– Хто така Іваненко Ніна Григорівна?! Чому батько написав заповіт на неї?! – вирував Микита, який повернувся з нотаріальної контори. – Та їй відписали більшу частину майна!
– У якому сенсі? – Ніка миттєво відкинула вбік телефон і обурено подивилася на брата.
Дівчина трохи заслабла, тож на оголошенні заповіту вона не була присутня.
– Що саме їй заповів батько? – здивовано запитала вона.
– Квартиру, машину, бізнес! – з кожним словом хлопець підвищував голос, і під кінець уже майже кричав. – Нам з тобою залишився тільки рахунок у банку. Не маленький, звісно, дуже пристойний, але все інше випливло з наших рук.
– Мамо, може, ти можеш хоч щось пояснити з цього всього?! – ахнула Ніка.
Мати роздратовано підібгала губи і відвернулася до вікна.
Микита з Нікою не розуміли, що відбувається.
Мати теж не була присутня на оголошенні, оскільки чудово знала, що у заповіті її немає. Чоловік їй про це сказав давно. Він ніяк не міг вибачити її вчинок, і не розлучався тільки заради дітей.
– А чому зразу я? – запитала вона. – Чому я маю знати хто це така?
– Може, тому, що ти прожила з батьком двадцять п’ять років? – здивувалася Ніка. – Кому як не тобі знати, хто така Іваненко Ніна? Можливо, це колишня любов тата? Чи якась далека родичка? Ну, хоч щось ти знаєш?
– Так-так, мамо, ти явно щось знаєш, я з твого обличчя бачу! – Микита теж підключився. – Ти хоч розумієш, що нас залишили ні з чим? Навіть цей будинок, у якому ми зараз живемо, тепер належить зовсім чужій жінці. Ти це розумієш?
– Все я чудово розумію! – сказала Рита. – Я здогадувалася про те, що ваш батько може вчинити отак. Хоча до останнього сподівалася на його порядність!
Я підстрахувалася. Я вмовила Стаса оформити дарчу на моє ім’я на один зі своїх будинків.
Так, він не такий великий як цей, і знаходиться й менш престижному районі. Але ж це хоч щось! Без даху над головою не залишимось.
– Хто така Іваненко Ніна? – повільно, мало не по складах запитав Микита. – Про що ти здогадувалася і чому нічого нам не розповіла?
– Це дуже давня історія, вона не становить жодного інтересу, – жінка явно не дуже хотіла ще щось розказувати.
Історія була негарною, і могла вплинути на ставлення дітей до своєї матері.
– Як це не має інтересу? Ми втратили майже все! Ми маємо право знати правду! – вигукнула донька. – У мене були плани! Плани, які вимагають чималих фінансових вливань! Я майже вмовила тата дати мені необхідну суму! Жаль, що він так невчасно занедужав… Я розраховувала отримати гроші зі спадщини! Я з купою людей домовилася і що тепер? Що мені тепер робити?!
– Не знаю! І взагалі, досить мене отак розпитувати, я ваша мати, майте хоч трохи поваги!
– Правду! Ми хочемо знати правду!
Брат із сестрою були налаштовані вкрай рішуче. Заповіт обов’язково треба було опротестувати, а для цього потрібен вагомий привід!
– Добре, я розповім, – сказала Рита. – Але одразу кажу, історія не найприємніша…
Ми з вашим батьком тоді ще не були одружені, тільки почали зустрічатись.
Ви не знали, але Стас був одружений двічі. Коли ми познайомилися, він якраз був у процесі розлучення.
Від першого шлюбу у нього був син, гарний хлопчина на ім’я Олексій.
На жаль, хлопчик був вкрай слабким, він міг по пів року бути в лікарнях.
Ваш батько просто не витримав такої відповідальності, йому було важко дивитися, як згасає його єдина дитина.
Жінка, як зараз, згадала ті дійсно важкі дні.
Стас постійно був роздратований, сварився з приводу і без, і навіть не міг чути про сина. Саме тому він вважав за краще не відповідати на дзвінки колишньої дружини, а просто переказувати їй гроші.
Хлопчику ставало все гірше і гірше, нічого не допомагало. Лікарі не давали жодної гарантії.
Якось Стас сказав, що не готовий більше на це дивитися. Він вирішив сховатися від проблем, виправдовуючись необхідністю будувати нові стосунки.
Його осуджували. Рідні й близькі відмовлялися з ним навіть розмовляти, звинувачували у черствості та зраді.
А він вдавав, що все добре.
– Ми одружилися практично одразу, тільки через кілька місяців після знайомства, – продовжила свою розповідь Рита. – Хлопчик на той час був зовсім слабеньким. Скажу чесно – я думала, що його скоро не стане. Мені дуже не подобалося, що більшість зарплати Стаса йшла на його процедури. Ліки, обстеження, консультації найкращих лікарів… У Олексію не було жодного шансу прожити довге життя, навіщо було це все?
І так, Рита говорила абсолютно серйозно. Вона вважала, що треба було припинити будь-які процедури. Мовляв, на гроші, які були витрачені даремно, можна було б купити квартиру, а то й не одну.
– Стас тоді поїхав у відрядження, зв’язатися з ним було практично нереально.
А одного дня у двері нашої квартири постукали. Це була його колишня дружина.
Я з великим небажанням впустила її, бо розуміла, що, швидше за все, їй знову потрібні гроші. І я мала рацію!
Вона попросила мене терміново зв’язатись зі Стасом. З’явився якийсь лікар, світило медицини, який запропонував провести процедури.
Це могло дати хлопчику ще кілька років життя, а там хто зна, цілком можливо, що з’являться інші засоби лікування.
Рита незадоволена, скривила губи. Ця жінка хотіла змусити Стаса продати квартиру, де вони жили! І забрати гроші собі на ці процедури, які ще не факт, що допомогли б!
– Я пообіцяла зв’язатися із чоловіком і передати йому цю новину. Але як ви розумієте, я цього не зробила. Я приховала від Стаса про той візит, і, більше того, я вмовила його поїхати відпочивати.
Так, я не хотіла, щоб сімейні гроші знову попливли до рук колишньої дружини!
Олексій би все одно не видужав! Та навіть якби йому полегшало, він би просто продовжував тягнути гроші з батька! Мене це не влаштовувало!
– Хлопчика не стало, так? – тихо запитала Ніка.
– Так, але це було очікувано. Йому гроші не допомогли б! Я хотіла, щоб все залишилося в таємниці, я не хотіла, щоб Стас дізнався про мій вчинок, і тому вмовила його переїхати до іншого міста.
– Але він все одно все дізнався, – вже без колишнього роздратування сказав Микита.
– Дізнався через пару років. Він випадково зустрівся з колишньою дружиною, і вона йому все виказала. Ми були на межі розлучення і лише те, що в мене на той час вже було двоє маленьких дітей, врятувало наш шлюб.
Колишніх стосунків у нас уже, звісно, не було, ми практично не розмовляли, жили скоріше як сусіди, а не як чоловік і дружина.
Ви маєте це пам’ятати.
– Іваненко Ніна – це колишня дружина тата, так?
– Так. Але я думаю, що заповіт все одно можна опротестувати. Треба порадитися з юристами і…
– Особисто я робити нічого не буду, – Микита став якимось занадто тихим. – У мене є квартира, робота, грошей залишених татом мені вистачить на організацію свого невеликого бізнесу…
– А ти про мене подумав?! – обурилася Ніка. – Мене таке не влаштовує!
– Ну то вперед, роби що хочеш. А я тепер розумію, чому батько дивився на мене такими очима, коли я бував слабий…
Микита швидким кроком вийшов з квартири. Йому потрібен був час, щоб зрозуміти і прийняти все те, що розповіла йому мати.
Тому що він ніяк не міг збагнути, як вона могла так вчинити?!
Зараз в нього міг би бути брат! Медицина ж розвивається!
Ось тільки зробленого вже не зміниш…