Олена Іванівна, тоді ще Оленка, приїхала у село за розподілом. Вчительку з нетерпінням чекали у сільській школі.
Дівчина якось одразу прижилася в нових умовах, завела подруг і навіть почала зустрічатися з місцевим високим красенем трактористом Павликом.
Хлопець запав у душу нової вчительки, ходив за нею по п’ятах і таки виходив – через рік по осені зіграли весілля.
Так і лишилася міська дівчина жити у селі. Сільрада виділила молодятам гарний будинок з господарськими спорудами, пристойну ділянку землі, ну, а роботою вони й так були забезпечені.
Тож старт у молодої родини був те, що треба. Та й між собою Олена та Павло чудово ладнали. Павло допомагав дружині освоювати сільські премудрості, а Олена ненав’язливо, але успішно розширювала кругозір Павла. Про почуття і говорити нема чого! Любили вони один одного, як у кіно!
Незабаром у сім’ї з’явився син Олексій, а ще через кілька років – дочка Марійка.
Подружжя було на сьомому небі від щастя! Їм здавалося, що так завжди буде…
Але раптово Павла не стало.
Усі думали, що після цього вчителька забере дітей і поїде у місто, але Олена залишилася. Чи то до місця звикла, чи то на згадку про своє велике кохання, але життя в їхньому з Павлом будинку залишилося…
Пройшло багато років. Олена Іванівна так і працювала у школі. Скільки односельців вивчила, вивела в люди! Усі в окрузі її знали, поважали, бігали за порадою. Для кожного у вчительки було добре слово. Нікого вона не залишала поза увагою.
І діток своїх виростила. Одна. Заміж так і не вийшла. Не могла забути свого Павлика…
Син Олексій – закінчив технікум, повернувся та став агрономом. Нещодавно одружився. Дружина гарна, працьовита. Все у них добре…
А ось донька завдала багато клопоту…
Коли Марічка вступила в інститут на вчителя початкових класів, мама зраділа. Думала, що донька отримає гарну спеціальність, зустріне свою людину, вийде заміж. А вона потім із онуками сидітиме. Допоможе дочці.
Але мріям Олени Іванівни не судилося збутися.
За рік донька повернулася додому, оголосивши, що взяла академічну відпустку.
Запитувати, чому вона це зробила не було потреби: великий живіт мовчки відповідав на всі запитання.
Виявилось, що на якійсь студентській вечірці донька познайомилася з іноземцем із медуніверситету. Хлопець гарно залицявся, обіцяв золоті гори. Марічка, не маючи досвіду стосунками з чоловічою статтю, довірилася йому. Вагітність, як це зазвичай буває, до планів не входила. А от…
Дізнавшись про наслідки «великого кохання», іноземець відмовився визнавати дитину. Та він і не міг цього зробити: син якогось поважного пана, він на батьківщині вже був заручений з дівчиною, яку жодного разу в житті не бачив.
Олена Іванівна вислухала сповідь Марічка, заплакала, а потім сказала:
-Нічого, доню. Дав Бог дитину, дасть і на дитину. Впораємося. Не переживай.
Тоді мама з дочкою не уявляли, що на них чекає.
Марічка народила двох синів! І яких!
Темненьких!
Село гуло. Хто тільки не поплвткував про репутацію і Марічки, і Олени Іванівни. Навіть Олексію дісталося через недолугу сестру. Родичі Павла.
Олена Іванівна стала на захист дочки та онуків:
-Чого це ви розпліткувалися? – казала вона односельцям, коли ті починали їй «співчувати». – Та я найщасливіша бабуся на світі! У мене не одна, а аж дві радості! Темненькі. Жаль, Павло не дожив, не побачив, на руках не потримав!
У результаті всі поступово звикли до хлопчиків.
Вони, до речі, нічим не відрізнялися від своїх однолітків. Так само пустували, так само лазили в чужі городи за полуницею, так само пасли череду, коли приходила черга.
А потім близнюки виросли. Закінчили школу, причому дуже гідно закінчили та поїхали в місто. Олег став студентом медуніверситету. А Костянтин вступив у технологічний.
Коли Олег повернувся у рідне село, всі були здивовані. Як так? Навіщо? Що він тут робитиме?
Молодий лікар відповів:
-Додому повернувся, що тут дивовижного? Лікую вас. Скільки можна в район їздити через кожну дрібницю? Чи селі лікар не потрібен?
-Звичайно, потрібний! – відповідали односельці. – Тільки дивно це. А як же кар’єра? Та й заробітки в місті більше будуть.
-Хіба це головне? – загадково йшов Олег від відповіді.
Ситуація прояснилася швидко: через кілька місяців Олег одружився. На своїй однокласниці Марині. Виявляється, вони давно кохали одне одного. Довго ховали свої почуття, бо переживали через реакцію батьків дівчини.
Незабаром Олена Іванівна стала прабабусею – у Олега і Марини народилася чарівна білявенька дівчинка.
А нещодавно село здивувала новина – мати лікаря Марія отримала листа з Африки! Великого, красивого, з численними марками! Листоноша каже, що жодного разу за двадцять років роботи таких не бачила!
-Не інакше, як тато Костянтина і Олега об’явився, – шепотілися односельці. – Може, багатство прийшло?
І справді… Скоро на селі зʼявилися багаті бабуся з дідусем хлопців. Вони поговорили з Мариною і сказали, що не знали про онуків і тепер вони хлопцям допомагатимуть всім, чим можна! Коштів у них вистачає… І дуже вибачалися за свого недолугого сина. А ще сказали, що подумують, чи не перебратися їм на старість в Україну…