– Як справи на роботі? – Ірина звично поцілувала чоловіка, що увійшов, у щоку.
– Та як завжди, рутина, – відповів Сергій.
– Ну давай, мий руки, вечеря вже готова, – жінка розвернулась і пішла на кухню.
Сергій вийшов із ванної і пішов у кімнату переодягатися. Дорогою зазирнув у дитячу:
– Ви як, мої хороші?
Дев’ятирічні двійнята Андрійко і Вітя зосереджено писали в зошитах і щось пробубнили, не глянувши на батька.
– Нічого нового, – відповіла за дітей Ірина. – У одного проблеми з поведінкою, у іншого двійка з англійською. Тепер сидять виправляються, телефони я забрала, сидять, вдають, що займаються. Вечеряти відмовилися, тож їх не чекай.
За столом сиділи мовчки. Сергій вечеряв і про щось думав. Ірина порушила мовчання:
– До речі, мені тут дзвонила дуже цікава жінка. Алла Геннадіївна. Знаєш таку?
– Ні, – Сергій застиг з вилкою в руці.
– Вона мені розповіла, – продовжувала Ірина, – Що в її дочки Оксани стосунки з якимось Бондаренком Сергієм Олександровичем. Серйозні стосунки.
Сергій мовчав і дивився на дружину.
– Каже, що Оксана та Сергій разом уже давно, – Ірина теж подивилася на чоловіка. – Але біда: у нього дружина важко занедужала, яку він, такий праведний і чесний, не може залишити. А Алла Геннадіївна вважає, що дружина має відпустити Сергія.
Сергій продовжував мовчати.
– А тепер скажи мені, Бондаренко Сергій Олександрович, чому про те, що мій чоловік скоро стане вдівцем, мені повідомляє якась стороння жінка?!
Чоловік продовжував мовчки дивитись на неї. Ірина встала і почала збирати посуд.
– І з Оксаною я теж розмовляла, до речі. Бідолашна дівчинка каже, що ти вже 3 роки обіцяєш їй, що як тільки мене, не стане, то обов’язково одружишся з нею!
Сергій ніби прийшов до тями:
– Я не знаю жодних Аллу Геннадіївну та Оксану. Це все нісенітниця!
– Ну не знаєш, так скажи їм про це, – посміхнулася Ірина, – Давай подзвонимо Оксані, і ти прямо скажеш, що не знаєш її. А ще краще – наберемо її матусі. Знаєш, дуже мила жінка, так співчувала мені, що я справді мимоволі подумала, що скоро мене не стане.
… Розмова з Аллою Геннадіївною та Оксаною відбулася 2 дні тому. Ірина спочатку не зрозуміла, що хочуть від неї ввічлива жінка похилого віку та схвильована молода особа. А коли усвідомила, все стало на свої місця: ось звідки термінові відрядження та корпоративи, куди не можна привести дружину. І за три роки вона нічого не помітила!
Звісно, Ірина не відразу повірила у все це, тож вирішила з’ясувати правду. Зробити це допомогла подруга Світлана – дружина найкращого друга Сергія Анатолія. Поохавши, Світлана розпитала свого законного чоловіка і з’ясувала, що чоловік Ірини вже кілька років крутить роман із цією дівчиною. Спочатку він не хотів довгих стосунків, але Оксана виявилася панночкою з важким характером, і Сергій зрозумів, що так просто від неї не відбудеться.
Ірині важко вдалося два дні вдавати перед чоловіком, що нічого не сталося. Їй треба було ухвалити рішення.
І тепер вона стояла і простягала Сергію телефон:
– Дзвони.
– Я нікому не дзвонитиму. Іро, так! Я припустився помилки, зв’язавшись з Оксаною. Але піти від неї не можу – ця дівчина постійно дзвонить і свариться, каже що не переживе, якщо я її залишу. Ось я й сказав так, щоб вона хоч на якийсь час відстала. Думав, потім розберуся.
– Дужина важко занедужала, так?! – Ірина говорила тихо, але різко, щоб не хвилювати дітей. – Пахне дешевим романом. Сам вигадав?
– Ні, Толік підказав.
– З Толіком Світлана вже розібралася, можеш мені повірити. А поки що давай так: сьогодні ми з хлопчиками поїдемо до мами, а завтра, коли повернемося, щоб жодної твоєї речі в цьому будинку не було. Хочеш – йди до своєї Оксани, хочеш – до когось із дружків, мені все одно.
Сергій підвівся і підійшов до дружини. Злегка доторкнувся до плеча, але Ірина відсахнулася.
– Я не хочу йти. Я люблю тебе. Не потрібна мені вона. Чи ти готова викинути з життя 12 років нашого життя?
– Я хочу? Я? Сергію, та ти сам це зробив! – Ірина не витримала і підвищила голос, – Мало того, що ти мене зрадив, то ще й «поховав!»
Ірина розвернулася і ввійшла до кімнати синів:
– Хлопці, збирайтеся. Вихідні проведемо у бабусі, виїжджаємо за півгодини.
Перед виходом вона навіть не глянула на чоловіка. Мовчки пішла, залишивши Сергія в будинку, який раптом перестав бути рідним.
Два дні, проведені в мами, швидко пролетіли. Звісно, Сергій дзвонив їй, але слухавку Ірина не брала. Він намагався поговорити з нею через дітей, але вона припинила це суворим повідомленням: “Не смій вплутувати сюди синів”.
Ірина була здивована: вона вважала, що в таких ситуаціях будь-яка жінка повинна плакати, але їй цього не хотілося. Чому так?
Можливо, тому, що їх із Сергієм шлюб давно перетворився на рутину. Побутові проблеми, діти, дача, будинок. Ірина вже забула, коли востаннє почувала себе коханою жінкою. Банально: квіти тільки у свята, про кіно та ресторани і говорити нічого.
Чи любить вона Сергія? Так, звісно, ще кохає. 12 років шлюбу – це не 3 дні, їх просто так із життя не викинеш.
Але може це шанс нарешті відчути себе іншою? Діти виросли, вже можна подумати про себе.
У неділю ввечері Ірина та сини повернулися додому. Мабуть, вона була дуже переконлива: деяких речей Сергія не було. Дітям вона сказала, що тато вкотре поїхав у відрядження.
«Не давати волю емоціям та жити так, як я хочу. Ходити на роботу, займатися дітьми та собою. І думати, що робити далі». – казала собі Ірина.
З роздумів її вивів телефонний дзвінок. Оксана. Її слова було важко розібрати, але Ірина зрозуміла, що Сергій розлучився з нею, тому що, за його словами, любить дружину.
– Перестань! – Ірина зрозуміла, що повинна заспокоїти надмірно емоційну дівчину. – Твого Сергія я виставила два дні тому і зараз уявлення не маю, де він. Шукай його сама, де хочеш. І, до речі, зі мною все добре, тож можеш запитати його, чому стільки років він тебе обманював. А мене прошу більше не турбувати!
Ірина поклала слухавку та ввімкнула чайник – треба було заспокоїтися. І знову дзвінок, цього разу у двері.
«Та що ж таке!» – Ірина підійшла до вічка. Сергій у компанії букета її улюблених темно-червоних троянд.
– Мамо, хто там? – гукну зі своєї кімнати Вітя.
– Сусіди! Сину, вчіть вірш, потім я перевірю! – відповіла жінка, відчинила двері і вийшла на сходовий майданчик.
Сергій простяг їй квіти:
– Це тобі!
– Це зайве. Для чого прийшов?
– Іро, я розлучився з Оксаною. Можна я повернуся додому? – жалібно глянув на неї чоловік.
– А я знаю, вона вже мені дзвонила. Ти б набрав молодій своїй, хвилюється, бідолаха.
– Не хочу, я ухвалив рішення і хочу повернутися до своєї родини.
– А я свого рішення ще не ухвалила. Іди, Сергію, звідки прийшов, і не квап мене. Дітей можеш бачити у будь-який час, ми поки що не розлучені.
– Ти хочеш розлучитися? – занепокоївся Сергій.
– Не знаю. Я нічого не знаю. Іди, Сергію.
Ірина повернулася до квартири і сіла на диван, сховалась за пледом. Чайник не встиг охолонути, і вона могла спокійно насолодитися улюбленим напоєм.
Потім підвелася – настав час перевірити уроки дітей.
Наступного дня все пішло своєю чергою. Робота, сини, школа, вечеря, уроки. Андрійко та Вітя звикли, що тата періодично не буває вдома, тож не стали нічого питати.
«А може спробувати заради них? – думала Ірина. – Якось пересилити себе, пробачити, повірити. Але раптом буде гірше?
Весь наступний місяць Ірина думала, як правильно вчинити. Сергій постійно нагадував про себе – дзвонив, писав і навіть надсилав їй квіти додому та на роботу.
«Дивно, – думала жінка, – Він вирішив знову до мене залицятися. Вибачити? Любов є. Але якщо з’явилася Оксана, через якийсь час з’явиться і якась Марія.
Ірина все вирішила. Вона призначила Сергію зустріч у парку. Вони сіли на лаву.
– Сергію, я прийняла рішення. Я подала на розлучення. – Ірина впритул подивилася на чоловіка.
– Тобто як на розлучення? – ледве промовив чоловік.
– Так, як це зазвичай роблять – через суд.
– Ти збираєшся залишити дітей без батька? Що вони скажуть? Що з ними буде?
– Сергію, я довго думала. І зрозуміла, що не зможу пробачити тебе. Точніше, пробачити зможу, забути – ні. Я постійно думатиму про це і згадуватиму. Як раніше не буде. Нехай краще діти бачать нас окремо, ніж чують, як ми сваримося. А коли виростуть, я розповім їм правду.
– Я не хочу, Іро! Зрозумій, я помилився. Але зараз ти руйнуєш нашу родину.
Ірина трохи посміхнулася і встала:
Сергію, все зруйнував ти. І сім’ю, і кохання. У той момент, коли зв’язався з Оксаною. Коли обманув і мені, і її. Я вибираю себе.
Ірина пішла. 9 років спільного життя були щасливими, а останні 3 роки вона провела в обмані. Рішення далося їй непросто. Але вона дуже добре себе знає: вибачить, але не забуде. Ніколи.
Як ви вважаєте, Ірина правильно вчинила? Чи варто було пробачити чоловіку, який розкаявся?