– Сьогодні все й станеться! – радісно подумала Христина, коли її ненаглядний Віталік пішов додому. – Сьогодні він стане моїм!
Христина була коханкою Віталіка вже півроку. Вона закохалася в нього і відчайдушно хотіла, щоб він покинув дружину. Став належати їй одній у всіх відносинах, але не поспішав цього робити.
– Нам і так добре! Навіщо все псувати? – переконував він кохану. – До того ж, у мене діти. І після розлучення доведеться ділити майно. Я поки що морально до всього цього не готовий.
Віталік трохи обманював. Насправді, він і не планував цього робити. Дружину він любив. Нехай і не так, як раніше.
Їхні стосунки стали холоднішими останнім часом. Деколи вони не могли знайти порозуміння, тому й з’явилася в його житті Христина.
Вона завжди була йому рада. Не бухтіла через дрібниці. Говорила йому всякі ніжності, яких не вистачало від дружини. До того ж за її рахунок йому вдавалося самоствердитись у власних очах. Мовляв, він ще ого-го, а не як говорила його дружина під час сварки – розмазня нерозумна.
Звичайно ж, він розумів, що якщо його Валя дізнається, то йому доведеться не солодко, тому ретельно приховував свої походи ліворуч. Тільки не врахував, що Христина на все це може мати свої плани.
Вона була така гаряча. Йому подобалося проводити з нею час. Просто сидіти в її компанії, їсти всякі ласощі, приготовані її ніжними руками, бачити її закохані очі.
Колись і Валя дивилася на нього обожнюючи, але більше ні.
Віталік не зізнавався собі, що сам загубив ніжність своєї дружини. Іноді своєю байдужістю до їхніх спільних проблем. Іноді кинутими у сварках фразами.
Деколи йому здавалося, що дружина стала просто сусідкою, родичкою. Перестала його надихати, як це колись було.
Натомість Христина надихала, щоправда, не на якісь звершення, а просто надихала. Поруч із нею було тепло та затишно. Саме цього йому не вистачало у сім’ї.
Познайомились вони на роботі. Працювали в одному офісі. Христина влаштувалася до них, коли Віталік уже пропрацював у тій компанії понад сім років.
Він якраз отримав підвищення, а з ним особистий кабінет та власну секретарку. Нею стала довгонога білявка – Христина. Як тут устояти?
Христина завжди була такою ввічливою та послужливою. Добре виконувала свої обов’язки. Виглядала завжди акуратно та свіжо. Її видавав лише погляд. Такий зацікавлений та трохи хитрий.
Щоразу коли вона питала – чи можу я вам ще чимось допомогти – Віталік помічав на її обличчі дивну усмішку, ніби вона пропонувала йому себе. І вона справді пропонувала, але не безпосередньо.
Христина знала, що її безпосередній начальник одружений, але це не зупинило її.
Вона і раніше була коханкою одружених чоловіків. Вважала, що дружини можуть і поділитися трохи своїм щастям з іншими, щоправда, знайти того щастя для себе так і не змогла. Поки що не змогла.
Тепер вона була впевнена, що все вийде. Перед відходом вона поклала Віталіку в кишеню один свій особистий – красивий гудзик у формі зірки. Вона любила речі з гарними та незвичайними аксесуарами. Відчепила той ґудзичок від своєї улюбленої блузки без долі жалю.
Вона була впевнена, що якщо дружина знайде цей ґудзик, то неодмінно здогадається, що чоловік має іншу жінку.
Спочатку вона думала підкласти спідню білизну, але потім вирішила, що це перебір. Тоді й Віталік здогадався б, що вона навмисне все влаштувала, а це було не в її інтересах.
Цілий вечір вона чекала від нього дзвінка. Вже навіть звільнила місце у шафі для його речей, але Віталік так і не з’явився. І не подзвонив.
Христина не раз чула про те, що дружина в нього та ще жінка. Може й добряче посварити, якщо що. Вже навіть почала переживати.
Від цієї думки їй стало так погано, що вона вирішила зробити те, чого раніше б не дозволила собі. Вона написала йому повідомлення.
– Ти як? Добре доїхав?
І відразу отримала відповідь.
– Все в порядку. До завтра.
Христина дуже здивувалася. Все в порядку? Напевно, дружина просто не знайшла той гудзик.
Невже вона не перевіряє кишені чоловіка? Невже не пере його речі? Не вірилося їй у це, адже Віталік розповідав, що вона відпарює його піджак щодня, а на ранок на нього завжди чекають свіжопопрасовані сорочки.
– Гаразд, почекаю до ранку! – Подумала вона і лягла спати.
Вранці Христина прийшла до офісу, очікуючи побачити валізи коханого у його кабінеті, але їх там не було. Зате Віталик сидів за столом з похмурим виразом обличчя, а на столі в нього лежав той самий гудзик-зірочка.
Він свердлив той ґудзик поглядом, згадуючи, як учора дружина взяла його піджак, щоб відпарити, і випадково знайшла цю річ.
– Що це? – Запитала вона, ніби нічого не сталося.
Віталік одразу впізнав той ґудзичок. Він не раз його бачив на блузці своєї секретарки. Звичайно, він про все здогадався, але постарався виглядати незворушним.
– Не знаю, на підлозі в офісі валялася. Підняв, думав потім у їдальні покласти, раптом хтось загубив. І забув.
– Гарний гудзик. Завтра не забудь. Такий новий знайти не так просто! – з усмішкою відповіла йому Валентина, а потім поклала гудзик назад у кишеню, коли перестала відпарювати піджак.
З одного боку він зрадів, що дружина йому так легко повірила, адже, якби вона була трохи ревнивішою, могла б влаштувати сварку чи ще гірше – про все здогадатися. Але з іншого боку він засмутився.
Невже Валя навіть не припускала думки, що в нього може бути коханка?
– Валю, а ти мене любиш? – Несподівано для себе спитав він дружину.
Вона на нього здивовано подивилася і заляпала віями.
– Звичайно, люблю! Чому ти раптом спитав?
– Не знаю, останнім часом ми так часто сваримося. Я вже й не певен.
– Сонце, ми сваримося, коли ти косячиш, але це не означає, що я тебе не люблю! – з ніжністю сказала дружина і підійшла ближче, а потім тихенько поцілувала його в куток губ і подивилася на чоловіка з ніжністю, як раніше.
Того вечора вони займалися коханням. Саме коханням.
Здавалося, після тієї дивної знахідки в його кишені вони повинні були посваритися остаточно, але цього не сталося. Навіть навпаки, все було так чудово. Наче вони обоє повернулися на кілька років назад. Потім подружжя багато розмовляло про все на світі, доки не зморив сон.
І ось Віталік сидів у своєму кабінеті і розумів, що цей гудзик мало не зруйнував його шлюб. Ні, не гудзик, а сама Христина.
Коли вона увійшла до кабінету, він сухо запитав:
– Це твоє?
– Так, моє, а де ти його знайшов? – ніби здивуючись, спитала вона.
– Ти чудово знаєш, де я його знайшов. Христино, це вже перебір. Я все зрозумів. Це більше не може тривати. Між нами все закінчено!
– Що? Звісно? Любий, ти чого? Адже все було так добре? Я думала, ми одружимося! Адже я так сильно тебе люблю…
Віталій зупинив потік її слів одним поглядом і грізно сказав:
– Ти звільнена!