене до себе кличе!
Аліна здивовано дивилась на матір.
-Не знаю, мамо, – знизала плечима вона. – У тебе і лампочки в люстрі в кімнаті весь час гаснуть. Ти на пульт не тисни так сильно, і на вимикач різко не тисни і все буде добре.
-Образити мене хочеш? – мама підібгала губи. – Думаєш я зовсім вже з розуму вижила?
-Матусю, та не думаю я так, а просто дала тобі пораду!
А нещодавно мама сказала, що їй хтось надсилає на телефон повідомлення.
Аліна вже просила маму не відповідати на незнайомі номери. Але про повідомлення не подумала.
Мама стояла біля вікна і задумливо дивилася, як пливуть хмаринки. Вона озирнулася, побачила Аліну.
-Дочко, мені написали по телефону, що під час сутінок треба дивитися на небо. Так і написали:
«Як настануть сутінки на небо дивись!»
-Знаєш, а мені це подобається, хмари так велично пливуть у променях сонця!
-Мамо, хто тобі написав? Покажи, – Аліна взяла в руки мамин телефон.
-Але тут немає жодних повідомлень.
-Ти не розумієш. Повідомлення надходять, телефон дзенькає, я їх читаю і вони зникають. Мені не раз писали, що треба дивитись у небо, що тут поганого?
Мама ночами тихо ходила по квартирі. Це на якийсь час їй допомагало зі спиною.
Не раз Аліна вставши в туалет або попити води йшла спросоння, і потім обернувшись здригалася.
Коридором нечутно йшла мама в довгій білій нічній сорочці.
-Я тихенько, доню, не лежиться мені, – казала вона.
Тому і митися мамі допомагала Аліна. З її спиною їй важко було залазити у ванну.
Їжу для мами готувала Аліна. Прокручувала м’ясо на м’ясорубці, бо ж їй не прожувати.
Свіжі овочі й фрукти вона нарізала дуже тонко – мамі так подобалося. А горіхи Аліна молола їй у кавомолці, мама ж любить горіхи, вони дуже корисні.
Іноді Аліні здавалося, що вона вже немолода. Живучи з людиною похилого віку і сама починаєш мислити як вона. Одне було ясно – своє сімейне життя воно точно не влаштує…
Якось у їхньому жіночому колективі на роботі раптово з’явився чоловік.
Раїсу Павлівну провели на пенсію і всі думали, що призначать Аліну на її місце. Але керівники вирішили інакше.
-Дівчатка, я все дізналася! Йому сорок три, він розлучений, у нього син дорослий, його звуть Руслан, – хвилюючись, оголосила Віра Іванівна.
І багато хто тут же кинувся чепуритися. Так уже склалося, що в їхній фірмі, окрім Віри Іванівни, всі були незаміжні.
Ганна одна доньку виховувала. В Олесі чоловік до іншої пішов. А Настя просто молоденька дівчина.
-Доброго ранку, дівчата! О-о-о, в який квітник я потрапив! – у кімнату зайшов чоловік і всі застигли.
Він був невисокий, міцний, у руках у нього була коробка з тортиком.
-Дівчата, давайте знайомитись! А це торт “Наполеон”, дуже свіжий, тільки з пекарні! А де в нас кулер? А бачу, я зараз чайник поставлю!
Аліна встигла тільки подумати, що торт її найулюбленіший, як Руслан підійшов до неї.
-Пригощайся, красуне! – сказав він і простяг їй тарілочку зі шматочком торта.
Усі наступні дні він входив у курс справ, причому дуже успішно. Навіть в бухгалтерії допоміг Вірі Іванівні,
Руслан і в цьому чудово розбирався. І все робив з легкістю, сипав компліменти новим колегам та купував до чаю цукерки.
За місяць жінки почали гадати, яка ж із них Руслану подобається.
Спочатку вирішили, що Настя, наймолодша.
Але потім стало ясно, що опікувався нею Руслан тільки по-батьківськи.
Потім Віра Іванівна вирішила, що на Ганну їхній Руслан задивляється.
Але виявилося, що він просто допомагав її доньку влаштувати у спортшколу.
Коли Руслан став залишатися з Вірою Іванівною після роботи – вона не встигала, а він у бухгалтерії добре розумівся, всі зрозуміли, що він просто дуже чуйний.
Бо ж Вірі Іванівні на пенсію скоро, у неї вже онуки підростають!
Якось Аліна засиділася на роботі зі звітом. Вона думала, що вже всі пішли.
Але, коли вона вже зібралася, то зустріла в коридорі Руслана.
-О-о-о, красуне, що ж ти себе не бережеш? Ану-но ходімо додому!
Він відчинив двері офісу.
Ходімо я тебе проведу.
Всю дорогу Руслан веселив Аліну, кумедні історії їй розповідав. Вона й не пам’ятає, щоб вона колись так сміялася!
Так і повелося, варто було Аліні затриматися на роботі, як зненацька з’являвся Руслан і йшов її проводжати.
Аліна не одразу здогадалася, що це не випадково.
Одного вечора Аліна і Руслан йшли до її будинку.
Руслан цього вечора був напрочуд серйозний. А біля її будинку спитав:
-Аліна, а може, на чай запросиш? Не хочеться так швидко розлучатися.
Аліна помовчала, потім відповіла:
-Руслане, я з мамою живу. Вона в мене старенька і дуже балакуча. Тож удвох нас навряд чи залишить.
-Так це просто чудово, Аліночко! Ось у мене мами вже немає, тож рахуй сирота я. Як мами не стало, так і осиротів. А ти щаслива. У тебе є мама. Ну то що, запросиш?
Мама Аліни здивувалася – вперше вона в гості чоловіка запросила
Вона, як фокусниця дістала зі своєї шафи коробочку цукерок до чаю.
За чаєм Руслан доглядав за панянками, а йдучи поцілував Ользі Максимівні руку і шепнув Аліні:
-У тебе дивовижна мама!
З цього дня Руслан став бажаним гостем у їхньому домі.
Він налаштував Ользі Максимівні телевізор і він сам тепер не перемикався.
І все, що він робив, чи дарував, було на благо. Ольга Максимівна навіть на спину перестала скаржитися.
Коли Руслан попросив у неї руки її дочки, Ольга Максимівна розплакалася і благословила їхній шлюб.
Більше вона не стояла біля вікна і не дивилася в сутінках на хмарки, що пливли в небі.
У неї народилися онуки… Наймолодші її онуки. Наче життя повернулося назад.
Вона тримала немовлят на руках. І це була для неї несподівана радість.
Руслан дуже любив тещу, а Ольга Максимівна тільки ледь чутно шепотіла:
-Слава Богу, дочекалася нарешті моя донечка свого щастя… Ненавмисна радість!