Таня та Сашко почали зустрічатися ще в коледжі. Батьки з обох боків знали про таку прихильність дітей і не заважали.
– Нічого, перше кохання минає швидко, – міркувала Валентина Петрівна, мама Сашка. – І цієї не буде.
Нема чого зараз навіть говорити синові про неї нічого. Сам зрозуміє і піде.
Мама сподівалася до останнього, але цього не сталося. Після закінчення коледжу син привів Таню додому та поставив маму перед фактом.
– Ми подали заяву до ЗАГСу, Таня вагітна, житимемо тут.
– Як тут? – Валентина Петрівна від подиву присіла на стілець. – А якщо дитина не твоя?
– Мамо, а чия ще? – засміявся Сашко, не беручи до уваги образливих слів. – Ми з Танею давно разом. Вона любить мене. А зараз ще весілля зіграємо!
Валентина Петрівна зовсім за голову схопилася. Що ж це коється! Невістка у хаті нелюба, ще й онуки так рано будуть!
Валентині лише сорок виповнилося, ставати бабусею вона не хотіла.
Мама довго не могла знайти собі місця, а потім вирішила, треба просто довести невістку, вона й втече.
До наміченого плану ще майбутня на той момент свекруха вдалася відразу. Почала постійно чіплятися до Тані.
– Нічого ти не вмієш робити? – сварилася жінка на кухні, поки Сашка не було вдома. – Тільки їси! І навіщо ти здалася моєму синові така? Втомиться працювати на тебе!
Таня мовчала, іноді вимовляла Сашка.
– Твоя мама мені життя не дає. Давай з моїми батьками житимемо, будь ласка, – просила вже дружина.
– З твоїми я не зможу. Як вони мене приймуть? Ні, це не обговорюється. З мамою я поговорю.
І Сашко розмовляв з мамою щоразу, просив, умовляв. Але Валентина Петрівна була непоправною.
– А що я такого сказала? Сашко, ти зрозумій, це звичайне виховання. Хіба я винна, що твоя Таня нічого не вміє? Ну підвищила трохи голос, то це для справи. Ось побачиш, зараз поплаче, потім ще дякую скаже.
– Все одно лагідніше, їй же народжувати скоро.
Валентина Петрівна тільки стискала губи. А після того, як у неї народився онук, побігла тест на батьківство робити.
Вона була певна, онук не її. Таня сама надала необхідні зразки.
– Якщо вам так стане спокійніше… – казала молода мама.
– Сину своєму я життя спрощу, – бурчала свекруха. – А то обманюють його всякі…
Дитина виявилася від Сашка, і свекруха ненадовго принишкла.
Вигадала новий план усунення ненависної невістки – запросила в гості сестру з села.
– У нас поживе тітка Ніна, – заявила увечері за вечерею Валентина. – У неї справи у місті, я їй не могла відмовити.
– Мамо, ну в нас і так немає місця.
– Нічого, для твоєї дружини та дитини знайшли, отже, і для моєї сестри знайдемо. На кухні спатиме! Чи вам щось не подобається? Квартира моя, не подобається, прошу на вихід, двері завжди відчинені.
Іти Саші та Тані було нікуди. Грошей на орендовану квартиру не вистачило б, до батьків дружини теж не хотілося. Так і жили. У малогабаритній двокімнатній квартирі в п’ятьох: Сашко, Таня, дитина і мама з тіткою.
Тітка виявилася ще гіршою за свекруху. Вона не вибирала висловлювання, насміхалася з невістки відкрито.
– Дитина щось ні на кого не схожа, – якось сказала тітка Ніна.
– У своєї сестри спитайте, – пробурчала Таня у відповідь. – Тест ми вже пройшли. Не причепитися.
Таню “виховували” тепер дві жінки. Вони легко могли довести її до сліз. І Таня не витримала, зібрала речі та втекла разом із дитиною.
Сашко прийшов додому, а дружини та сина немає.
– Мамо, що у вас сталося? – Сашко насамперед пішов до матері.
– Нічого такого, синку. Як завжди. Твоя королева відмовилася помити за собою посуд. А ми їй сказали, що це її обов’язок.
Тітка Ніна на підтвердження кивнула. Мама продовжила:
– Чи ти вважаєш, що ти маєш працювати і по хаті все робити? То вона тобі зовсім на шию сяде. Ти хочеш цього? На це чекаєш?
Гаразд, вам пощастило, зі мною живете, не окремо. А так я не уявляю, щоб було…
Сашко не став слухати лише маму. До дружини теж з’їздив. Почув трохи іншу історію.
Чесно, не повірив нікому. Просив дружину повернутися додому, до того ж тітка Ніна поїхала до себе в село.
– Ноги моєї у твоїй хаті не буде, – сухо відповіла Таня і поверталася до себе додому, до батьків.
Сашко жив на два будинки, після роботи приїжджав до дружини та сина, на ніч йшов додому.
Не зрозуміло, скільки б ще тривало таке життя, але Валентина Петрівна дізналася, що занедужала. Спеціалісти сказали, що допомогти вже не можна.
– Ти доглянь Сашка мого, – давала повчання сестрі Валентина. – Не впоратися йому без мене.
Залишиться з цією Танею, а вона… Сама знаєш.
Не подобається вона мені, а так буду спокійніша, якщо ти будеш поряд. Тобі ж Сашко, як син.
Валентини Петрівни не стало за три місяці. І Таня повернулася до Сашка. Нормально стали жити, образи почали забувати.
І раптом приїхала тітка Ніна. Відчинила двері своїми ключами.
– Мені Валя заповіла частину квартири, – сказала тітка з порога. Тож маю повне право. І взагалі, без мене ви тут не впораєтеся.
Таня тяжко зітхнула. Знову…
– Вигнав би ти її. Ти спадкоємець, вона не має жодного права!
– Я не можу, Таня, вона ж тітка. Як я її вижену? Вона мені, як друга мама. До того ж мамі було б приємно.
– Знову? Знову твоїй мамі було б приємно? – Таня вже не могла миритися. – Якщо ти цього не зробиш, то я зроблю. До того ж, щодо заповіту вона обманює, так?
Сашко промовчав і Таня зрозуміла, обманює. Тільки обман був не для Сашка, а для неї.
Тетяна вирішила не мовчати. Це перед свекрухою вона мовчала – чоловіка любила. А от її сестру поважати не було за що.
– Хто так із дитиною? – бурчала тітка Ніна, повчаючи Таню.
– А звідки ви знаєте, як треба? У вас самої дітей немає! – Таня й не знала, що потрапила у важке місце.
Тітка Ніна відразу розплакалася. Дітей у неї справді не було, але так вийшло.
Таня взяла на замітку і стала частенько “нагадувати” родичці чоловіка про важку тему.
– Не твоя справа, мала ще щоб так зі мною розмовляти! – відповіла тітка Ніна і ховалась у кімнаті.
– Малюк, а це… – Таня демонстративно не називала тітку Ніну бабусею. – Сашко, а як називають тітку бабусю?
– Не знаю навіть.
– Загалом це просто тітка Ніна. Скажи, ті-тка.
Малюк повторював за мамою, а Ніну перекручувало від зневажливого тону Тетяни.
Таня осміліла і тепер не давала спуску Ніні Петрівні, якій без Валентини тепер було складно впоратися з невісткою.
– Тітко Ніно, навіщо ви приїхали? Вам що треба?
– Мене Валя просила, я обіцяла їй.
– Що обіцяли? Доглядати мене?
– І це теж, – неохоче відповіла тітка.
– Навіщо? Що за нерозумна обіцянка?! Може, годі! Погостювали, час і честь знати! Повертайтеся до себе зі спокійною совістю, я тут і без вас впораюся.
– Ні, я ж сказала, обіцяла сестрі. Ти нічого не можеш сама, у тебе вічний безлад! – Ніна казала словами сестри, і Таня мимоволі посміхнулася.
– У мене до вас пропозиція.
Сашко прийшов додому після роботи та здивувався. Вдома тихо, ніхто не свариться, не гримає дверима і не плаче.
– Що у вас сталося? – Він прибіг до кімнати до дружини. – Все гаразд?
– Так, а ти на що розраховував?
– А де тітка Ніна?
– Вона поїхала, її нема.
– Як нема? Ти її вигнала? Навіщо? Я тобі стільки разів пояснював!
Тепер ще й перед тіткою треба буде виправдовуватись через тебе.
Таня не відповіла, промовчала. А у вихідні підійшла до Сашка.
– Збирайся, їдемо до твоєї тітки в гості.
– Навіщо? – не зрозумів він.
– Як навіщо? Малюк хоче бабусю бачити.
Дорогою до села Таня пояснила, що вона з тіткою Ніною домовилася. Та не лізе до них, а вони приїжджають до неї у гості, і дитина називає її бабусею. У неї своїх дітей не було, і онуків виходить теж не буде.
Тані вдалося не лише зберегти сім’ю, а й знайти адекватну бабусю для своєї дитини.
Але життя Тані та Саші не склалося. Дружина все частіше згадувала, що чоловік не міг заступитися за неї ні перед мамою, ні перед тіткою. Образа росла, наче ком. І Таня не витримала одного дня пішла від чоловіка разом з дитиною.
– Що не так? – дивувався Сашко.
– Ти повинен був ставити нас на перше місце, – спокійно говорила Таня. – І зі своїми родичами вирішуватиме сам. Я мовчала, намагалася забути. Але не вийшло, вибач.
Сашко через якийсь час створив нову родину, а Таня так і їздила у вихідні до тітки Ніни.
Жінки порозумілися, а дитина називала тітку бабусею. Тітка і сама часто приїжджала до Тані.
А нову дружину племінника вона не прийняла, навіть у гості не зайшла жодного разу, хоч Сашко й кликав на знайомство.
Але та відмовилася навіть розмовляти, була повністю за Тані.
– Я б таке ставлення не терпіла, – щиро зізналася тітка.