-Чому не поїдеш? Так не можна. Не будь такою! – Олеся почула роздратований голос сестри й одразу скинула виклик.
Досить! Вона більше не дозволить так поводитися з собою.
…Олеся та Ольга сестри. Олеся – старша. З дитинства дівчатка були дуже дружні. Так виховувала їх мама. А її саму так виховала її мама, Олесина бабуся. Родинні зв’язки – це святе.
Усі свята вони обов’язково відзначали разом. Брат, сестра, теща, свекруха, тесть, зовиці, були ще куми, які наче й не родичі, але також, як рідні.
Народу набиралося стільки, що одного дня не вистачало, розтягували на два, а то й на три дні. А святкували обов’язково вдома. Теж традиція.
Стіл був повен частувань, співали пісні, дарували подарунки. Вони були настільки дружні, що їхали поїздом цілим днем для того, щоб привітати один одного з днем народження.
Олеся цього не розуміла. Вона вважала, що цілком достатньо поздоровлення по телефону. Звісно, коли вони з Ольгою були дітьми, то їм було весело. Адже родичі часто приїжджали зі своїми дітьми, і доки дорослі сиділи за столом, було дуже добре разом грати.
А ще потім було весело вкладатися спати. Іноді спальних місць не вистачало і доводилося спати на підлозі, на матраці разом. І це було дуже цікаво та незвично…
…Коли Олеся підросла, то тісні родинні зв’язки стали її обтяжувати.
У вихідні хотілося побути у своїй кімнаті, а не спостерігати два дні вдома веселощі з піснями й танцями, навіть якщо це відбувалося з приводу твого дня народження.
Олеся, найохочіше, провела б його в тісному колі сім’ї, з мамою, татом і сестрою. Ользі, навпаки, були чужі такі переживання, вона раділа кожній вечірці та новому святу, проведеному разом із численними родичами.
Квартира у них була велика, чотирикімнатна і найчастіше новий рік та інші спільні свята відзначали у них.
Але іноді мама й тато самі їздили в гості до іншого міста, вітати своїх братів та сестер. І тоді Олеся та Оля залишалися вдома самі.
Ось це була справжня пригода. Вони часто влаштовували різні забави та розваги.
І тато, і мама Олесі та Олі були з одного міста, там же й познайомилися, там же й одружилися. А переїхали тому, що у тата з’явилася можливість отримати хороше житло, тільки для цього треба було змінити роботу та поїхати в інше місто. Вони з сестрою були тоді зовсім маленькими, і Олеся завжди захоплювалася маминою сміливістю, яка дозволила їй вирушити разом із татом жити в невідоме місто, практично без умов із двома малюками на руках.
Але всі труднощі, зрештою, були подолані, і за кілька років обіцяну квартиру батько отримав.
Новосілля відзначали широко, з розмахом. Родичі були вражені метражем квартири та зручностями, всі вітали батьків Олесі, а вони з сестрою в захваті з вереском їздили великим коридором на самокатах…
Після закінчення школи Олеся майже одразу вийшла заміж. Жили в тій чотирикімнатній квартирі, всі разом.
Потім, після того, як Оля закінчила школу і теж вступила в університет, у житті дружної родини відбулися зміни.
Один за одним пішли батьки Олесі та Олі. Молоді люди через деякий час після сумних подій розміняли батьківську простору квартиру на дві двокімнатні і роз’їхалися.
Весь цей час, вже без батьків, сестри продовжували підтримувати родинні зв’язки, в основному з ініціативи Ольги.
А Олеся це робила на згадку про маму, адже та надавала родинному спілкуванню великого значення.
Тільки тепер сестри більше їздили самі в гості до тіток і дядьків, а також своїх двоюрідних братів і сестер, а не запрошували їх до себе.
Оля була незаміжня, вона ледве закінчила університет, тоді як Олеся та її чоловік Денис почали планувати дітей.
Олеся довгий час була морально не готова до материнства, але потім поступово почала думати, що час настав, тим більше, що матеріальне становище сім’ї було стабільним і вона могла спокійно йти в декрет і виховувати малюків.
І тут стало зрозуміло, що не так все просто. Олеся не завагітніла.
Спочатку вона не дуже сумувала, а Денис дуже засмучувався, адже він так хотів дітей, не важливо кого, доньку, чи сина, аби довгоочікуване диво сталося.
Але ні. Їхньому шлюбу було вже сім років, цілком гідна цифра, і настав момент, коли на «дитячій темі» у них буквально світ клином зійшовся, тільки це й обговорювали.
Олеся почала відчувати, що в розпачі, як раптом одна знайома пара порадила якийсь диво-курорт, після відвідування якого, у них з чоловіком одразу вийшло зачати малюка, і зневірена жінка, одразу помчала туди.
Денис взяти відпустку не зміг, Олеся поїхала одна, та й «проблема», начебто, була саме в ній, хоча до ладу нічого не було зрозуміло, думки лікарів розходилися.
Цілий місяць жінка провела на курорті, насолоджуючись відпочинком, і вірячи, що після повернення їх із Денисом мрія обов’язково виповниться.
З чоловіком регулярно зідзвонювалися і один за одним дуже сумували.
Після приїзду додому Олеся помітила дивну поведінку чоловіка.
Він часто ховав очі і був мовчазний. А «дитяча тема», яка ще недавно так хвилювала його, ніби зовсім перестала турбувати Дениса.
Найближче свято вони відзначали, як завжди, у колі їхньої великої родини.
Приїхали дві двоюрідні сестри Олесі із сім’ями, і прийшла Оля.
Усі родичі відзначили посвіжілий вигляд Олесі та раділи за те, що вона так добре відпочила.
А Олеся помітила дивні погляди, які кидали її чоловік та Ольга один на одного.
Це було занадто явно, щоб не помітити, хоча вони якраз робили все, щоб досягти зворотного результату: випадково зустрівшись, сахалися один від одного, і намагалися відводити очі в сторони, мовчали, вдаючи, що їм навіть поговорити нема про що.
Олеся вирішила, що за її відсутності вони дуже посварилися. Але як же ж вона помилялася… Невдовзі Олеся дізналася неймовірну правду!
Коли родичі поїхали, вона прямо запитала про все чоловіка.
Він нерішуче зам’явся, а потім видав Олесі, що за її відсутності сталося таке, що докорінно змінило їхнє життя.
Словом, він полюбив її сестру і вона його теж. Як це вийшло, ніхто до ладу не зрозумів, але це – доля.
Вони довго думали, як їй про це сказати, але ніяк не могли наважитися.
-Коли це сталося? – тільки й змогла спитати вражена Олеся.
-Ну… Ольга прийшла… Там… Щось їй треба було, одним словом, ми домовилися, що вона прийде до нас у хату, а потім… Олеся! Я дуже сумував за тобою, і взагалі мені було погано, а вона… Ми з нею…
-Я не хочу це чути! – Олеся схопилася за голову. – Мій чоловік і моя сестра! Незбагненно!
-А що ти хотіла?! – обурився Денис. – Спочатку не було дітей, а я дуже мріяв, як ти пам’ятаєш, потім довго тебе не було! Я втомився і змучився від цього, а Оля… Вона…
-Та йди ти до своєї Олі! Ясно? Геть! – сльози котилися по щоках жінки. – Знайшлася мені, та що втішить! І треба ж, як все обставила! Червоніла сьогодні, сиділа! Та після такого, як взагалі можна було прийти в наш будинок і дивитися мені у вічі? А ти?! Ти куди дивився? Тебе поманили, ти й пішов. Погано йому було! А мені добре, так? Ми сім’я, між іншим, і начебто ти колись мене любив. І я теж. А тепер бачити тебе не бажаю!
Денис мовчки вийшов з кімнати і почав збирати свої речі. Олеся так і сиділа в кріслі, і навіть не ворухнулася, коли почула клацання замку вхідних дверей. Все. Вона тепер одна…
-Слухай, Олесю! Ну, не можна бути такою самозакоханою! Денис більше не любить тебе, відпусти його! – казала сестра.
Олеся йшла з роботи, і Ольга підстерегла її біля зупинки.
-Я його одразу відпустила. Що тобі від мене треба?! Я подала на розлучення, – блиснула очима Олеся.
-Він переживає. І взагалі так не робиться. Ми з тобою залишилися рідними сестрами, нічого не змінилося. З чого нам припиняти стосунки?
Олеся здивувалася від такого нахабства сестри і просто мовчки пройшла повз неї. Були ще спроби з нею заговорити.
Цього разу Денис, тепер уже колишній чоловік, прийшов до неї додому і почав умовляти її помиритися з сестрою! Він повідомив, що вона дуже засмучена їх розставанням, а хвилюватися їй не можна, тому що вона чекає дитину. І тому він сам прийшов просити, щоб сестри помирилися. Адже так не можна! Вони ж рідні люди!
Олеся заявила, що завтра замінить замки, а потім виставила його за двері.
Усередині все кипіло.
-Та вони вже зовсім зі своїми родинними зв’язками! Це взагалі як?! Мало того, що мене зрадили одразу дві близькі людини, так я ще повинна їх пробачити, зрозуміти і продовжувати мило спілкуватися! – думала Олеся, в гніві переглядаючи електронні сторінки в пошуку оголошень щодо зміни замків.
-Мені що? Переїжджати через цих двох? Я не хочу щоразу бачити їх! А дитина народиться? Це над моїми силами!
На довершення картини Олесі подзвонила двоюрідна сестра і запросила її на своє весілля.
-Я не приїду, – одразу відповіла жінка і, привітавши сестру, хотіла ввічливо попрощатися, але ж ні.
-Вони всі зовсім берега пустилися! – знову подумала Олеся в ті хвилини, коли вислуховувала переконливі докази, що спілкування родичів – це святе.
І жодні обставини не можуть цьому перешкоджати. І нехай Олеся обов’язково їде. І нічого, що вона розлучилася, а її колишній чоловік туди теж приїде з її сестрою, з якою він тепер одружився. Подумаєш!
Можна ж один з одним не розмовляти, і місця можна за столом зайняти в різних кутах, хоча це все одно погано, але нічого, а приїхати зобов’язані всі! Така важлива подія!
Дзвінки тривали й тривали. На весілля Олеся таки не поїхала.
А Ольга продовжувала робити кроки до їх примирення. Вона приходила до неї в гості з тортом, чекала її на вулиці.
Щоразу Олеся просто ввічливо її ігнорувала. Оля плакалася про те, що сумує за їх спілкуванням, і що так не можна, і що мама, яка наснилася їй, веліла сестрам помиритися. А ще допомагати одна одній. А коли народиться малюк, їй якраз знадобиться допомога…
Олеся заявила, що Ольга через вагітність говорить казна що, і що особисто їй мама не снилася і нічого не говорила, хоча, якби наснилася, варто було б її запитати, як вона дивиться на те, що рідна сестра просто взяла і відібрала у неї чоловіка? Це по родинному? Чи як?
А після того, як Ольга вкотре заявила, що через Олесю нервує, і на малюка це може вплинути, вирішила, що з неї достатньо. Жінка зайнялася пошуком нового житла.
-Люба, давай не поїдемо до моїх і проведемо ці вихідні разом! Так не хочеться! – чоловік Андрій обійняв Олесю і ніжно поцілував. – Чи ти проти?
-Ти навіть не уявляєш, як я «за»! – усміхнулася Олеся. – Жодних більше родичів! Я так «наїлася» всього цього, що на все життя вистачить!
-Що ж. Твої родичі – це особливі люди. Такі, як вони рідкість, – засміявся чоловік, згадуючи, що Олеся йому про них розповідала.
-Знаєш, я така рада, що ми з тобою тільки вдвох і далеко від них! І що вони навіть адреси моєї і телефону не знають.
-Я нікому не дозволю тебе ображати! Нікому! – запевнив Андрій. – І якщо ти хочеш, ми можемо взагалі ні з ким не спілкуватися, тільки будь зі мною! Я так люблю тебе!
-Буду, – посміхнулася Олеся. – Я теж дуже люблю тебе.
Коли Олеся лягла спати того вечора, вона міркувала про те, що родинні зв’язки – це звичайно добре, але не настільки.
Вона ніскільки не сумувала за своїми численними родичами, які вважали, що після того, що сталося, можна продовжувати мило спілкуватися.
-Вибач, мамо, я не змогла продовжити сімейні традиції. Мабуть, це не моє, – подумала Олеся, вже засинаючи.
…Скоро вона дізнається, що вагітна.
Мабуть, той курорт і, справді, виявився чарівним. А може, просто настав час…