-Олексій, я не розумію тебе. Ти що вже зовсім? Що значить – я йду?! – Таня не розуміла, що відбувається з чоловіком.
-А те й значить! У мене давно є коханка. Вона молодша за мене на шістнадцять років! І я вирішив, що з нею мені буде краще!
-Та вона в дочки тобі годиться! – сказала Таня.
-Нічого подібного! Їй уже двадцять, – Олексій підійшов до дружини.
-І взагалі. У Лізи дуже багатий батько, – сказав Олексій. – Я нарешті зможу жити так, як давно мріяв! Зрозуміла? А потім вона народить мені дитину, не те що ти!
Кожне його слово було дуже неприємним для Тані. Вона розуміла, що рано, чи пізно це станеться, бо вони не мали дітей. Але вона й подумати не могла, що все це відбуватиметься отак…
Вони прожили з Олексієм майже пʼятнадцять років. Багато чого було в їхніх стосунках, як і у всіх. Але Таня завжди вважала, що у сім’ї має бути повага, без цього просто ніяк.
-Тетяно, ти хоч би поплакала, бо якось я себе незатишно почуваю, – сказав Олексій.
Жінка гордо підняла голову.
-Чому я маю плакати? Я дуже рада за тебе! Дуже! Нехай хоч хтось із нас прийде до своєї мрії, – сказала вона.
Чоловік скривився.
-Що ти весь час згадуєш мені свої пензлики? Це не те, що не робота, а взагалі ніщо!
-Ну так, це хобі. Але якщо б я працювала трохи менше, а ти заробляв би трохи більше, то я теж могла б займатися улюбленою справою.
-Ой, я тебе прошу. Чим ще тобі займатися? Дітей мати ти все одно не можеш. Працюй та працюй.
Вона повернулася до Олексія, який намагався застебнути валізу.
-Олексію, але ж твоя нова… Пасія. Вона ж не працюватиме, як же ви будете жити? Ти теж не любиш працювати.
-А ось це вже не твоя справа! Але, я сьогодні добрий, тому розповім. Нам за свої треба жити зовсім недовго. А потім Ліза завагітніє, і батько просто засипатиме нас грошима! Та й так, нам вистачить, ти не хвилюйся!
Олексій закрив, нарешті, валізу і вийшов з квартири, голосно гримнувши дверима.
Таня скривилася, вона дуже не любила гучних звуків. Знову обернулася до вікна.
До під’їзду під’їхала гарна червона машина. Звідти вискочила молода дівчина, обняла Олексія.
Звісно, всі бабусі в дворі одразу витріщилися на цю сцену.
-От же ж… Не міг піти так, щоб мене не ганьбити, – подумала Таня.
Чомусь зараз вона відчула полегшення. Останнім часом їхнє життя було суцільним фарсом. Олексій практично перестав ночувати вдома. Вона все розуміла, але сама припинити ці стосунки, ніяк не могла.
Таня взяла телефон.
-Рито, привіт. Які плани на вечір?
Подруга здивувалася.
-Не зрозуміла, ти що там, вже не сумуєш, чи що?
-Ой та годі тобі. Ніякого суму і не було. Давай сходимо ввечері кудись? Візьмемо ігристе, посидимо, тим більше що є привід.
На секунду в трубці запанувала тиша, а потім Рита сказала:
-Якщо ти серйозно, то я, звичайно, всіма руками за. Набридло дивитися на твоє сумне обличчя! Тільки…
-Що? Ти не можеш? – запитала Таня.
-Та не в цьому справа. А як же твій Олексій тебе відпустить? А хто йому їжу на диван носитиме?
-Рито, о сьомій годині, у нашому кафе!
Таня поклала слухавку, взяла сумочку і вискочила за двері. Вже обід, а ще так багато треба встигнути…
Рита нетерпляче поглядала на годинник. Таня ніколи не спізнювалася, а тут уже цілих п’ять хвилин.
Раптом в у кафе зайшла Таня і Рита ахнула від здивування. Втім, ахнули і всі присутні.
Таня завжди носила довге волосся. Збирала його у пучок. Тепер у неї було коротке каре. Таня мало користувалася косметикою. Тільки туш та крем після ванни. Зараз на обличчі був відмінний, просто ідеальний макіяж. Таня любила штани, але прийшла у вільній гарній сукні.
-Таню, Ну нічого собі… – здивовано промовила Рита.
Тетяна тріумфально поставила сумку на стілець і сіла.
-Подобається? – задоволено запитала вона.
-Ще б пак! Ти помолодшала років на десять. Тільки не кажи, що ти виставила свого Олексія!
-Не скажу! Він сам пішов.
Якийсь час подруги дивилися одна на одну, а потім розреготалися.
Через півгодини їм принесли ігристе від чоловіка, що сидів неподалік. Він був трохи старший за них, років на п’ять. Рита хитро подивилася на Таню:
-Ну, ось, вже й шанувальники в тебе, – підморгнула вона Тані.
Таня хмикнула і помахала чоловікові рукою, запрошуючи його за їхній столик. Рита витріщила на неї очі:
-Ти мені сьогодні точно подобаєшся!
Вони засиділися допізна. Чоловіка звали Ігор, і він був веселий, розумний, ненав’язливий, і дуже симпатичний.
Посадивши в таксі Риту, він запропонував провести Таню додому.
-Я готовий йти пішки на інший кінець міста! У мене є машина, але я не сідаю за кермо після посиденьок.
-А на інший кінець і не треба! Я живу через два перехрестя звідси.
До будинку Тетяни вони підійшли вже вранці. Десь гуляли, про щось розмовляли…
-Таня, я так і не запитав, бачив, що ви щось відзначали. У тебе випадково не день народження? А то я тоді маю зробити тобі подарунок!
-Ні… Хоча як подивитися. Мене вчора чоловік покинув, – Таня посміхнулася своєю чарівною усмішкою.
Ігор здивовано подивився на неї.
-Ну, Тетяно… Вмієте ви дивувати.
Через три тижні Таня і Рита сиділи в тому самому кафе.
-Таню, як у тебе справи з Ігорем?
Таня посміхнулася.
-Рито, мені здається, що я ніколи ще не була такою щасливою. Ти знаєш, я взагалі нічого від нього не приховую. Він якось так легко справляється з моїми переживаннями.
-А що таке? Якісь проблеми знову в тебе?
-Рито, Олексій ніяк не може заспокоїтися. Я не знаю чому, але він надіслав мені запрошення на весілля.
-Ого… Цікаво навіщо він це зробив?
-Напевно, хоче побачити заплакану колишню дружину. Або новій дружині показати…
-От же ж… Таню, а ти візьми Ігоря. Заїдете, просто привітаєш його, та й підете. Головне, носа йому втреш! – запропонувала Рита.
Тетяна серйозно задумалася над пропозицією подруги…
Олексій дивився на Лізу.
-Ти така гарна… – сказав він.
-Я знаю. Як ти думаєш, тато прийде? – відповіла наречена.
-Ну, як він може не прийти, ти ж його дочка…
-Дочка… Цілий рік ні копійки грошей, все намагається привчити мене працювати. Теж мені батько, – обурено сказала Ліза.
Олексій обняв її.
-Та не хвилюйся ти, нікуди він дінеться, дочка ж заміж виходить!
Весілля вони зробили в кредит. І Олексій і Ліза були впевнені, що батько вибачить свою недолугу дочку, і відкриє потік грошей.
-Олексію, ну, а твоя прийде? – запитала Ліза.
-Уявляєш, так! Дзвонила вчора, – сказав Олексій.
-Не може бути! – здивувалася Ліза.
-Так! Я думаю, проситиме щоб я повернувся.
-Швидше за все. Ох, люблю я такі сцени! – сказала Ліза.
Коли Таня пояснила Ігореві, що вона від нього хоче, він здивувався.
-О котрій ти кажеш у нього весілля? – запитав Ігор.
-О другій годині. А що ти зайнятий?
-А звуть твого колишнього як?
-Олексій. А що?
-Ох, Таню, буває ж таке… Звісно, я поїду з тобою…
Він усе їй розповів дорогою на весілля. Таня просто не могла повірити у те, що їй розповів Ігор.
Вони йшли стежкою до столу молодих. Таня тримала Ігоря під руку і гордо посміхалася. А ось Олексій та й Ліза були якось зовсім не щасливі. Вони підійшли.
Ліза прошепотіла:
-Батько?
А Олексій тільки й сказав:
-Таня?
Він її й не впізнав одразу. Подумати не міг, що його дружина може виглядати так…
Ігор вручив доньці квіти, конверт і сказав.
-Це дуже добре, що ти вийшла заміж і стала самостійною. А то ми з Тетянкою збираємося поїздити по світу.
Він обернувся до Олексія:
-Ви ж розумієте, що вашій майбутній тещі теж треба відпочити? Отже, передаю свою дочку у ваші надійні руки. Перепрошую, нам пора.
Вони вийшли з ресторану. Тані хотілося сміятися, але вона не знала, як сприйме її сміх Ігор. А він раптом обернувся до неї.
-Ти ж розумієш, що тобі тепер доведеться вийти за мене заміж?
Таня задумалася, а потім серйозно відповіла:
-Ну, якщо треба, значить треба…
Вони обійнявшись крокували до машини. А Ігор телефоном замовляв квитки, кудись, де тепло і море…