Олена Вікторівна стояла з ганчіркою в руках і здивовано дивилася на шафу.
-Олеже, підійди сюди, будь ласка, – нарешті покликала вона сина. – А що це у вас таке?
Олена Вікторівна показала рукою на верхню поличку в шафі.
-Мамо, ти що?! – засміявся Олег. – Це ж просто сейф. Ти що ніколи сейфа не бачила?
-Та бачила… – якось невпевнено відповіла Олена. – Але що ж він у вас робить?
-Так треба, – сухо сказав Олег.
Олена Вікторівна здивувалася ще більше і пильно подивилася на сина.
-Треба? А навіщо? – запитала вона. – У вас там, що мільйони?
-Ні, мамо, – засміявся Олег. – Поки що ні. Але ми збираємо. Так що, надіюсь, колись будуть.
Сейф був зовсім невеликий, і знаходився на верхній полиці в шафі. Як його там знайшла Олена Вікторівна?
-Напевно, шукала скриньку, – подумав Олег.
Олена була спантеличена… Такого повороту подій вона не очікувала.
Вона часто приходила до сина з невісткою додому. Просто так, без запрошення, будь-якої миті.
Особливо любила вона приходити до них, коли син був вдома, а її невістка Ліда ще не повернулася з роботи.
Ось і зараз Ліди ще не було вдома, а Олена Вікторівна прийшла з «ревізією».
Вона обожнювала все перевірити – де є який пил на меблях, де лежать які гроші, прикраси…
Так, під приводом прибирання вона й видивлялася, де лежать гроші.
-Твоя дружина все запустила, доводиться мені тепер прибирати, – щоразу говорила вона Олегу.
Не те щоб їй треба було грошей, її добре забезпечував чоловік, але й син їй теж винен, як вона вважала.
І без докорів сумління, вона користувалася тим, що Олег з Лідою зберігали гроші у скриньці.
-Це гроші мого сина, а значить, можна трохи й собі взяти, – думала вона.
Скриньки було дві. В одній гроші, а в іншій – прикраси Ліди, біжутерія, дрібнички, нічого цінного.
Золота було мало: дві каблучки, сережки і ланцюжок. Вони майже завжди були на Ліді.
А ось гроші регулярно зменшувалися. Ліда це помітила і поговорила про це з чоловіком.
Але Олег її ніколи не обманював, і в ньому вона була впевнена на сто відсотків.
Діти в них ще маленькі, їм навіть при бажанні до скриньки не добратися. Та й не потрібно це чотирирічним хлопчакам.
Поговоривши, Ліда з Олегом, несподівано для себе, зрозуміли – це Олена Вікторівна!
Та й Олег теж давно вже думав на матір, навіть збирався поговорити з нею, коли вона прийде наступного разу.
Але якось незручно було казати матері і свекрусі про таке…
Тим більше ніхто ж не бачив. Але те, що це була Олена Вікторівна, вони не сумнівались.
Вони вже давно відкладали гроші, і якщо й брали звідти, то говорили один одному про це.
Гроші відкладалися на одяг для дітей і на найбільшу їхню мрію – будівництво будинку.
Вони вирішили діяти інакше. Олег з Лідою купили невеликий сейф. Сейф мати не забере. До того ж Олег його закріпив так, що навіть з полички не зняти.
А просто так його навіть і не побачиш, ще й дверцятами від шафи прикривається. Все красиво і надійно.
Але Олена Вікторівна знайшла його й там. Хто шукає – той знайде, як то кажуть. Знайшла й усе!
-Дивні ви, – якось сумно сказала Олена Вікторівна. – Навіщо сейф? Взагалі, вас не розумію…
-Та все гаразд, мамо! – заспокоїв її Олег. – Нам треба. Гроші, золото, діаманти там тримати. І все таке…
-А що у вас золото і діаманти є? – не стрималася Олена Вікторівна.
-Чого тільки в нас нема! Все є! – засміявся Олег.
Але він пожартував так, що Олена Вікторівна йому повірила.
-Так? А я й не знала… Добре, мені вже пора додому… – заметушилась вона.
Коли Олена Вікторівна пішла, невдовзі повернулася Ліда.
-Я там твою маму зустріла біля будинку, щось вона дивно на мене подивилася, – сказала вона Олегу.
-Та я їй сказав, що у сейфі золото й діаманти, – відповів Олег.
-Ну ти даєш…
-Та якось саме вискочило, – сказав чоловік.
Вони посміялися та й забули. А Олена Вікторівна чомусь почала приходити рідше.
Пил на меблях у невістки її вже не цікавив. Жаль, що в неї нема другого сини. А то і в нього теж напевно було б в квартирі неприбрано…