– Віро! Дав же ж Бог невістку! – Марина Олександрівна ще не встигла зійти з поїзда, а вже бурчала.
– От радість! Свекруха приїхала! – помахала їй молода жінка. – Приїхали мене життю вчити?
– А хто ж тебе ще навчить? – сказала жінка і невдоволено простягла їй валізу.
– Це добре! – кивнула Віра, підхоплюючи ношу.
– А чого це ти так радієш? – підозріло примружилася маленька, жвава свекруха.
– А чого сумувати? Я ж сиджу вдома, мені все одно робити нічого! А так хоч боками потрясу. – Безтурботно відповіла їй невістка, яка працювала з дому і спеціально взяла тиждень відпустки до приїзду Марини Олександрівни.
Усю дорогу з вокзалу додому свекруха з побоюванням поглядала на Віру, інтуїтивно відчуваючи, що ця поїздка їй запам’ятається надовго…
– А де Славко? – нарешті, не витримала жінка.
– Син ваш на роботі. Обіцяв встигнути повернутися до нашого приїзду…
Так і вийшло. Славко під’їхав до будинку одночасно з дружиною й мамою.
Пообіймавши сина й поохавши, що той дуже схуд, Марина Олександрівна велично попрямувала до під’їзду. Віра зі Славком слухняно поспішили за нею.
– Зараз я наведу у вас порядок! – широко посміхнулася гостя, проходячи в квартиру. – А то відчуваю, ви без мене навіть і не прибирали до пуття!
– Ми, як ви, не вміємо, – розвела руками невістка.
– Синку, а твоя дружина, часом, не заслабла? – уточнила жінка, з сумнівом дивлячись на Віру.
– Ніби ні, – здивувався чоловік.
– Ходімо вечеряти, – Віра запросила всіх до столу.
– Віро, ось ти гостей чекала? – з докором спитала Марина Олександрівна.
– Чекала, – погодилася молода жінка.
– Ти б хоч щось витончене приготувала! А що це? Пюре? Запечена курочка? Салатик? А де ж твоє м’ясо по французьки? Жульєн? Олів’є? – закотила очі свекруха.
– Я ж погано готую! То навіщо це все? – безтурботно сказала Віра. – Картоплю з куркою хоча б важко зіпсувати!
Марина Олександрівна невдоволено оглянула стіл ще раз, сподіваючись, що просто не помітила чогось незвичайного, але ні. Важко зітхнувши, вона сіла за стіл, зволивши спробувати творіння невістки.
Їй навіть стало трохи прикро. Вона звикла, що до її приїзду Віра готує багато нового, незвичайного й дуже смачного!
Так, Марина Олександрівна знаходила у кожному недолік, але це для того, щоб Віра не розслаблялася!
А вона як вчинила… Не по-людськи…
– Курка жорстка, можна було трохи довше потримати, – звісно ж сказала гостя, із задоволенням підкладаючи собі ще шматочок.
І тут раптом Віра дістала записник і зробила якийсь запис, здивувавши своєю поведінкою і чоловіка і свекруху!
– Віро, ти чого? – все ж таки спитав Славко.
Всі здивовані дивилися на неї, нічого не розуміючи.
– Хочу бути ідеальною невісткою! – розвела руками та і зайнялася вечерею.
– І нічого не жорсткувато! – подумала вона.
Наступні дні “наведення порядку та виховання нерозумної невістки” були затьмарені постійними нотатками Віри у записнику.
А ще вона не перечила свекрусі! Зовсім! Тільки кивала й записувала…
Їхала Марина Олександрівна з дивним відчуттям.
Тиждень жила, тиждень виховувала, а насолоди ніякої!
Та ну його!
Але переживати довго жінка не могла, до ювілею треба було готуватися!
Все ж таки п’ятдесят п’ять років один раз у житті виповнюється!
– Славко! Мені треба, щоб ви приїхали допомогти. – наказним тоном заявила мати, подзвонивши синові за тиждень до дня народження.
– Мамо, ми вихідні взяли, приїдемо! – запевнив той її й завершив розмову.
А наступного дня вони й справді приїхали.
– Ну? Що тут у вас?! Зараз ми наведемо порядок! – з порога, потираючи руки, сказала Віра.
– Та тут і так порядок! – здивувалася свекруха.
– Ой, а ви що? Нас не чекали? – не вгавала молода жінка.
– Чекала, звісно. Що за нісентіниці?
– А чого ж на столі так пусто? – Віра уважно обвела поглядом стіл. – Ну та гаразд!
Марині Олександрівні стало ніяково, але вона одразу взяла себе в руки і почала пригощати дітей.
– А котлетки сухуваті, – продовжила Віра.
– Чого це вони сухі? Хороші котлети! – образилася свекруха.
– Та я правду говорю! А на правду – не ображаються, – спритно зорієнтувалася невістка, підкладаючи собі ще котлету.
– Знаєш що? Не подобається – не їж! – розізлилася Марина Олександрівна.
– Так я ж як краще щоб, – відповіла Віра, дістаючи знайомий всім записник і роблячи в ньому позначки.
В очах Славка промайнуло розуміння і якщо до цього він хотів зробити зауваження дружині й мамі, то зараз тільки промовчав, приховуючи посмішку.
Що ж, мама сама винна…
– Марино Олександрівно, а де тут у вас сода? Нічого не можу знайти! Наведу тут порядок! – голосно заявила Віра після вечері, зазираючи в кожну шафку.
– Тобі сода навіщо? – насупилась свекруха.
– Як навіщо? Щоб посуд блищав! Самі ж радили.
– Він в мене чистий!
– Нічого не знаю! У мене золота свекруха, поганого не порадить! Давайте соду! Ой сама знайшла. Як тут у вас все незручно! – охала молода жінка, дістаючи нещасну соду.
Махнувши на неї рукою, Марина Олександрівна пішла в кімнату до сина.
А Віра зайнялася прибиранням! З душею, як вчила її свекруха.
Потім вона активно допомагала чоловікові та ювілярці вибирати страви для святкового столу. На жаль, ресторан іменинниця вже встигла забронювати.
– Марино Олександрівно, ну які рулетики? А олів’є? Зараз у моді брускети й цезар! – з поважним виглядом критикувала Віра кожну страву.
– Що? Брускети? Слово якесь…. Невідоме! – фиркнула свекруха.
– Нове це добре! – відмахнулась невістка, знову записуючи щось у записник. – Є привід спробувати!
– Жодних експериментів! Я маю бути спокійною за те, чим пригощатимуть моїх гостей, – сказала Марина Олександрівна.
– Але ж ви самі мені казали, що якщо чогось не знаєш, то це не значить, що це погано! Самі мене вчили! Чи ваші повчання це так? Щоб дістати бідну мене? Вигадки, щоб мене ганяти? – ображено відвела погляд Віра й показово схлипнула.
– Ні, що ти… – розгубилася жінка. – Але ж це ювілей!?
– І що? Тим паче! Є привід зробити все ідеально! – перестала ображатися Віра.
– Але ж це мій ювілей…
– Я ж як краще хочу, – надула губи невістка. – Ой, робіть як хочете! Тоді до мене більше не підходьте радитися, якщо для вас моя думка не важлива!
– Але… Як же це… – розгубилася Марина Олександрівна, не помічаючи зв’язок між поведінкою Віри й своєю.
– Зовсім ви не цінуєте мене! – сказала Віра і, гордо піднявши підборіддя, пішла в кімнату.
Через пів години почувся звук дверцят шафок на кухні і тихе бурчання.
– Люба, а ти не переборщуєш? – тихо спитав Славко, зайшовши в кімнату до дружини.
– Я? Ні! Я тільки-но почала. Якби почала повністю поводитися, як вона, то мене вже виставили б, – хмикнула молода жінка без злості. – А на кухні я переставила тільки пару речей чи може трохи більше… Але точно нічого не викидала.
– Так, Марино Олександрівно, завтра зустрічаємося з ведучим! Я вже домовилась, – Віра вийшла на кухню, де свекруха зі злістю розставляла все по звичних місцях.
– Яким ще ведучим? – сухо уточнила жінка, підібгавши губи.
– З дядьком Федором!
– Ні! Щоб цей гульвіса і пройдисвіт зіпсував мені свято?! – обурилася свекруха.
– Як це? Ви самі рік тому пропонували його нам на весілля? Казали, що не дорого вийде й весело! – Стримуючи сміх, пригадала їй невістка.
– Так! – залишаючи своє заняття і сідаючи за стіл, Марина Олександрівна стомлено сіла за стіл. – Ідіть обидва сюди.
Діти слухняно посідали за стіл.
– Ти, Віро, це спеціально? – уточнила жінка, починаючи розуміти, що відбувається.
– Що саме? – усміхнувшись, запитала Віра.
– Навіщо ти мені тут неподобство влаштувала? – свекруха обвела руками кухню.
– Та ж ви самі вчили, що все має бути зручно, все під рукою! – “здивовано” вигукнула невістка.
– Я зрозуміла! Ти мені спеціально в помсту це все! – хмикнула Марина Олександрівна.
– У жодному разі! Я просто дотримуюсь ваших правил і порад, – знизала плечима Віра.
Славко при цьому не втручався, спостерігаючи за жінками.
– Зрозуміло. А Федька ти чого згадала?
– Так ви ж мені самі про нього тільки й говорили…
– Так! – замислившись сказала ювілярка. – Хитра ти, Віро! А я думаю, чого це ти слухаєш, пишеш і мовчиш, а ти он воно що… Що планувалося далі?
– Штори випрати, зробити перестановку, ревізію провести, допомогти підготуватися до ювілею… – весело перераховувала Віра.
– Урок засвоєно, – стримуючи посмішку, зізналася господиня. – А то я за цю добу вже тричі тебе виставити хотіла. Дістала, гірше нікуди!
– Вірю, Марино Олександрівно. Дуже вірю! – засміялася Віра.
– Все! Мир?
– Мир! А ви не забудете?
– Таке забудеш! Ведучого скасовуй! – попросила свекруха.
– Не можу. Він справді хороший. І співає, і конкурси у нього веселі і не вульгарні. Я місяць моніторила всіх ведучих вашого міста, купу відгуків перечитала. І так, це не дядько Федько, – зізналася Віра. – Завтра я Вас з ним познайомлю.
А ще, я записала вас у салон краси, попередньо накидала список смачних страв, які люблять гості цього ресторану, домовилася з адміністратором про ведучого…
– Господи! Так ти вже все зробила! – здивувались Славко з мамою.
– Не все! Треба купити ще сукню, подбати про гостей, які приїжджають здалеку і з усіма, хто бере участь у підготовці, ще раз обговорити, враховуючи побажання іменинниці. – хмикнула Віра.
– Тоді давайте просто повечеряємо і відпочиватимемо сьогодні. – запропонувала Марина Олександрівна. – Завтра у нас багато справ, нам потрібен відпочинок! Особливо мені. Моральний!
– Славко, тоді ти йди по торт, а я поверну все на свої місця, – усміхнулася молода жінка і взялася за справу, уточнюючи, що де лежало.
– Так, Віро, ти мою сковорідку стару, улюблену, викинути забула, – з докором сказала свекруха.
– Я спочатку хотіла, але все ж таки вирішила не перегинати. Пам’ятаю, що ви на ній пиріжки смажити любите, – зізналася Віра, заварюючи чай.
– Довго ж ти терпіла…
– Просто я бачила, що ви не зі зла, а просто знайшли вихід своєї енергії у такий спосіб, роблячи наш дім комфортним для себе, – втомлено зітхнула молода жінка і прямо подивилася свекрусі в очі. – Але це наш будинок, де кожен рушник висить там, де нам подобається і де кожна річ має своє місце, те, яке влаштовує нас обох.
– Я постараюсь більше не втручатися у ваш побут. — тяжко зітхнула і Марина Олександрівна, на собі відчувши те, що відчувала Віра.
– Вийде?
– Не знаю, – чесно зізналася жінка. – Але я постараюся.
– Гаразд! Давайте на стіл накривати і складемо список необхідних справ. Інакше обов’язково щось забудемо.
Далі процес підготовки пішов простіше. Не сказати, що легко, але напруги і злості ні в кого не було, тільки передчуття веселощів.
Так і вийшло!
Марина Олександрівна була зіркою! У новій, яка неймовірно їй пасувала, сукні, з новою зачіскою, з уміло накладеним макіяжем, вона виглядала свіжо й гарно!
Приймаючи компліменти і привітання, вона періодично із вдячністю дивилася на Віру і сина, які подарували їй це свято.
Через три місяці після ювілею вона знову вирішила відвідати дітей.
– Віро! Зустрічай гостей! – Марина Олександрівна зайшла в квартиру перед сином.
– Як доїхали? Знову повчати мене будете? – посміхнулася невістка, обіймаючи свекруху.
– Звісно, буду! Для профілактики! – засміялася жінка, знімаючи пальто і проходячи у ванну, а потім на кухню. – Боже, ти що це знов наготувала?
– Не подобається – не їжте!
– Ага! Я ж таке більше ніде і не спробую, накладаючи в тарілку новий салат із морепродуктами, пробурмотіла Марина Олександрівна.
– Смачно? – трохи пізніше спитала її Віра.
– Ні! – поклавши собі добавки, відповіла свекруха. – Дуже смачно!
Віра посміхнулася…
– Тільки ось в салат треба більше зелені, я думаю.
– Так! А що ще? – спокійно уточнила Віра, дістаючи знайому записну книжку.
– Будеш віддячувати? – примружилася гостя.
– Ні, звісно! – “чесно” кивнула Віра.
– Ну, тоді слухай! – хмикнула Марина Олександрівна і почала розповідати, як сходила на ювілей до подруги, яка запросила ведучим Федора.
Більше вона намагалася не втручатися у справи невістки.
Чи то тому, що пам’ятала про обіцянку, чи тому, що записник Віри завжди лежав на видному місці!
– Ну, як твоя невістка? Навела у них порядок? — спитала Марину Олександрівну подруга за чаєм, коли та повернулася від дітей.
– Ти знаєш, а в неї все лежить на своїх місцях! – зі сміхом відповіла їй жінка, згадуючи злощасну записну книжку. – Все як треба, правильно!
– Ох! А ми з моєю знову посварилися. Не слухає мене! – поскаржилася подруга. – Тобі хоч невістка розумна трапилася, на відміну від моєї…
“Ти навіть не уявляєш, наскільки зараз права!” – подумала Марина Олександрівна, тільки посміхаючись у відповідь і з любов’ю дивлячись на свою кухню.
Бо ж там все лежало на своїх місцях! Її місцях.
Та й нехай у Віри все інакше! Зате вона любить Славка і смачно готує!
А віддалена робота – це також робота, яка ще й непогано оплачується!
І якщо молодих таке життя влаштовує, то хай так.
А порядок у кожного свій!