Чоловік повідомив Ларисі свою новину у п’ятницю ввечері. Весь тиждень він чекав відповідного моменту і вирішив, що останній робочий день підійде дуже доречно.
До роботи чоловіка у вихідні Лариса стала вже навіть звикати. Грошей, справді, побільшало. Лише… на банківській картці. До дружини із дітьми ці гроші майже не доходили. Чоловік збирав. На що не відповідав, тільки задумливо посміхався. Лариса навіть подумала, що чоловік хоче звозити усю родину у відпустку на море. Але вийшло зовсім інакше.
– Тут така справа, – Андрій вийшов із ванної кімнати, пройшов на кухню і сів на стілець.
На столі вже стояла гаряча вечеря.
– Така справа, Ларисо, кажу, – повторив він.
– Кажи, – дружина сіла навпроти і підперла рукою щоку.
– Іду я, – тихо сказав Андрій.
– Знов у вихідні підроблятимеш? – не зрозуміла дружина.
– Ні, від вас йду. Інша у мене, – раптом сказав чоловік.
Лариса застигла.
“Інша!” – І відразу склався пазл. “Ось яка робота була, виявляється, і гроші куди йшли”.
– Лариса, ти мені речі допоможи зібрати, ти ж краще знаєш, що там треба взяти, – доїдаючи суп, сказав чоловік.
Від такого нахабства всі слова у Лариси загубилися. У голові крутилися думки. Так хотілося Ларисі посваритися з чоловіком, але вона змогла стримати себе. Сидить, їсть, наче нічого не сталося. Все спільне життя у відрядження чоловіка збирала дружина, збираючи його сумки чи валізу. Лариса хотіла було обуритися, але своє обличчя втрачати не стала. Піднялася, на ватяних ногах вийшла з кухні.
– Ах, зібрати…, – Лариса схопила найбільшу валізу, з якою вони їздили на відпочинок, відкрила її і застигла.
– Фу, який мотлох, – подумала вона і почала складати в цю валізу все те, чого хотіла все життя позбутися: банки зі шурупами, старі тапки чоловіка; якісь його пакети, що він роками не хотів розбирати; зламану парасольку, брудні гумові чоботи, навіть білизну зібрала з кошика у ванній кімнаті (чисту чіпати не стала, дещо й синам пригодитися – решта на ганчірки).
За десять хвилин Лариса пройшлася двокімнатною квартирою і згрібла все, що дратувало, було непотрібним і відносилося до чоловіка. Зібрала. “Мотлох” ледве помістився у величезній валізі.
Але дружина хвацько утрамбувала вміст, притиснувши всією вагою, і застебнула замки.
Трохи схвильована, розпатлана вона відійшла вбік і пропустила чоловіка до дверей. Він задоволений смачною вечерею, взувся, взяв куртку та випростався.
– Ну, – почав він.
– Дітям не скажеш? – зупинила його дружина.
Він зніяковів і тихо сказав:
– Краще ти сама. Не люблю прощатися, ти ж знаєш, – чоловік схопив непідйомну валізу, сказав “Ого” і вийшов.
Лариса зачинила за ним двері і лише зараз заплакала. Емоції, що переповнювали її ринули з очей. І так стало добре. Лариса підійшла до дзеркала. На курному обличчі – дві доріжки.
– Треба «змити» з себе все, – Лариса налаштовувала себе на позитив. – «І в нове життя. Чисте, щасливе”.
***
Чоловік потім кілька разів намагався повернутись. Спочатку за чистими речами, потім хотів повернутися назад у сім’ю, але Лариса була непохитна. Поміняла замки на дверях наступного дня і сама подала на розлучення.
– Немає місця мотлоху у сім’ї, – жартувала Лариса.