Ігор стояв на одному коліні в гарному ресторані, тримаючи каблучку в руках, і з подивом дивився на свою дівчину.
Віра виглядала бездоганно цього дня. На ній була гарна біла сукня, волосся хвилями струменіло по її плечах, ідеальний макіяж, туфлі на високих підборах. Не дівчина, а мрія!
Весь вечір він дивився на неї і уявляв цю мить. Уявляв, як вона зрадіє, коли побачить обручку, почує скрипаля. Він був певен, що кожна дівчина мріє про такий момент.
-Кохана, виходь за мене заміж! – рішуче сказав Ігор.
Віра уважно глянула на нього і раптом голосно розреготалася.
Ігор дивився на свою кохану й не розумів, що це таке відбувається.
-Ні! – впевнено сказала Віра.
-Що-о-о? – здивовано перепитав Ігор.
-Ти все правильно почув! Я не хочу! – відповіла Віра й посміхнулася.
-Віро, ти жартуєш? Смієшся з мене? Ти ж мені чи не щожня говорила, як ти хочеш заміж!
-Та ну? І коли це було? – ніби дивуючись, спитала вона.
Ігор та Віра вже два роки жили разом. Колись вона справді мріяла вийти за нього заміж і багато разів про це говорила, але Ігор ніби не чув.
-Куди поспішати!? – зазвичай відповідав він. – Кому потрібне це весілля?
Він не хотів одружуватись і теж цього не приховував. Йому хотілося спершу пожити разом без жодних зобов’язань, але все це трохи розтяглося.
Перші півроку Віра дуже ображалася на нього з цього приводу, але не відкрито.
Зачаївшись, як партизанка, вона вичікувала, коли він нарешті дозріє. Півроку чекала, але дива так і не сталося.
Віра все частіше злилася з різних дрібниць, навіть собі не зізнаючись, що сердиться вона на Ігоря з однієї причини – він не хоче з нею одружитися!
Не те, щоб їй так потрібна була ця печатка в паспорті, але з нею якось спокійніше, аніж без неї. І сам факт відмови її трохи засмучував. Як так?
Вона, бачте, розумниця-красуня, яких ще пошукати! Готує, прибирає, обпирає його, а він не хоче зробити її законною дружиною? Непорядок!
Загалом, Віра вже й сама не пам’ятала, коли планочку її перемкнуло, коли це сталося, але рано чи пізно вона ніби перестала його любити. Образа стала настільки сильною, що затьмарила все на світі. І в цей момент дівчина вирішила – я тобі влаштую!
Вона ще не знала, що треба робити, але вирішила всіма правдами та неправдами зробити так, щоб він сам захотів на ній одружитися, а потім відмовити йому, щоб він відчув, як це жахливо, коли кохана людина тебе не хоче.
Їй знадобилося пів року, але вона впоралася, заручившись підтримкою та порадами від своїх подруг. Після недовгого обговорення всі як одна зійшлися на ідеї – треба змусити його ревнувати! І, звичайно ж, знадобиться інший чоловік.
Яна – її найкраща подруга – зробила собі сторінку у соцмережі на чоловіче ім’я, і цілими днями переписувалася там із Вірою, представляючись якимось Степаном.
Ігор помітив їхні старання не одразу. Він не дуже цікавився особистими справами своєї співмешканки, і ніколи не дивився її листування, але цього було важко не помітити.
Віра раз у раз посміхалася, читаючи повідомлення від Степана-Яни, іноді ніби ховалася в туалет, щоб поговорити з кимось по телефону. Одним словом, усіма силами створювала видимість роману за.
Спочатку Ігор ніяк не реагував, хоча йому це й не подобалося, але рано чи пізно йому це набридло.
Він узяв її телефон, коли Віра пішла в душ і почитав те листування, яке так захоплювало і радувала його подругу.
Сказати, що йому не сподобалося, це нічого не сказати. Він слів не знаходив, щоб висловити своє обурення. Дочекавшись, коли вона вийде з ванної кімнати, він влаштував їй сцену ревнощів, яких вона раніше не бачила.
Ігор був злий. Хотів знайти того Степа недолугого. Навіть написав йому пару злісних повідомлень, але той йому нічого не відповів, хоча воно й не дивно.
З того часу Ігор змінився. Він став іншим.
Звісно, вони помирилися. Віра пообіцяла, що більше не буде переписуватись з іншими хлопцями. Він ніби повірив, але тепер почав регулярно перевіряти її телефон, а вона вдавала, що не помічає цього.
Віра продовжувала свою гру. Вона записалася на танці, вечорами йшла з дому. Іноді кидала пусті жарти, що це їй подобається не просто так. Дійшло до того, що Ігор почав проводжати її на заняття. По годині сидів і чекав, коли вони закінчаться.
Варто їй надіти надто коротку спідницю, як у нього знову ревнощі і необхідність переодягатися.
Кілька разів Віра ходила в клуб з подружками, а Ігор так переживав, що не давав їм спокійно відпочити. Він прямо став ходити за нею. Її це навіть трохи дратувало, але вона знала, скоро він здасться. І це таки сталося…
Ігор купив обручку, розкішний букет квітів, покликав її в ресторан, щоб зробити пропозицію. Віра точно знала, чим закінчиться цей вечір. В душі вона була задоволена, що її план вдався.
-У сенсі коли це було? Ти завжди хотіла заміж! – нічого не розуміючи, сказав він.
Ігореві непросто далося це рішення. І він очікував на зовсім інший результат.
-Хотіла! – з переможною усмішкою відповіла Віра. – Хотіла – це ключове слово, в минулому часі!
-То ти більше не хочеш? Ти мене більше не любиш? – скривджено спитав він.
-Знаєш, Ігорю, треба було на мені одружитися, коли я це хотіла, а тепер мені вже байдуже. Не буває пізно, буває не треба! Зате тепер ти можеш зрозуміти, що відчувала я, коли ти мені відмовляв!
Вона взяла своєю витонченою ручкою келих, відпила з нього ковток ігристого, а потім встала з-за столу і пішла з ресторану, гордо піднявши голову.
Віра знала, що помста – це страва, яку подають холодною. Їй здавалося, що вона чудово впоралася, хоч і розуміла, що насправді вчинила погано…
З іншого боку, вона сподівалася, що якимось чином має благу мету. Їй здавалося, що коли Ігор наступного разу зустріне гідну дівчину, то не тягтиме стільки часу, а стане рішучішим.
Ось тільки вона й не здогадувалася, що своїм вчинком зневірила його у коханні. Краще б вона просто пішла тоді, коли зрозуміла, що більше його не любить, але вона вибрала шлях помсти.