Наталка та Олексій одружилися. Олексій привіз дружину до будинку матері.
Батька вже не було. Батьки Олексія розлучилися, коли він ходив до першого класу. Причиною всьому була звичка батька загулювати. Тетяна, мама Олексія, цього не любила. Намагалася чоловіка перевиховати, але даремно. Вони розлучилися і батько поїхав до міста, де й його не стало за два роки.
Мати Олексія одна виховувала дітей. В Олексія дві старші сестри. Вже заміжні і живуть окремо, хоча майже поруч.
Наталя до заміжжя завжди переживала від думки про зустріч з свекрухою. Розповіді подруг хвилювали її. Але Тетяна виявилася гарною жінкою, доброю та справедливою.
– Ти не переживай. Я якщо й сварюся, то у справі. Просто так сваритися не буду. Сама була на твоєму місці. Усьому навчишся, дивися, вчися, пробуй. Запитуй.
Наталка вчилася, та й уміла вже багато чого, теж з села. Батьки Наталі були люди прості, усьому її навчили. Таких проблем, як в батька Олексія, в її сім’ї вона не бачила. Ось саме в цьому вони і зійшлися зі свекрухою.
Якось перед днем народження Олексія він затримався. Прийшов вже ближче опівночі добряче «веселий».
Наталя не знала, що робити. Начебто й не у себе в будинку, та й вперше. Вранці Тетяна їй сказала:
– Ти не мовчи, свари його, я тебе підтримаю.
Вдвох вони почали читати лекцію Олексію, а він сидів та здивовано дивився на маму та дружину.
– Чого сваритесь, мені й так важко. Та й день народження у мене сьогодні.
– Ну, не вчора ж.
– Краще стіл до вечора накрийте, Світлана (сестра) в гості прийдуть. І Ліда також. Я запросив їх.
– А з ким ти вчора так посидів?
– Так у Світлани і сидів. Вона покликала мене.
– Зрозуміло, – сказала Тетяна, – йди на роботу.
– І що робити? День народження святкуватимемо? Я так не люблю. А як у вас не знаю?
– Накриємо, при мені багато не будуть.
При матері діти справді багато вживати, не наважувалися. Зате коли Світлана йшла, покликала Олексія із собою.
– Я схожу. Бо у вас тут і свята немає. – сказав Олексій Наталці та матері.
– Можеш там і лишатися. – відповіла Наталка, – а я завтра їду.
– Куди?
– Від тебе.
– Ти що, ми тільки одружилися.
– Нічого. Як побралися, так і розлучимося.
– А я тобі, сину, казала, не зв’язуватись із сестрою. – вставила мати, – я знаю чого їй треба.
– Ну, вона просила допомогти, гроші їй потрібні. А я дав. Ось вона мені й віддячити вирішила.
– Пригостити вирішила. А ти чим думаєш, у тебе своя родина. Дружина вагітна, а ти сестру слухаєш.
– Якщо ти зараз підеш – вранці я поїду.
Олексій зупинився у роздумах. Наталю він дуже любив. До того ж вона вагітна, а ще й поїхати хоче. А як же дитина, її дитина. Махнув рукою на двері і почав роздягатися.
– Ну що? Ти йдеш? – Повернулася Світлана.
– Ні. Він залишиться вдома, – відповіла Наталка.
– Ой, та хто ти тут така? Приїхала. На все готове. Командує. Він мій брат! – вже гукала Світлана.
– А мій чоловік!
– Чоловік. Подумаєш. Хочеш пішли з нами.
– Ні, ми не підемо.
– Все, сестро, йди. Я вдома залишаюся.
– Ну ну…
Перед новим роком сталося майже те саме. Потім було так само перед 8 Березня. Сестра всіляко намагалася зіпсувати передсвятковий настрій Наталі.
У квітні Наталя народила дівчинку. Олексій із сестрою відзначали, святкували. Добре, що з пологового будинку він зустрічав її вже в нормальному вигляді. Наталя йому одразу сказала, якщо ще раз, то вона поїде. А мати підтвердила, що їй допоможе.
Олексій тримався. Адже він і не гульбанив раніше, поки не одружився. А сестра покличе і…
– Ти не переживай, я тебе образити не дам. А чому Світлана гульбанить? А вона не моя дочка, чоловіка мого колишнього. Мати така була, і вона в неї вдалася. Я нічого вдіяти з нею не можу. Як заміж вийшла – понесло її. Ось і за Олексія взялася, бо Ліда з нею не зв’язується. А якщо так і далі буде, то вам краще поїхати. Я допоможу.
Але їхати нікуди не довелося. Якось увечері до них завалилася «весела» Світлана. Почала кликати Олексія із собою.
– Хоч би до будинку проведи…
– Нікуди він не піде.
– Мовчи. Нагуляла дитинку, а Олексій і радий
Багато вона гукала, але її вже було нечутно. Олексій вивів її на вулицю.
– Щоб ноги твоєї тут більше не було. Я більше не вживаю! Ніколи! Скажи дякую, що ти жінка, а то б я тобі показав
Олексій повернувся. Поставив чайник.
– Наталко, мамо, ви чого там притихли, ідіть чай пити. Пішла вона. Більше не прийде. Не буду я більше. Вибачте.
Світлана і справді більше не з’являлася. Навіть до Олексія близько не підходила.
Олексій більше ніколи не гульбанив, навіть у свята. Іноді на роботі друзі йому пропонували, але згодом відстали. Не хоче і не треба.
Наталя та Олексій так і залишилися жити з матір’ю. Наталка виявилася гарною господаркою, а Тетяна чудовою свекрухою. Усі щасливі. Зараз у Тетяни вже правнуки.