– Ти хочеш оформити квартиру на маму? – Здивувалася Світлана і незадоволено подивилася на чоловіка.
– Світлано, що тобі не подобається? Зараз все так роблять. Невідомо, що завтра буде!
– Ігоре, я взагалі думала, що це буде наше сімейне гніздечко. Навіщо ти все псуєш?
Світлана та Ігор були одружені вже три роки. Вона довго вмовляла чоловіка, щоб нарешті взяти іпотеку, і купити власне житло, але він все відмовлявся, знаходячи відмовки.
І раптом пару місяців тому він нарешті погодився, ніби за помахом чарівної палички.
Світлана так зраділа. Вона з таким задоволенням вибирала їхню майбутню квартиру, будувала плани на майбутнє. Уявляла, як у цій квартирі народяться їхні майбутні дітки, і раптом – Ігор зізнався, що її буде оформлено на його матір.
Всі плани ніби впали в одну мить. Ні, не тому, що Світлана мріяла відтяпати в майбутньому цю саму квартиру, а тому що зрозуміла – він не має наміру прожити з нею залишок свого життя.
Здавалося, у них усе було добре. Майже повне порозуміння та довіра. Бували, звичайно, рідкісні сварки через дрібниці, але в кого їх не буває?
– Світлано, ти хотіла квартиру? Вона у нас буде! Але оформлятимемо все одно на мою матір! Якщо ти проти, то й купувати нема сенсу.
Світлана подумала трохи, а потім сказала чоловікові:
– Мабуть, ти маєш рацію. Краще не варто купувати її. Не знаю, як ми тоді взагалі матимемо житло, але тільки не так.
– Світлано, сама зрозумій. Платитиму іпотеку буду я, ти ж розумієш, що я заробляю набагато більше?
– Я все розумію. Просто я думала, що якщо ми одружені, то маємо всім ділитися. Ні, навіть не так…
– А як тоді?
– Якщо хочеш, можемо укласти шлюбну угоду, але тільки не на маму.
– Шлюбним договором потім хіба що підтертись можна буде, особливо якщо у нас будуть діти!
– Тобто якщо у нас будуть діти, то ти і їх залишиш без житла, якщо, наприклад, закохаєшся в іншу?
– Ні звичайно! Не перегинай. Мені здається так буде правильно!
– Ігоре, не буде.
– Чому? Ти можеш пояснити?
– Я розумію, ти перестраховуєшся, наслухавшись байок про підступних і меркантильних жінок, які намагаються відтяпати у чоловіка після розлучення, але ти розумієш, що якщо зробиш це, то краще не буде?
– Чому?
– Ти колись чув щось про закони всесвіту?
– Маячня це все і нісенітниця!
– Допустимо, а якщо ні?
– І які закони я маю намір порушити? – з глузуванням спитав він.
– Я називаю його – внесок у минуле. Коли діти переписують квартири чи інше майно на своїх батьків, то цим надсилають всесвіту послання, що вони вже закінчили свої справи у цьому світі. Вкладати треба у майбутнє!
– Що за нісенітницю ти городиш?
– Нісенітниця чи ні, не знаю. Але є думка, що якщо ти це зробиш, то цим засудиш себе до швидкого відходу з уього світу. Я не знаю, правда це чи ні. Мені про це Рита розповіла. Ти її пам’ятаєш, ми працюємо разом. Її чоловік теж записав куплену квартиру на свого літнього батька, а за рік його не стало. А ще за півроку не стало його батько. Таким чином він засудив і себе, і свого батька.
– Більшої нісенітниці я в житті не чув! – обурився Ігор. – Ти могла щось краще вигадати?
– Я не вигадую. Їй це перед відходом розповів її свекор, а йому бабка. Він і сам не вірив, хоч і не хотів, щоб син так чинив, але йому вдалося переконати батька. Теж сварився, що все це нісенітниця.
– І що ти пропонуєш? – гордо запитав її чоловік.
– Знаєш, після цієї розмови у мене є лише одна пропозиція – давай розлучимося?
– Ти що! Ти мені постійно плакалася, щоб я купив квартиру. Я виконав твоє бажання, а ти тепер вирішила на розлучення подавати?
– Я просила сімейне гніздечко, а втрачат чоловіка та свекруху я не хочу. І більше того, якщо ти вважаєш, що так чинити правильно, що це по-чоловічому, то я не бачу сенсу нам і надалі бути разом.
Ігор уже закипав від обурення. Коли брат запропонував йому записати квартиру на матір, щоб убезпечити себе, він і не думав, що дружина буде проти. Точніше здогадувався, що захоплення в неї це не викличе, але сподівався, що вона все зрозуміє.
– Гаразд, Світлано, постав себе на моє місце. Якби ти достатньо заробляла, щоб оплачувати іпотеку, ти стала записувати квартиру на себе або на нас обох?
– Звісно, стала б! Ми одружені. Ми не якісь там співмешканці. Ми сім’я! Я думала, ми по-справжньому любимо один одного, але тепер розумію, що це не так.
– Тобто ти готова мене покинути, а не люблю тебе Я, виходить?
– Виходить так!
– Більшої нісенітниці я в житті не чув!
Ігор пішов до іншої кімнати. Світлана сиділа мовчки кілька хвилин, а потім пішла до нього. Він лежав на дивані і дивився телевізор, ніби нічого не сталося, наче йому байдуже.
В неї наче перевернулося щось всередині.
Він виглядав таким рідним. Як з ним розлучитися? Раптом все це і справді нісенітниця? Раптом все це вигадали злі люди, щоб заважати іншим насолоджуватися життям? Раптом усе не так?
– Гаразд, роби, як знаєш. Якщо хочеш записати квартиру на матір, нехай буде по-твоєму! – погодилася Світлана, а Ігор радісно підскочив і обійняв її.
– Не хвилюйся, у нас все буде добре! Це лише безглузді забобони!
Світлана лише кивнула у відповідь, але в душі оселилася якась порожнеча. Вона не готова була покинути чоловіка лише через слова своєї знайомої. Їй було важко від думки, що залишитись одна.
Вони купили квартиру та оформили її на Олену Федорівну. Звісно, син їй нічого не розповів про застереження від дружини. Мамі і самій це все не дуже подобалося, але чинити опір вона не стала.
Старший син Євген встиг розлучитися вже тричі. На його досвіді можна було й повчитися.
Минуло два роки, Ігор сильно занедужав. Проблеми виявилися раптово.
Всі лише розводили руками, нічим не могли допомогти. Звичайно, він пройшов процедури, але вони практично не допомогло. Здавалося, що просто відтягувався момент його відходу.
Світлана й сама забула про ту розмову. Точніше намагалася про неї не згадувати, але одного вечора раптом знайшла старе фото з їхнього життя, коли ще не було іпотеки і цієї квартири. Вона так чітко все згадала, наче це було вчора.
– Пам’ятаєш, я просила тебе не оформляти квартиру на маму? – Запитала вона чоловіка, дивлячись на нього з ніжністю.
– Пам’ятаю, але все це нісенітниця!
– Так, здоровий тридцятирічний чоловік занедужав на порожньому місці. Твоя мати з оглядів не вилазить, вічно нездужає. Все це нісенітниця!
– Ти просто хочеш, щоб квартира дісталася тобі, після того, як мене не стане! – обурився чоловік.
– Так, просто мрію ще п’ять років платити іпотеку сама! Ігоре, може ще є шанс все змінити? Потрібно хоча б спробувати! Прошу, почуй мене!
– Світлано, я у все це не вірю!
– А я не хочу дивитися, як ти повільно відходиш. Вибач. Я йду!
Світлані складно було прийняти це рішення, але вона все ж таки зробила так, як вважала за потрібне.
Їй здавалося, що після розлучення у нього більше не буде причин так триматися за спідницю мами, що він переоформить документи, і тим самим вирівняє свій життєвий цикл або щось там ще.
Після відходу дружини Ігор багато думав про її слова. Йому здавалося, що вона просто не хоче возитися з нездужим чоловіком, але раптом вона в чомусь мала рацію?
Минуло кілька місяців, перш ніж він наважився зробити, як казала Світлана. Він переоформив іпотеку. Зрештою, втрачати вже не було чого. Прогнози, були півроку – не більше.
Спочатку він не помічав у собі жодних змін, але минуло два тижні, як він почав почуватися краще. І результати тестів стали кращими. Недуга відступала, але він досі не вірив, що це якось пов’язано між собою.
Може, дружина щось зробила? Може, підсипала щось, і після її відходу йому полегшало? Чого тільки він не встиг передумати.
Як би там не було, через півроку він повністю став на ноги, та й мати стала почуватися набагато краще. Зі Світлою на той час він уже встиг розлучитися.
Якось він зустрів її на вулиці. Вона гуляла парком з подругою – тією Ритою. Виглядала посвіжілою і такою задоволеною життям. Йому стало не по собі.
Вона здивувалась не менше, коли побачила чоловіка. Світлана лише посміхнулася і сказала йому:
– Я рада, що ти впорядку!
– Може, повернешся? – Запитав він з надією.
– Ні, не повернуся! – Сказала вона і пішла.