-Таня! В п’яту палату постільне занеси. І давай швидше, треба ще сніданок рознести, і в третій теж постільне поміняй! – казала старша медсестра Ольга Степанівна. – І швидше, Таня, обхід скоро, давай, давай, не тягни!
Дівчина згідно кивнула.
-Добре! – і пішла у п’яту палату.
Таня ще зовсім дівчинка, молодша медсестра. Живуть вони удвох із мамою. Таня дуже жаліслива, добра безмірно.
Коли вона маленька була, на подвір’ї всім дітям свої іграшки роздавала.
Потім батьки приносили мамі:
-Ваша дочка Таня нам формочки віддала, візьміть наші, Петрик у них вже награвся.
Таня за всіх переживала. За чиюсь бабусю, що їй важко йти та сумку нести. І вони з мамою проводжали бабусю, яка була дуже зворушена, а Таня гордо тягла її скромні покупки.
За друга Василька переживала, що він послизнувся, і прикладала йому на коліно листок подорожника.
А одного дня мама кашу варити поставила і в кімнату вийшла.
Таня подивитися хотіла, встала навшпиньки і потягла на себе з плити каструльку.
Каструлька нахилилася і з’їхала. Прямо на Таню…
-Мамо, мамо! – кричала Таня.
Мама прибігла, каша налипла… Тані ще пощастило… Але щоки та шия так і залишились зі слідами…
…І ось Таня вже майже рік молодшою медсестрою у лікарні працює, і на вечірньому відділенні у медичному навчається.
Вона дуже старається, багатьом треба встигнути допомогти.
-І менше говори з ними! – крикнула їй услід Ольга Степанівна і попливла далі інших медсестер навчати.
А як же ж не говорити? Таня в палату заходить – бабуся зліва плаче.
Таня її за руку візьме, розпитає, втішить, інакше не може вона, інакше переживатиме, що бабусю не вислухала.
У Тані завжди жалість до всіх, а багато хто думає що це слабкість і догідливість. Нехай думають, а що робити.
Ось коли вона перший день на роботу вийшла, їй Ольга Степанівна настанови давала. І підсковзнулася.
Таня кинулася їй допомогти, а хто бачив це, то одразу вирішили – догідлива, перед Ольгою стелиться!
Після обходу головний лікар викликав Ольгу Степанівну до себе:
-Ольго Степанівно, у мене до вас прохання, мені потрібна допомога. У нас няня заслабла, а Іринка моя в садок ніяк не хоче. На день сестричку мені дайте, будь ласка, а завтра до нас бабуся приїде… Я заплачу звісно їй добре…
-Добре, Олег Петрович, я вам новеньку пришлю, Таню. Вона дівчинка хороша, добра, по роботі поки що не дуже зайнята.
Головний лікар пішов, а Ольга Степанівна все під ніс собі шепотіла:
-Сестричку йому надішли, бач. Олег наш чоловік молодий, вдівець, з дитиною. Минулого разу Тоню йому відправила, то вона щось собі надумала, потім все липла до нього.
Та й він все поглядав, а Тоня ще та вертихвістка! Ні, Таню до нього відправлю. Дівка вона хороша, хай з дитиною посидить. А на обличчя така, що ніхто не посоромиться. А нашому Олегу особлива жінка потрібна, доньці його мамою, щоб була. Не можна, щоб його зі шляху вертихвістки всілякі зводили!
Таня до Іринки з радістю пішла. Вона дуже любить дітей. Братів та сестер у Тані немає, на жаль. Але у тітки Олени, маминої сестри, Левко є, молодший братик двоюрідний Тетяни. Вона з ним часто залишалася, і гралася й годувала. А він кумедний такий, маленький!
Олег Петрович збирався на роботу, як пролунав дзвінок у двері.
-Ну от, нарешті… – пробурмотів він і пішов у коридор.
На порозі стояла молоденька дівчина, скромно тримаючи в руках сумочку.
-Я – Таня. Мене до вас на один день нянею відправили, – сказала вона.
-Так, так! Я вас уже чекаю! – весело сказав Олег Петрович.
Раптом на порозі зʼявилася його донька Іринка.
-Іди, – сказала вона Тані. – Ти погана!
Олег Петрович розгублено дивився на Таню. Він не розумів, що відбувається.
-Що ж робити, на роботу треба!
Таня посміхнулася, непомітно махнула йому рукою.
-Йдіть потихеньку.
-А як ти дізналася? – сказала вона Іринці. – Ну, що я погана. Адже мене справді на роботі вчора насварили і сюди відправили, а я й не хотіла. Сказали, треба їжу готувати, а я не вмію. Може я й справді піду, добре Іринко? Я краще додому піду…
Іринка розгубилася, озирнулася – тато вже пішов. Ні, сама вона не хоче тут сидіти. Гаразд, нехай ця тітка погана залишається.
Олег увечері прийшов додому, а на столі вечеря. Іринка весела, навіть не бурчить.
Тільки в борошні вся, вони з цією медсестричкою вареники ліпили.
Назавтра бабуся приїхала й Таня повернулася на роботу. Але видно Іринці запала в душу ця добра тітка. І коли знову Олег попросив когось посидіти з дитиною, Іринка зажадала:
-Тільки Таня нехай прийде, вона хороша!
Таня з Іринкою дуже подружилися. Іринка гладила сліди на щоках Тані й запитувала її:
-А чому так?
-Маму не слухалася, – відповіла Таня.
-А в мене немає мами, – якось тихо й розгублено сказала Іринка. – Вона на небі.
А якось повідомила:
-Знаєш Таню, ти на маму схожа, мама мене так само в щічки цілувала і обіймала, я пам’ятаю, пам’ятаю!
І гладила м’якими маленькими ручками щоки Тані.
-Я за тобою доглядатиму і все пройде!
Таня дивилася в дзеркало і дивувалася – мама її так довго намагалася зробити так, щоб сліди від тієї злощасної каші згладити…
А тут вони наче стали самі зникати. А Іринка щоразу примовляла:
-Я розгладжу твої щічки, і ти ще більше на маму будеш схожа.
А одного разу притулилася до Тані:
-Не йди, я люблю тебе.
Ольга Степанівна перша помітила – змінилася Таня, розквітла просто!
Фігурка точена, на щоках рум’янець, сліди, наче розгладилися на очах. А коли побачить Таня Олега Петровича, то очі опускає, а щічки так і червоніють.
Схоже й Олег Петрович став на неї поглядати, а дівки пліткували, що видно щось є таки між ними!
А якось покликав у кабінет Олег Петрович Ольгу Степанівну. Усміхається:
-Ольго Степанівно, у мене до вас важлива справа. Потрібно нам вибрати час, хочу з колективом одну подію відзначити. Одружуюся я. Спеціально не шукав, та видно Господь мені з небес допоміг, послав мені кохану, а донечці моєї – маму люблячу.
Ну і вам, Ольго Степанівно, окрема подяка за таке диво, за те, що такий скарб мені одного разу на допомогу надіслали.
Хтось тихо шепотівся, хтось вважав, що цій недолугій Танці невимовно пощастило. Хтось назвав її хитрою підлизою, що влізе куди завгодно. Але більшість колег від душі були раді за Олега Петровича й Тетяну. Яка гарна пара, а Іринка дивиться щасливо, то на одного, то на іншого.
Таня обіймає Іринку, і тихо їй шепоче:
-Дивись, бачиш на небі хмаринку. Мама дивиться на нас і радіє, що ми не плачемо і нам добре. А Іринка їй тихо:
-Ти схожа на маму, ти гарна і добра, я тебе люблю, ніколи від мене не йди…
Доброта, наче сонце осяює все навколо себе. І в її променях народжується щастя…