Ганна нетерпляче тупцювала біля входу в продуктовий магазин. Вона чекала свого чоловіка Валерія, поки той розплачувався за покупки.
-Ганнусю! – раптом почула вона радісний вигук. – Як же ж я радий тебе бачити!
Жінка здригнулася й обернулася на голос. Красивий, гарно одягнений чоловік, весело махав їй рукою.
Ганна придивилась до нього й ахнула від здивування!
Вона ледь впізнала у ньому свого колишнього залицяльника ще з юності.
-Сергій? – згадала його ім’я жінка. – Ну, тебе й не впізнаєш тепер. Який ти став…
-Що так змінилося? – засміявся чоловік. Кілограм тридцять плюс, а волосся на голові – мінус. А ти така ж красуня. Я тебе одразу впізнав…
-Ну, скажеш мені теж, – пирхнула Ганна Ігорівна і почервоніла від задоволення. – Час іде, все змінюється.
-Ти ж за Валерія заміж вийшла? – згадав Сергій. – Так і живете разом?
-Так, – кивнула жінка. – У нас дві доньки. Старша невдовзі школу закінчує. Молодша в п’ятий клас перейшла. А ти як?
-Коли ти мені відмовила і обрала Валерія, я дуже засмутився і поїхав у Київ, – почав свою розповідь Сергій. – Там я познайомився з дівчиною. Знаєш, Ганнусю, я дуже щасливо одружений. Я досі, як хлопчик, закоханий в неї. В нас є син. Чудовий хлопець. А чому ти мені тоді відмовила?
-Закохана в іншого була, – знизала плечима Ганна Ігорівна. – Я рада, що в тебе все склалося.
-У нас все склалося, – уточнив чоловік. – Ти почекай мене тут. Я скоро.
Сергій стрімко перебіг дорогу, зайшов у квітковий магазин і вийшов із шикарним букетом квітів.
-Це тобі, – простягнув він квіти. – На згадку про нашу молодість.
-Це хто моїй дружині квіти дарує? – пролунав здивований голос чоловіка. – Я, мужик, тобі зараз…
-Валерію, – швидко схаменулась Ганна Ігорівна. – Ти що не впізнаєш? Це ж Сергій із паралельного потоку. Ви ще посварилися дуже на Новий рік у гуртожитку. Вас тоді мало не відрахували з інституту. Пам’ятаєш?
-Привіт, Валерію! – Сергій простяг йому руку. – Радий вас бачити.
-Нам пора, – буркнув чоловік, але руку потис. – На нас чекають.
Вдома Ганна Ігорівна поставила квіти у вазу й залюбувалася.
-Як швидко пролетіла молодість, – з сумом, подумала вона. – Як давно це було.
Валерій трохи потинявся по квартирі, одягнувся і вийшов надвір.
-От же ж напасть. І чого він приперся? – розмірковував він. – У молодості ледь відстав. Так, ні, не йметься йому. Знову тут, як тут. Хоче Ганнусю у мене відібрати? Ну ні, не вийде! А вирядився як! Піжон! Квіти він їй купив. Віник, а не квіти…
З такими думками Валерій зайшов у квітковий магазин.
-Скільки? – з порога, вказав він на величезний букет троянд.
-Дві, – не дивлячись відповіла продавчиня.
-Що дві? Тисячі? – не повірив чоловік.
-Ні, дві гривні! – в’їдливо сказала дівчина. – Купувати будете?
-Буду, – махнув він рукою. – Сім’я дорожча.
Вийшовши з магазину, він випадково зустрівся з молодшою дочкою.
-Тату, а це кому квіти? Мамі? – дівчина захоплено дивилася на букет. – Які красиві! Дорогі, мабуть…
-Ти, цей, мамі нічого не кажи, – зам’явся Валерій. – Мені ще в одне місце треба. Я потім прийду.
Чоловік різко розвернувся і попрямував у протилежний бік від дому. Дочка здивовано знизала плечима.
-Мамо, – зайшовши в квартир, вигукнула вона. – Я тата зустріла. Він із величезним букетом квітів пішов кудись. Поспішав дуже. І йому не сподобалося, що я побачила його…
-Куди пішов? – Ганна Ігорівна очі вирячила від здивування.
-Квіти! Пішов не додому! – занервувала жінка. – Кому, цікаво, він їх купив? Зрозуміло, побачив мене з Сергієм і приревнував. От же ж, старий і нерозумний. А може у нього є хтось? – злякалася жінка. – А що, він чоловік гарний. А я теж нерозумна, вже два місяці в перукарні не була. Ходжу, як невідомо хто. Ось він на інших і дивиться…
Ганна Ігорівна швидко зібралася і поспішила у салон краси.
Валерій зайшов у магазин електроніки. Він пам’ятав, що Ганнуся хотіла собі новий телефон, але грошей не вистачало.
Дружина дуже засмутилася. У заначці у Валерія були гроші. Надувний човен – це була давня мрія чоловіка.
Він досить довго, таємно від дружини, збирав на нього гроші. Але зараз, телефон був важливішим…
-Ну куплю я цей човен, поїду на рибалку, – подумав Валерій. – А в цей час, якийсь піжон, Ганнусю мою й відведе. Вона ж красуня. Он, Сергій вже тут, як тут! Перший кандидат…
Захопивши по дорозі дві пляшки ігристого, Валерій прийшов додому. Дружини вдома не було…
-Я не знаю де вона, – сказала дочка. – Зібралася й помчала кудись. Нічого не сказала.
Ну все! Догрався! – спохмурнів чоловік. – До нього побігла… Точно до нього…
Валерій дістав із холодильника біленьку, налив повну склянку, трохи подумав і не став пити.
Через годину, гримнули двері. На порозі стояла Ганна Ігорівна з новою зачіскою і макіяжем. Чоловік з дружиною так і застигли. Вони стояли і мовчки дивилися один на одного.
-Це для кого? – тихо запитав Валерій, показавши на зачіску дружини. – Ти уникаєш мене? До нього йдеш?
-Для тебе, – здивувалася жінка. – А ти кому квіти купив? У тебе що, хтось є?!
…Вони ще довго сиділи на кухні. Розмовляли, плакали і сміялися…
А через дев’ять місяців Ганна народила третю доньку…