Сергій пішов від дружини. І до кого! Розлучницею виявилася колега Сергія, Світлана!
Що знайшов у ній працівник пекарні? Як він міг взагалі?
Колектив, який складався з одних жінок, тільки про це й говорив. Єдиний чоловік серед них, молодий хлопець, талановитий пекар, люблячий чоловік і батько – незрозуміло, чого зійшовся з цією Світланою…
А вона ходила з гордо піднятою головою – гляньте, мовляв, на мене жіночки, такого мужика тепер маю!
Світлана вже видала заміж своїх доньок і жила сама у своїй двокімнатній квартирі.
На вихідних їздила в село, доглядати материн город.
Мати її, Валя, вже років зо три садила картоплю на ділянці в двадцять соток.
Сказавши, що вона стара і слаба, вона відправляла працювати на городі доньку і раділа, що восени врожай можна буде продати по хорошій ціні.
А краще залишити картоплю на зиму в погребі, а навесні підняти вартість вдвічі.
Нічого – куплять як милі!
Світлані тільки від вигляду нескінченної ділянки картоплі ставало не по собі.
Мати грошей, щоб поле трактором обробляти, не давала.
От і доводилося Світлані працювати на городі.
Звичайно, мати ділилася з нею заробітком.
Світлана була непримітної зовнішності. Вдягалася вона теж якось без смаку, чи що..
Прийде ввечері додому, посьорбає супу, подзвонить донькам, увімкне телевізор і дивиться якийсь серіал.
Тільки й радості вона мала, що серіали.
Там інше життя – солодке, невідоме, сповнене любові й пригод.
Нудно і сумно Світлані. Чим вона гірша за цих красунь з телевізора?
Їй, Світлані, одягнутися, і в перукарню сходити – ахнуть всі!
І вік – сорок п’ять.
-Що ж це мужики всі кудись в інший бік дивляться, а таку красу, як вона, не бачать, – міркувала Світлана?
Перший чоловік залишив Свєтку на другому році спільного життя з маленькою Ганнусею на руках.
Пішов до якоїсь багатої жінки – директорки магазину.
Це вам не жарти…
Другий чоловік заміж Світлану не кликав. Жив із нею в одній квартирі, користуючись тим, що площі вистачало.
Їв і гуляв за рахунок Світлани. Їздив на пікніки і в санаторії.
Без неї…
Народилася у них Маринка. А потім його раптом не стало.
І пішло у Світлани сумне життя – праця в пекарні зранку до вечора, праця на городі, виховання доньок і вічні пошуки грошей.
Мати одно говорила:
-Знайди мужика!
Можна подумати, що вони, ті які хороші, в чергу ставали, щоб взяти жінку з двома дітьми.
Ага чекайте! Вже і зараз!
А ті недолугі, які траплялися, то Світлані і задарма не потрібні були – надивилася вона цього.
Дівчата виросли, повиходили заміж і розʼїалися хто куди.
Тут і зрозуміла Світлана, що минулі роки, зайняті метушнею з доньками, які вона так не любила, були найкращими роками в її житті.
А тепер що? Город і серіали? Сумно…
…Коли Сергій влаштувався на пекарню, усі жінки помітно пожвавилися.
Молодий, високий, світловолосий, красиві чоловічі руки звично роблять свою роботу.
Та ніхто нічого такого не думав, всі знали, що одружений пекар і щасливий у шлюбі.
Опівдні зайде на прохідну його Юля. Як сонечко сяє! Юна, як сама весна, з густим, пшеничного кольору, волоссям.
Сама тоненька, маленька, і очі блакитні…
Приходила Юля не одна, а з маленьким синочком, білявеньким, як батько.
Сергій вибігав до них, обіймав обох, наче не бачив купу років.
Дружина йому баночки з гарячим супчиком і картопляним пюре віддасть, а чоловік дружині гарячий хліб. Побалакають трохи і розходяться…
Красива пара, що й казати…
Нікому навіть на думку не спадало, що можна їх розлучити.
Нікому, окрім Світлани!
Світлана дивилася на себе в овальне дзеркало і думала: – Ні до чого… Але якщо раптом?..
Якщо одягнути туфлі на височенній шпильці, вузьке коротке плаття, зробити зачіску, то вийде з неї красуня.
Тільки діяти треба акуратно. Так зразу Сергія не візьмеш…
Для початку вона перевелася на зміну до молодого пекаря.
Світлана була акуратна і кмітлива. А ще взяла вона звичку – мішки з борошном сама почала носити.
Сергій, побачивши що жінка таке робить, швидко підбігав і забирав з її рук важку ношу.
-Та що ти, Сергійку, не треба, – охала Світлана. – Я звикла до такого.
Очі на підлогу дивляться, голос тихий…
Сергій дивився на Світлану з жалем.
-Ви як мама моя, зовсім себе не шкодуєте.
Е, ні! Мами не треба. Світлана Сергія в синочки брати не збиралася…
-А що, Сергію, я така вже й стара? – запитала пекаря Світлана.
-Ні, що ви. Я просто… Мені просто…
-Та годі тобі, розслабся. Давай «на ти», Сергію, – усміхалася Світлана і бешкетно підморгувала.
Потихеньку втиралася вона до хлопця на довіру.
Спочатку все про дитинку розпитувала, потім дружину хвалила, а той із задоволенням розповідав їй про сімейне життя.
Іноді він приходив на роботу сумний.
-Що, з Юлею посварився? – тут як тут Світлана.
Сергій головою киває. А вона – саме співчуття:
-Буває, Сергійку, не журись…
Через місяць у бочку меду, дьогтю підливати почала.
-Сергію, а у вас, я дивлюсь, у родині хтось машину купив?
Хлопець дивиться здивовано.
-Ну, просто бачила вчора Юлю… На такому шикарному джипі їхала, то я подумала…
І так, тихою сапою, по маленькій крапельці, але регулярно:
-Сергій, мені вчора донька розповідала: зустріла Юлю в кафе вночі. А з ким синочок був?
-Ой, Юля знову з чоловіком якимось на зупинці говорила.
-Сергію, ти за дружиною приглядай, не хотіла говорити, але поки ти на зміні, вона до сусіднього під’їзду бігає. Люди бачили!
-Посоромилася б! Такий чоловік, а вона!
І так чи не кожного дня говорила Світлана…
Юля перестала приходити до Сергія на роботу. А той з’являвся на зміну без настрою.
Наближався новий рік. Усі на пекарні говорили: хто, та де, та з ким справляти збирається. І тільки пекар мовчав. Щось недобре у нього в сім’ї було.
Тридцятого зібралися за традицією на роботі.
Світлана вирішила остаточно завершити те, що вона затіяла.
Прийшла надвечір – усі так і ахнули. Сукня довга, в підлогу, а на боці видно струнку ногу.
Виявляється, у непоказної Світлани – модна фігура. І зачіска стильна, і яскрава помада бордового кольору.
Підбори по плитці – цок-цок…
Світлана стежила, щоб Сергій ігристе не пропускав. А потім на повільний танець його запросила. І не раз і не два. А там діло техніки…
-Сергію, ходімо до мене в гості? – лагідно прошепотіла вона на вухо.
Сергій вже був веселий. Удома – музика спокійна, салат, ялинка, світло тьмяне…
Вранці Сергій скочив з ліжка, заметушився, а Світлана каву йому в ліжко несе.
-Не хвилюйся ти так, любий мій. Нічого з твоєю дівчинкою не трапиться. Вона про тебе багато думає, коли з чужими мужиками буває? – ніжно, воркувала Світлана.
Не голос, а мед солодкий.
Через два тижні Сергій прийшов у дім Світлани з речами. Молодий і сильний, люблячий і покірний…
Жінки на роботі сварилися зі Світланою.
А вона хоч би що!
-Життя саме все по поличках розставить, – казала вона.
Довелося дати спокій їй. Щоправда, говорити з нею так ніхто і не говорив.
Сергій забирав іноді синочка на вихідні. Світлана терпіла. Але терпіння винагороджувалося увечері, коли Юля за дитиною приходила.
Світлана в кімнаті сиділа і слухала з насолодою, як чоловік з колишньою свариться.
Три роки прожили вони разом. На вихідні в село їздили: Сергій тепер там працював на городі. На роботу разом, з роботи під ручку.
Тільки кудись почало зникати кохання, дедалі більше спиною до неї почав Сергій відвертатися.
З того всього почав Сергій гульбанити… Та так, що його і з роботи звільнили.
Сидить він тепер у селі, працює на городі. Куди й подівся гарний хлопець, незрозуміло.
Десятий рік гульбанить. Бабця Валя його в хату не пускає. Спить Сергій в літній кухні… Неохайний, недоглянутий… І це в сорок років!
Нещодавно Юлю бачила на вулиці: нічого їй не сталося. Погарнішала ще більше.
Видно, що животик має. Синочок доросленький, поруч іде. Високий став, стрункий, весь у батька. Напевно, дівчата за ним бігають…
На стоянці біля магазину машина на них чекає величезна… Якийсь чоловік із неї вийшов, Юлю цілує. Видний мужик, не пара Сергієві. Двері перед Юлею, як перед пані відчиняє.
Світлана подивилася вслід і далі попленталася, додому швидше, від спеки подалі.
Щось останнім часом зовсім слаба стала…