-Ну, що, Василю, заспокоїлися твої родичі? – запитала Світлана у чоловіка, який щойно повернувся додому.
– Ага, заспокоїлися! -відповів він. -Їм ця квартира ще років двадцять поперек горла стоятиме.
Справа в тому, що двоюрідна тітка Василя, яка жила в обласному центрі, залишила у спадок Віці – дочці Василя та Світлани – свою двокімнатну квартиру.
Тітка Люда була самотня, та й особливим здоров’ям не відрізнялася. Тому вся рідня, яка проживала в селі за п’ятдесят кілометрів від міста, зайняла вичікувальну позицію і часто на сімейних посиденьках обговорювала, кому дістанеться міська нерухомість.
-Загалом, якщо справедливо, квартира має бути наша, – заявила якось Наталя. – Ви всі двоюрідні племінники, а моя мати тітці Люді рідною сестрою була. Так що квартира мені належить. Навіть якщо вона заповіту не напише.
-А як напише? – Запитав Микола – ще один двоюрідний племінник. – Ти, Наталко, тітку не відвідуєш, живе вона на самоті зі своєю кішкою. Ось кішці все й заповість, – засміявся він.
– Так, і справді, треба якось у місто з’їздити, до тітки зайти, подивитися, як вона там, – погодилася Наталя.
Але це «якось» так і не настало.
А Віка, яка в цей час навчалася в університеті та жила у гуртожитку, до тітки Люди регулярно заходила. Жінка вже нездужала, але все ще могла себе обслуговувати: готувала, прала, потихеньку ходила до найближчої продуктової крамниці.
А ось зробити прибирання, помити вікна, вичистити до блиску сантехніку їй вже було важко. Тому Віка забігала до неї кілька разів на тиждень і часто дзвонила.
Два останні місяці дівчина взагалі жила у тітки, бо та стала зовсім слабкою.
Одного ранку Віка знайшла її в ліжку в дуже важкому стані і одразу викликала швидку та зателефонувала батькам.
Тітки Люди не стало прямо, коли приїхала швидка. Коли приїхав Василь, її вже забрали. Усіми жалобними заходами займалися Світлана та Василь. Решта рідні «розорилася» на пару гвоздик.
Натомість за столом майже одразу було порушено питання про квартиру.
Наталя відразу заявила про свої права. Василь сидів мовчки. Не те щоб він не хотів засмучувати Наталю, просто чудово розумів, що, дізнавшись про заповіту, вона влаштує сварку прямо тут, за столом.
За тиждень спадкова справа була відкрита, і тут почалося!
Василя, Світлану і навіть Віку, яка два роки фактично доглядала свою двоюрідну бабусю, звинуватили у всіх гріхах.
-Ну, ти, Василь і вигадав! Підібрався до тітки і дівчинку свою навчив. Наперед спланував квартирку до рук прибрати! – сварився Микола.
-Я вигадав? – запитав Василь. – А коли я тебе попросив допомогти мені труби поміняти у у квартирі тітки Люди, ти що відповів? Сказав, що тобі ніколи і що хай тітка бригаду наймає. А коли вона в палаті цілий місяць лежала, хтось із вас хоч раз навідав її? А Віка відвідувала і бульйони їй варила, незважаючи на те, що в неї в цей час сесія була. Валентино, твоя Настя теж у місті в коледжі вчиться, у гуртожитку живе. Що ж вона за два роки жодного разу не прийшла до тітки Люди – хоч би підлогу помила, та просто поговорила з людиною. Хто вам заважав? А тепер поквапилися спадщину ділити?
Першу атаку було відбито. Але це було не все.
Через деякий час Наталя вирішила, що коли їй не дісталося все майно тітки, то треба вмовити Василя, щоб він переконав дочку поділитися з родичами. Навколо цієї ідеї уся сім’я знову об’єдналася.
-Давайте квартиру продамо, третину грошей Віці, третину – мені, як найближчій рідні, а решту на всіх розділимо, – запропонувала Наталя.
Але Василь, якому вся ця історія вже набридла, не вибираючи слів, відправив родичку так далеко і надовго, що та його телефон у чорний список відправила.
Нарешті настала тиша. Василь допоміг дочці зробити в квартирі ремонт, оновити деякі меблі. Вирішено було, що Віка після університету залишиться у місті та шукатиме тут роботу.
Але одного літа, коли Віка закінчила четвертий курс і приїхала відвідати батьків, рідня пожвавилася знову.
Якось увечері у двір будинку Василя та Світлани увійшли Наталя та Микола з дружиною – Ольгою.
-Василю, ми поговорити хочемо, – сказав Микола.
-Про що? – Запитав Василь, запросивши рідню в будинок. – Сідайте, зараз Світлана на стіл накриє.
Світлана швидко накрила стіл до чаю, поставила на середину столу велику тарілку з щойно випеченими пирогами.
Випили чаю, обговорили новини. Нарешті Микола почав:
– Василю, ми твоє право на тіткину квартиру не заперечуємо, хоча могли б і до суду тоді піти. Але ти теж маєш піти нам назустріч.
– І в чому ж? -поцікавився Василь.
-Донька ваша одна живе у двокімнатній квартирі. Звичайно, коли вона вийде заміж і дітей заведе, велика площа не завадить. Але зараз, поки вона одна, можна на якийсь час з ріднею поділитися.
-Яким чином?
-А таким: у Наталі цього року Славко до університету вступає – вже іспити склав. У нас Кирило після дев’ятого класу до коледжу хоче вступити. А жити їм де? У гуртожитку?
-А є інші варіанти? – Запитав Василь.
-Звісно, є. Нехай хлопчики у другій кімнаті у квартирі поживуть, -заявила Наталя, не витримавши того, як повільно підходить Микола до справи.
– Ще чого вигадали! -обурилася Світлана. – До дівчинки молодих хлопців підселяти! Я проти!
-А що вони їй зроблять? – Запитала Ольга. – Вони ж не чужі!
-Але й не свої, – відповіла Світлана. -Зараз вона сама собі господиня, а тут два хлопці у квартирі. Щоб із кімнати у ванну чи туалет вийти, одягатися доведеться. Крім того, ваші хлопці нічого робити не вміють, вони навіть удома за собою не прибирають. Влаштують у квартирі сарай. Їй доведеться за ними бруд вигрібати.
– А що, зараз Віка не прибирає і не готує? -уїдливо поцікавилася Наталя.
– І готує, і прибирає, але для себе, і за собою. А це зовсім небагато. А ви хочете їй посадити на шию своїх хлопців. Ні! Нехай живуть у гуртожитку. Віка спочатку у гуртожитку жила, і нічого не сталося.
Загалом знову посварилися і розійшлися.
Наталя весь час, коли вони йшли додому, обурювалася:
– Бережуть свою Віку, як принцесу! Подумаєш, цяця! Не зламалася б, якби братам каструлю супу зварила чи їхні речі випрала. Вийде заміж – як вона за чоловіком і дітьми доглядатиме? Білоручка!
Коли родичі пішли, Світлана сказала чоловікові:
-Василю, треба буде до Віки з’їздити в той час, коли Микола та Наталя повезуть своїх хлопців у місто на навчання влаштовувати. Чує моя душа -це ще не кінець. Адже вони можуть і в квартиру ввалитися. Що Віка одна зробить?
– Впорається, вона у нас дівчина самостійна. Але якщо хочеш, то для власного спокою можеш поїхати, -відповів чоловік.
Світлана приїхала у гості до дочки наприкінці серпня, але, на щастя, жодних набігів на спірну квартиру більше не було.