Василь не спілкувався із сестрою близько семи років. Вони й у дитинстві були не надто дружні, Василь її навіть відверто недолюблював. Йому здавалося, що молодшій та ще й дівчинці завжди все було найкраще. А він від батьків отримував менше. Менше любові, менше допомоги, менше підтримки.
І коли сестра, закінчивши інститут, поїхала далеко, Василь анітрохи не засмутився. Спершу вони ще бачилися у батьків, але навіть особливо не розмовляли. Не було між ними якоїсь любові. Все їхнє спілкування обмежувалося ввічливими фразами.
А коли батьків не стало, Василь зовсім втратив зв’язок із сестрою. Вони мали номери телефонів один одного, і навіть у свята вони надсилали вітання, але на цьому все. Він не знав, як вона живе, вона теж не цікавилася його життям.
Навіть коли Василь одружився, він не покликав сестру на весілля.
– Якось це неправильно, – дорікала його Світлана, дружина.
– Та ми ж не спілкуємось. Навіщо все це? – знизав він плечима. – Для мене Віра – чужа людина, а чужих я на своєму весіллі бачити не хочу.
І коли народилася їхня донька Алла, Василь навіть не повідомив сестру. Лише через два роки, коли він вітав Вару з Днем народження, вона несподівано замість стандартного «дякую» поцікавилася, як поживає її брат.
Ось тут вони і розговорилися. Василь розповів, що одружився, і що навіть донька вже є. Віра розповіла, що вона в розлученні, тільки два місяці, як розлучилася з чоловіком. Дітей, на щастя, вони не мали.
Чи то ця душевна розмова зіграла свою роль, чи Василь все ж таки відчував якісь братські почуття до Віри, але він запропонував приїхати їй до них у гості. Так би мовити, розвіятися після розлучення, поспілкуватися, познайомитись із племінницею.
А Віра, на подив Василя, взяла та погодилася.
– Дивно, стільки років не спілкувалися, а тут одразу в гості приїде, – похитала Світлана головою. – Загалом, зі мною це треба було обговорити. Я все ж таки з дитиною втомлююся, мені не до гостей.
– Та це якось спонтанно вийшло, Світлано, – виправдовувався Василь, – та й ненадовго вона, сказала, тільки на вихідні.
– Ну гаразд, – пом’якшала Світлана. – Хоч із сестрою твоєю познайомлюсь.
Віра приїхала у п’ятницю. На вокзалі її зустрів брат. Він переживав, що може її навіть не відразу впізнати, адже вони так давно не бачились. Але виявилось, що Віра зовсім не змінилася.
Під час зустрічі вони привіталися – обидва не були готові до обіймів, а потім поїхали додому.
– Сподіваюся, я вас не обмежую? – Запитала Віра.
– Ні, що ти. До того ж, ти недовго будеш на батьківщині, а так більше поспілкуємося.
Віра посміхнулася, нічого не відповідаючи. Вони обидва розуміли, що у них явно будуть труднощі зі спілкуванням. Але, з іншого боку, треба з чогось починати. Ось вони вже зробили крок назустріч один одному, це також добре. Все ж таки вони близькі люди, хоч і не вважають себе такими.
У квартирі їх зустріла Світлана, яка тримала на руках доньку.
– Познайомся, – засяяв Василь, – це моя дружина Світлана, а це наша улюблена донечка Алла!
– Дуже приємно, – посміхнулася Віра. – Яка красуня!
Алла посміхнулася до своєї тітки.
– У кого вона така кучерява? – Запитала Віра.
– У мого тата, – відповіла Світлана, – у того теж було кучеряве волосся.
Віра, звичайно, точно не знала, але їй здалося, що Світлана не надто доброзичливо до неї налаштована. З іншого боку, вона приїхала до брата налагоджувати зв’язок. А якщо їй буде некомфортно, завжди може поїхати раніше.
Віра з дороги прийняла душ, потім її нагодували. Насправді вони багато розмовляли. Виявилося, що їм все ж таки є, про що поговорити. Адже довго вони не спілкувалися, і нічого не знають один про одного.
– Вибач, що не покликав на весілля, – похитав Василь головою.
– Та я тебе теж не запрошувала, – посміхнулася Віра. – Це нормально, ми ж не спілкувалися.
– Треба це виправляти, – посміхнувся Василь.
– Я взагалі подумую про те, щоб повернутися до рідного міста, – зізналася сестра.
– Що раптом так?
– Та що мені робити там? Із чоловіком розійшлася, подруг мало. Робота звичайнісінька. А тут все ж моє коріння. Та й подруги дитинства залишилися, може, вдасться відновити спілкування.
– Ну і я тут, – трохи зніяковіло промовив чоловік, – чим зможу, допоможу.
– Дякую. Але це поки що тільки думки, поки я ще не наважилася.
Коли лягали спати, Василь розповів Світлані про плани сестри. Її в момент розмови не було з ними, вона доньку спати вкладала.
– Ну, не знаю. Ви ж не близькі. Та й навіщо туди-сюди їздити? Вона ж там вже освоїлася.
– А чому ні? Спробувала, чне сподобалося. Можна й додому повертатись. Знаєш, а я був би навіть радий. Правда, виявляється, я скучив за сестрою. Та й у розлученні вона, уявляю, як їй самотньо. Слухай, а в мене з’явилася чудова ідея!
– Яка ж? – скептично запитала Світлана.
– Треба її з другом моїм Максимом познайомити!
– Це ще навіщо? – насупилась вона.
– Ну а що? Чоловік він гарний, а вона зараз вільна. Може станемо сім’ями дружити.
– Ой, ну й фантазія в тебе розігралася, – пирхнула Світлана. – Мені здається, це безглуздо. Яка з тебе сваха?
– Ну, а чому б не спробувати? – Не слухав Василь дружину. – Завтра і покличу його до нас у гості!
– Я вважаю, це безглузда затія, – продовжувала Світлана бубоніти. – У них навіть нічого спільного немає.
– Ну, звідки ти знаєш? – Усміхнувся Василь. – Ось завтра й дізнаємось.
Максим виявився вільним і з радістю погодився прийти. Віра теж була не проти, що до них приєднається друг сім’ї. Одна Світлана чомусь була незадоволена.
Увечері, коли прийшов Максим, усі сіли за стіл. Василь одразу представив свою сестру, розповів, що вона подумує повернутися до рідних країв. Максимові явно сподобалася дівчина, він став надавати їй усілякі знаки уваги.
В цей момент прокинулася Алла і прибігла до дорослих на кухню.
– Привіт, хрещениця, – підхопив її на руки Максим. – Як справ? А я тобі подарунок приніс.
Алла обійняла свого хрещеного, а Віра зненацька посміхнулася.
– Ви прямо правильного хрещеного підібрали, – промовила вона.
– У якому сенсі? – запитав Василь.
– Та вони з Аллою прямі схожі, я б навіть подумала, що це його дочка.
Усі якось замовкли, а Віра зрозуміла, що вона ляпнула.
– Я не в тому сенсі! Просто бувають такі збіги!
– Що ж, – усміхнувся Максим, – мабуть, я був народжений, щоб стати хрещеною цієї принцеси.
Усі посміялися та змінили тему. Однак Василь чомусь не забув про цю розмову. Весь той час, що вони сиділи за столом, він дивився то на свою дочку, то на друга.
І як він раніше не помічав? Вони ж і справді дуже схожі! А ще він згадав, як була проти Світлана, щоб Василь знайомив друга із сестрою.
Звичайно, може це просто навʼязлива думка. Але це засіло у Василя у голові. Він нічого не говорив Світлані, розумів, що якщо це нісенітниця, то він виглядатиме в самому непривабливому світлі. І потім йому ще довго доведеться вибачатися, і не факт, що дружина його вибачить.
Але й жити у сумнівах він не хотів. Тому, коли Віра поїхала додому, сказавши, що подумає над тим, щоб все ж таки повернутися на батьківщину, Василь зробив тест. Світлані нічого не казав, якщо Алла дочка Василя, то він просто заспокоїться. А Світлані придбає великий букет квітів, щоб своє сумління якось заглушити.
А раптом, все ж таки ні. І тоді він має знати правду.
Результат тесту прийшов за тиждень. Весь цей тиждень Василь жодного разу не висловив своїх сумнівів, жодного разу косо не подивився у бік своєї дружини. Майже на сто відсотків він був певен, що просто все вигадав. І щоб заглушити цей один відсоток сумніву, він перегляне результати. І заспокоїться.
Але результати його не заспокоїли. Алла була не його дочкою.
Весь світ тоді звалився у Василя. Він не міг повірити, що дружина йому зраджувала. І добре б з ким, то з його другом!
І це ж вона наполягла на тому, що треба зробити Максима хрещеним. Мабуть, хотіла, щоб він був ближчим до дочки. Цікаво, а сам він у курсі?
Ось так, в одну мить, Василь втратив дружину, доньку та друга.
Дружині він показав результат, і відразу почав збирати свої речі.
Спочатку вона сварилася, що це якась помилка, потім благала її пробачити, казала, що Алла його любить, і щоб він її не кидав. Але Василь просто не міг виховувати чужу дитину, особливо, коли батько поруч.
А потім Світлана у всьому звинуватила Віру.
– Якби не твоя сестра зі своїм довгим язиком!
– І ходив би я нічого не підозрюючи, – похитав Василь головою. – Я вдячний Вірі, що хоч і мимоволі, але розплющила мені очі.
Василь та Світлана розлучилися. Виявилося, що Максим знав, що Алла його дочка просто не готовий був брати на себе відповідальність. Але довелося.
А Віра переїхала до свого рідного міста. І через деякий час сестра і брат все ж таки здобули той зв’язок, про який усі говорять. Та й не дивно, адже вони не мали більше близьких людей поруч.