Життя вимірюється щасливими моментами, принаймні так завжди думала Олена. І таких моментів до сорока трьох років вона мала безліч.
Вона пам’ятала, як познайомилася зі своїм чоловіком – Сергій був затятим рибалкою, який і її навчив премудростям риболовлі.
Про риболовлю зараз вона знає майже все, будь-якого мужика заткне за пояс у цьому питанні.
Вони познайомились у парку на озері. Якось восени вона гуляла в парку, збирала осіннє листя для своїх учнів.
Олена, вчителька молодших класів, іноді навіть приводила сюди учнів.
Вона намагалася прищепити їм любов до природи, сама любила осінь, збирали з дітьми облетіле листя з дерев, особливо багато було кленових.
Вони різнокольорові, осінь забарвлює їх у незвичайні, натуральні фарби. Листя збирали для гербарію.
Олена йшла берегом озера, а Сергій якраз упіймав велику рибину, блискучу, сіпнув вудку, і риба плюхнулася майже їй під ноги.
Вона злякалася, але потім побачивши поряд із кущем Сергія, засміялася. А він дивився на неї заворожено і посміхався своєю відкритою посмішкою.
-Ну, що ж ви дивитеся, забирайте свою рибку, а то я на гачок потраплю, – сказала вона незнайомцю-рибалці.
-А я й не проти, щоб така красуня потрапила мені на гачок! – пожартував він.
Сергій гарячково думав, як затримати дівчину, дуже вона йому сподобалася:
-І коли вона гуляє тут одна, то може вона вільна, – водночас думав він.
-Дівчино, а хочете я пригощу вас рибою, у мене сьогодні хороший улов. Я вже збирався додому, і саме клюнула ось ця.
-Ой ні. Навіщо мені риба? Я взагалі-то, осіннє листя збираю, своїм дітлахам віднесу, – говорила Олена, а сама раділа, що в них почалася розмова.
Сергій раптом засмутився, мабуть вона одружена, раз є діти, промайнуло в його голові.
-А багато у вас дітей?
-Багато. Двадцять п’ять, – озвалася Олена.
-Скільки?! – Сергій не вірив своїм вухам.
А сам думав: – Це коли ж вона встигла?
Олена реготала, дивлячись на розгубленого рибалку.
-Це мої хлопці – другокласники, я вчителька.
-Фух, – видихнув Сергій. – А я грішним ділом, не знаю, що й подумав. Така молода й красива. А як ваше ім’я, я – Сергій.
-Олена, моє ім’я, – просто відповіла вона.
Сергій вже й забув, що збирався додому, у них почалася розмова про рибалку. Олена раніше ніколи не цікавилася рибалкою, у неї й рибалок знайомих немає.
Але стояла і слухала заворожено, як цей незнайомий молодий чоловік розповідає їй, які бувають вудки, поплавці, різні рибальські прибамбаси, а заразом і риба. Сергій бачив, що Олена уважно його слухає, а сам склав у чистий пакет рибу та простяг їй.
-Ось Олено, забирайте мій улов. Я ще наловлю. Я тут часто буваю, а іноді на річку їду, там у мене човен, з нього й рибалю.
Олена чомусь взяла рибу, ніби так і треба, ніби вона давно знайома з Сергієм. Потім вони разом вийшли з парку, їй треба було направо, а йому наліво, попрощавшись, вони розійшлися в різні боки. Обоє думали про своє, про знайомство, і про те, як ще зустрітися.
Коли через день під час чергової прогулянки Олена прийшла на озеро, у неї аж стрепенулося серце, вона знову побачила Сергія, він радісно махав їй. Вона підійшла до нього вже як до старого знайомого, а він простягнув їй букет із кленового листя.
-Ого, дякую. Привіт, – а сама подумала: – Які гарні очі, блакитні, під колір неба, я думала таких не буває.
Але так було, і ці блакитні очі на смаглявому обличчі зачарували її. Вона навіть трохи збентежилася від своїх думок, вона відчула, що у неї в душі спалахнуло кохання.
-Привіт. Будь ласка. А я на тебе вчора чекав, – одразу перейшовши на «ти», говорив Сергій. – А ще я сумував. Твої карі очі залишили слід у моїй душі. Я сьогодні навіть не взяв своїх вудок, давай просто погуляємо, якщо ти не проти, звичайно.
-Добре, давай погуляємо, – зраділа Олена.
Як гарно він залицявся до неї. Дарував квіти, водив у кіно, зустрічав біля школи, відчиняючи їй двері, тримав за руку. А як говорив про кохання, і це все в нього виходило просто, але водночас красиво. Все це їй дуже подобалось. Сергій сподобався її батькам, подругам, і ні в кого не виникало сумніву, що їхній роман закінчиться весіллям.
Так і було. Весілля відгуляли, потім почалися сімейні будні. Робота, дім, школа, учні, і народження синів.
Галасливі хлопці, спритні, один схожий на Сергія, другий на Олену. Жили дружно. Разом їздили на рибалку, а коли підросли діти, їх також брали із собою. Навіть залишалися на березі на ніч, спали в наметі, палили багаття, варили юшку, іноді у фользі запікали рибу на вугіллі. Багато було щасливих моментів у їхньому житті.
А потім настав той страшний день, коли друг Сергія повідомив їй, що чоловіка тне стало… Рибалив на човні і опинився в воді, а там течія…
Чоловіка знайшли через кілька днів, вона не пам’ятала, як жила ці дні, смутно пам’ятала поминки. Добре сини були поруч, вони вже дорослі, старшому двадцять, молодшому майже дев’ятнадцять.
Ось так непомітно минула молодість. У сорок три роки Олена залишилася вдовою. Але згодом все минає, біль затих, пішов кудись углиб її душі. Намагалася не думати, займалася з дітьми, всю душу віддавала своїм учням.
Олег поїхав на заробітки в Польщу. Степан, молодший відслужив, одружився і живе неподалік матері. Він спеціально нікуди від неї не поїхав. А як залишити її одну.
Минуло шість років, як її чоловіка не стало. Вона більше не замислювалася про заміжжя, та й не бачила в чоловіках подібного до Сергія. Вона чомусь мимоволі порівнювала їх з ним.
Якось подруга запросила її на день народження до себе на дачу. На дачу цей будинок був зовсім не схожий, заміський котедж, у Ольги чоловік Роман бізнесмен, тому можуть дозволити собі такий будинок. На березі річки, і з двору можна зайти на пірс, тут Роман рибалив. Його однокласник Іван теж часом сидів з ним.
Поки смажився шашлик, Олена спустилася до річки і побачила Івана, який стояв зі спінінгом, закидав його, але нічого не впіймав.
-А можна я спробую, – тихо спитала Олена.
Іван озирнувся і побачивши її усміхнувся:
-А ви вмієте поратись зі спінінгом? Навіть цікаво, звичайно, спробуйте. Ось так треба взяти… – але вона зупинила його.
-Дякую. Не турбуйтесь, розберуся, – і спритно розмахнувшись, вона закинула його майже на середину річки.
Іван від несподіванки навіть присвиснув:
-Нічого собі. Та ви, як справжній рибалка. Дивіться, дивіться там щось є.
Олена неквапом накрутила волосінь і підтягла рибину, невелику щуку. Спритно витягла на пірс. Іван швидко звільнив від гачка рибу, поклав у відро, що стояло тут же. Він захоплено дивився на Олену. Тому що він сам рибалка, і бачить з якою рибальською вправністю Олена порається зі спінінгом, навіть мужики не всі можуть.
У цей час підійшов Роман, чоловік подруги, він здалеку бачив, як Олена витягла щуку.
-Романе, ти бачив? Романе! Олена, як справжній рибалка, вона…
Роман не дав договорити Івану:
-Так вона і є справжня рибалка. Вона зі своїм чоловіком постійно їздила на рибалку. Тож вона ще тебе заткне за пояс у рибальській справі, – пояснював Роман здивованому Іванові.
А той дивився на неї із захопленням:
-А чому їздила, зараз не хочете займатися рибалкою?
Олена сумно подивилася на Івана:
-Я поїхала б, але мого чоловіка шість років тому не стало.
-Вибачте, Олено, вибачте заради Бога. Я ж не знав цього, – якось винно сказав він.
-Та нічого. Не хвилюйтеся Іване. Це вже в минулому. І в цьому ніхто не винен. Життя є життя, і воно продовжується.
-Агов, рибалки, швидко до столу, – пролунав голос Ольги, вона махала їм рукою.
Іван весь день і вечір, що залишився, не зводив очей з Олени, намагався доглядати за нею. А вона й не відмовлялася. У свої сорок дев’ять років вона виглядала досить добре, струнка, симпатична, з сумним поглядом карих очей.
Іван виявився цікавим співрозмовником, їхнім розмовам не було кінця краю, особливо про рибалку. Він щиро дивувався, скільки знає про рибалку Олена, і заворожено слухав її, не перебиваючи.
З того дня Іван ненав’язливо, але наполегливо й часто зустрічав Олену біля школи, дзвонив їй, запрошував у кафе, підвозив до хати. У нього і в неї з’явився шанс змінити все в житті.
А потім вони поїхали на рибалку. Теж була осінь, але тепла, суха й сонячна, Олена раділа, як дівчинка кожній спійманій рибці, а Івана все це просто веселило. Він давно мріяв про кохану жінку, яка б поділяла його інтерес до риболовлі.
Колишня дружина завжди була незадоволена, коли він приносив рибу. Вона фиркала гидливо, демонстративно відверталася і йшла в кімнату, Іван сам чистив і готував рибу.
Зрештою, вона пішла від нього, якраз у той час, коли він з друзями був на риболовлі. Приїхавши, подзвонив їй, не застав дома, вона відповіла:
-Поки ти там на риболовлі ловиш рибу, я знайшла собі нормального чоловіка, не рибалку. Вона наголосила на цьому слові. Він нормальний мужик, вміє заробляти, а не з вудками бігати берегом, не дзвони більше, я подала на розлучення.
Було це чотири роки тому, ось з того часу Іван живе сам.
Через деякий час Іван запропонував Олені руку й серце, і в п’ятдесят років, вона знову знайшла своє щастя.
Це для неї був ще один щасливий момент. Адже життя вимірюється щасливими моментами.
Сини теж раді, нарешті мати не одна…