Ніна сиділа на кухні, дивлячись на чашку чаю, який давно охолонув. За вікном ішов дощ, і краплі стукали, наче намагаючись привернути її увагу.
Але думки Ніни були далеко. Вона згадувала недавню розмову з дочками…
Дочки у Ніни розумниці – обидві, здобувши професію, працювали, вийшли заміж і народили діток із різницею у чотири місяці.
Ніна раділа щастю дочок – і дітки у них здорові, і чоловіки дбайливі, роботящі, люблячі…
З перших днів народження онуків Ніна присвятила своє життя їм.
Це була така насолода!
Була б можливість, вона б і з роботи, напевно, пішла, щоб завжди бути поруч з онуками.
Але ж до пенсії ще далеко, а жити на щось треба.
Тому цілий тиждень Ніна працювала, по можливості забігала то до однієї доньки, то до іншої.
А вихідні були чітко поділені – субота у старшої дочки, неділя – у молодшої.
Наступні вихідні навпаки.
Всі були задоволені – Ніна насолоджувалася спілкуванням з онуками, дочки присвячували день собі й чоловікові.
Так і прожили п’ять років. А потім Ніна вийшла на пенсію і її життя різко змінилося!
Тепер вона зрозуміла, що не має свого власного життя. Дочкам вона потрібна тільки поки діти маленькі, а ще два роки, й онуки підуть до школи.
Оком не встигнеш кліпнути, онуки виростуть, і бабуся їм зовсім не потрібна буде. Ніна вирішила, що вона ще молода жінка, щоб «ховати» себе.
Тож вона записалася в басейн, почала ходити в кіно і просто гуляти містом, вивчати історію.
Виявилося, проживши тут все життя, вона так його толком і не знала. Довелося записатися ще й у історичний клуб.
Ось у там Ніна й познайомилася із Володимиром. Він був удівець, освічений, із ним було цікаво.
Життя Ніни сповнилося захопленнями. Але вона, як і раніше, всі вихідні проводила з онуками.
Володимир запросив Ніну з’їздити у сусіднє місто. Ніна там жодного разу не була, а Володимир про нього багато розповідав.
Поїздка планувалася на вихідні – у тому місті на цей час проходить свято.
Ніна запросила дочок увечері до себе в гості й розповіла їм про свої плани.
– Ти зовсім чи що! – раптом вигукнула старша дочка.
Ніна побіліла від несподіванки.
– У мене на суботу запланований салон краси, а ввечері я йду з чоловіком у ресторан! З ким я залишу сина?! Ти ж обіцяла!
– Не говори так, – образилася Ніна. – Просто мені теж хочеться відпочити.
– І від чого це ти так втомилася?! Це по-перше, – обурилася молодша дочка. – А по-друге – хто він такий, цей Володимир?! Ще заміж на старості років вийди!
Ніна виправдовувалася, пояснювала дочкам, що вона, як і раніше, любитиме їх і піклуватиметься про онуків, тільки у ці вихідні не зможе за ними подивитися.
– Якщо поїдеш – значить, не любиш онуків і нас також! – категорично заявила старша дочка.
Ніна відчула, як починає гніватися. Вона встала з-за столу і вийшла з кімнати, залишивши дочок самих.
Вперше за довгий час вона дозволила собі плакати. Плакати від безсилля та розчарування.
Вона чула, як дочки одягалися, як відкрили вхідні двері і вийшли, але Ніна не вийшла їх провести…
…Вона сиділа на кухні, дивлячись на чашку чаю, який давно охолонув.
За вікном ішов дощ, і краплі стукали по підвіконню, наче намагаючись привернути її увагу. Але думки Ніни були далеко – вона згадувала недавню розмову з дочками.
Спала вона цю ніч недобре, все роздумувала, як вчинити – поїхати в поїздку чи йти миритися з дочками?
Наступного ранку Ніна прокинулася рано.
Вона довго лежала у ліжку, слухаючи тишу. А потім загадала:
«Якщо Володимир надішле повідомлення «Доброго ранку!» до шостої години ранку, то я поїду з ним, а якщо пізніше, то залишуся з онуками».
О пʼятій п’ятдесят вісім задзвонив її телефон.
– Прокинулася, Ніночко?! – бадьоро запитав Володимир. – Давай вставай, через пів години заїду по тебе!
Рішення було ухвалено!
А з дочками й онуками Ніна обов’язково помириться.
Але пізніше.
Бо ж вона все таки їх дуже любить…