Ілля повертався додому на своєму дорогому джипі. У салоні грала приємна музика, він не поспішав.
А куди поспішати? Вдома ніхто не чекає… Йому сорок два роки, майже п’ять років тому розійшлися з дружиною.
Ілля займається бізнесом, має велику квартиру, машину. Вдома тільки ночує, переважно на роботі, навіть може переночувати і в офісі.
А п’ять років тому він мало не втратив бізнес, його надійний друг, як йому здавалося, що надійний, зрадив його, причому двічі.
По-перше, за великі гроші віддав всю інформацію конкурентам, якби Ілля вчасно не дізнався і не помітив, то невідомо, чи був у нього зараз цей бізнес взагалі.
А по-друге, дружина теж була з ним заодно, і пішла до цього друга, сподіваючись, що Ілля залишиться ні з чим.
Вона сподівалася, що друг чоловіка прибере до рук його бізнес, і буде все добре. Але дружина Іллі дуже помилилася, і тепер живуть вони з другом Іллі на на якусь одну його зарплатню, чи щось таке.…
Ілля стояв біля світлофора, як раптом побачив, що по тротуару іде якась жінка з важкими пакетами продуктів в руках. Біля неї тримаючись маленькою ручкою за руку мами йшла її маленька, мабуть, донька…
Засвітилося зелене світло, як раптом один з пакетів у жінки опинився на землі і продукти розсипалися по всьому тротуару.
Ілля трохи від’їхав, припаркувався, і поспішив на допомогу жінці.
От щось підказало йому в душі, захотілося допомогти їй.
Він підійшов до жінки, вона стояла з зіпсованим пакетом у руці.
-Здрастуйте, я випадково побачив, що вам потрібна допомога – сказав Ілля. – Давайте вас підвезу, га?
-Доброго дня, – озвалася жінка. – Та не хвилюйтеся, ми впораємось, – засмученим голосом відповіла молода жінка.
-Ні, ні! Давайте я вас відвезу додому, скажіть адресу, тільки.
Жінка взяла доньку, він склав продукти в багажник машини.
Доїхали, жінка вийшла з машини, і без кінця дякувала Іллі.
А він дістав пакети, допоміг донести їх до дверей. Це виявився якийсь гуртожиток, він встиг прочитати, коли заходив.
Жінка відчинила двері, він побачив маленьку кімнатку, і був дуже здивований, але промовчав.
-Дякую вам велике, виявляється світ не без добрих людей. Спасибі, – усміхалася жінка, і дивилася теплим поглядом сірих очей в обрамленні довгих пухнастих вій.
-Та немає за що. Подумаєш, допоміг. На моєму місці міг би й інший опинитися!
Мене до речі звуть Ілля, а як ваше ім’я і, як звати цю чарівну маленьку дівчинку?
-Олеся, а доньку звуть Аліна, – трохи соромлячись відповіла вона, ще раз подякувавши за допомогу.
Ілля після цієї зустрічі кілька днів був під враженням. Цей теплий погляд турбував його, Олеся здалася йому молодою та милою.
Все-таки йому захотілося ще раз побачити їх. Олеся здалася йому безжурною оптимісткою, хоча видно, що потребує найпростіших речей. Йому захотілося чимось допомогти. Ближче до вечора у Іллі дозріло рішення:
-А чому б не запропонувати Олесі з донькою перебратися до мене? Моя квартира дозволяє, чотири кімнати для мене одного забагато, я навіть і не заходжу до тих кімнат. Вдома буваю ночами, ну і у вихідні. Мене вони не турбуватимуть. Нехай живуть у мене. Якщо, звичайно, Олеся погодиться…
З цими думками він під’їхав до гуртожитку, з чорним пакетом у руці, там були подарунки дівчатам. Ілля постукав у двері, Олеся відкрила, і застигла від здивування. А Ілля без передмов сказав:
-Олесю, я розумію, що це прозвучить дивно, але я хочу, щоб ви з донькою переїхали до мене, взявши потрібні речі. У мене вільна квартира, є для вас кімната, чи навіть дві. Але в таких умовах доньці не можна жити.
Дитині потрібно розвиватися, потрібен простір та комфорт. Заважати ми один одному не будемо, не переживайте. Я живу один. І одразу скажу – мені від вас нічого не потрібно. Не подумай нічого поганого, навіть не хвилюйся. Ну якщо допомагатимеш по господарству, я буду тільки радий і вдячний, – на одному подиху видав він.
Ілля хотів одразу все сказати, щоб Олеся не подумала нічого поганого. А вона здивовано дивилася на нього своїм теплим поглядом, у цьому погляді читався сумнів:
-Як одразу йти до незнайомої людини з маленькою дитиною? Хоча начебто не обманює, серйозний, нормальний…
Ілля, щоб дістав з пакета м’яку іграшку – ведмежатко. Простягнув Аліні, та взяла іграшку і дуже зраділа. Дівчинка так радісно посміхалася, що в Ілля застиг від розчулення. Він швидко закліпав очима, щоб не було сліз.
Олеся цей момент не пропустила, і мабуть ця хвилинна слабкість Іллі остаточно вплинула на рішення Олесі. Вона глянула на нього.
-Ну гаразд, давайте спробуємо. Може щось і вийде.
Вона зібрала речі свої та доньки, іграшки. Речей виявилося небагато.
Коли Олеся з донькою сідала в машину, у вікна гуртожитку з подивом та заздрістю поглядали її сусідки.
Дорогою вона розповіла свою історію.
Приїхала в місто з невеликого селища, там залишилася мати зі своїм співмешканцем, обоє гульбанять. Олеся влаштувалась швачкою, бо одразу дають кімнату у гуртожитку.
Зустріла хлопця, їй здавалося, це її доля, повірила, думала, одружаться. Але коли він дізнався про її вагітність, зник, вона лишилася сама. Добре, кімната в гуртожитку є, дівчата з роботи допомагають хто може. Отак і живе.
Приїхали додому, занесли речі:
-Вибирай собі з донькою кімнату, яка сподобається та й живіть. Мені доводиться багато працювати. Займатися прибиранням і приготуванням ніколи, так що, якщо допоможеш, я буду дуже радий. Допоможу грошима, доньці треба щось купувати, швидко зростатиме.
-Дякую, Ілля. Навіть не знаю, як тобі дякувати, ти дуже добрий.
Олеся дякувала Богові, що він послав до неї Іллю. Вечорами він став раніше приїжджати, і вечеряючи на кухні, розповідав про себе, про свій бізнес, про матір у селі.
Мати до речі не хоче переїжджати сюди в місто до сина, як тільки він не вмовляв. Розповідав і про жінок, із якими у нього не складалися стосунки.
-Я вже відчуваю, що лишуся холостяком до кінця життя, – жартував він.
-Не хвилюйся, не залишишся, навколо багато гарних і молодих жінок.
Вони любили балакати і вранці, коли він збирався на роботу, Олеся годувала його сніданком, а ввечері на нього теж чекала вечеря. Алінка, почувши вхідні двері, що відчинялися, поспішала зустріти Іллю, простягала до нього свої ручки. А він брав її на руки і кружляв, тому Алінка сміялася із захопленням.
Так і жили. Тихо, спокійно. Ілля працював, Олеся намагалася смачно приготувати, створити затишок. Ілля часто думав про Олесю. Вона йому все більше подобалася. Але він був людиною слова. Знав, що через це Олеся може піти від нього.
Олесі він також подобався. Але вона розуміла, що Ілля – бізнесмен, велика квартира, дорога машина, і якщо він захоче, будуть у нього гарні жінки. Навіщо йому вона, та ще й з дитиною, проста молода жінка з невеликого села, та ще й з такими родичами? Вона зітхала, коли думала про це.
Увечері вони вечеряли, зателефонувала тітка Іллі з села, і сказала, що його мати заслабла, їй потрібен догляд, тітка сама вже старенька, їй важко. Ілля пообіцяв вирішити цю проблему, тільки треба почекати два-три дні. Олеся запитала:
-Далеко село від міста?
-Ні за дванадцять кілометрів, автобус ходить, та я на машині швидко доїжджаю. А навіщо ти запитуєш?
-Відвези нас з Алінкою, я допоможу. Уявляю, як їй у селі важко. Я теж росла у своєму будинку і розумію, що до чого, – просто відповіла вона.
-Ти що, Олесю. Мати має складний характер, вона не признає моїх жінок. До неї підхід потрібний, я знаю, – відмовляв Ілля.
-Відвези, інакше поїду автобусом. Я знайду підхід до неї.
-Ну гаразд, відвезу, але одразу поїду, у мене сьогодні зустріч з клієнтами, не можу відмовитися. А через два дні приїду і залишуся на кілька днів.
Приїхавши через два дні, він зустрів біля воріт свою тітку:
-Привіт племіннику! Приїхав! Твоя Олеся так опікується твоєю матір’ю, що ти, напевно, їй і не потрібен тепер. Матері припала до душі Олеся, і Алінка теж.
Слухаючи тітку, дістаючи з багажника маленький столик і стільчик для Алінки, він дивувався.
-Як це вийшло в Олесі? Щоб чужа жінка та ще й з дитиною сподобалася матері?
Мати зустріла сина радісно, Алінка залізла йому на руки. Мати не могла натішитися, що в сина все добре. Вона рішуче і суворо взяла з них слово, що вони розпишуться:
-Треба жити офіційно, от і Алінку вдочериш. А влітку привезете до мене сюди, тут свіже повітря, козяче молочко, – казала вона синові.
Дізнавшись, що вони сплять окремо, мати здивувалася:
-Ще чого. Алінка буде спати зі мною, он у мене ліжко яке широке. А ви в тій малій кімнатці. І не заперечуйте.
Коли Ілля увійшов до кімнати Олесі, Олеся мовчки обняла до нього, і більше жодних слів не треба було…
Ось так рішучість матері поєднала їх назавжди, інакше вони ще довго могли б вигадувати собі відмовки, не наважуючись зробити перший крок. Тож рішучість у житті дуже важлива!