Маргарита вважала, що життя її цілком вдалося. Вона – успішна жінка.
Не кожна у 38 років є власницею дорогого ресторану та кількох точок швидкого харчування.
Бізнес дістався їй у спадок від батька, і вона успішно керувала ним уже п’ять років.
Тільки сім’ї в неї не було. Був колись чоловік, але з цим безхарактерним вона прожила лише три роки і без жалю розлучилася.
Дитину, на щастя, народити вони не встигли.
Проте відсутність дітей Маргариту дуже навіть влаштовувала.
Ну не розуміла вона, як можуть тішити ці галасливі, плачучі, які вимагають постійної уваги та витрат малюки!
А ось чоловік би не завадив. Та де взяти нормального мужика в наш час? Одні мамині синки та альфонси навколо!
– Може, ти там не шукаєш? – казала Маргариті єдина подруга. – Спустись із небес на землю!
– Ой, Світлано, не тобі мене вчити! Твій Леонід ще та знахідка – ледве може забезпечити сім’ю та ще й погульбанити любить.
Світлана ображалася – чоловіка свого вона дуже любила і вважала, що їй з ним пощастило, – але довго ображатися на подругу не вміла.
Її по–справжньому засмучувало лише одне – відсутність дітей.
На відміну від Маргарити, Світлана не переставала сподіватися на те, що в них з Леонідом з’явиться дочка чи синок.
Маргариті було не до цих переживань.
Он, постачальник м’яса її вже двічі підвів. Настав час з ним прощатися!
Помічниця підготувала список виробників, і серед них Маргарити увагу привернув один середній фермер.
Ось і чудово! Такий буде відповідальніше дотримуватися умов договору.
А то ці великі бізнесмени зовсім знахабніли вже!
Обраний нею Дмитро виявився міцним, розважливим та серйозним чоловіком років сорока.
Вони швидко домовилися, і Маргарита не спромоглася відмовити собі в задоволенні запросити нового партнера на вечерю, але той відмовився.
– Уявляєш?! Сказав, що має багато справ! – обурювалася Маргарита.
– А ти хотіла, щоб він відразу кинувся до твоїх ніг? – весело посміхнулася подруга.
– А що?! Я не здатна вразити чоловіка?
– Та здатна, здатна! Ти ж у нас не тільки розумниця, а й красуня!
Тільки цей Дмитро, мабуть, не схожий на твоїх хлопчиків-альфонсів …
– Ну, що ти починаєш знову? – сердито сказала Маргарита.
Вона не любила, коли подруга нагадувала їй про парочку романів з молодиками, які й не приховували, що вони альфонси.
– Так, Дмитро не такий. Він справжній мужик – ґрунтовний, стриманий.
Дмитро про свою ґрунтовність якось і не замислювався. А стриманий – це так! Ця якість йому була необхідна, з двома хлопцями.
Він став удівцем 10 років тому, залишившись із двома новонародженими близнюками на руках.
Якби не мати – Ірина Петрівна – дуже важко йому довелося б. Але нічого – витримали.
У їхньому селі роботи особливо не було, ось і вирішив Дмитро стати фермером. Господарство в нього було невелике, але сім’я нічого не потребувала.
– Одружився б ти, синку, – зітхала Ірина Петрівна. – Обом нам легше було.
Он, Настя як нам допомагає, Олексія і Сашка дуже любить, та й з тебе очей не зводить.
Сусідська Настя справді постійно до них забігала, допомагала по господарству, доглядала близнюків.
– Мамо, не починай! – відмахувався Дмитро. – Не потрібна мені жодна дружина! Сам упораюсь!
Та й Насті лише 20 років. Навіщо їй чоловік із двома дітьми?!
Так і не піддався він на вмовляння матері та закохані погляди Насті, і в результаті дівчина поїхала до міста, вийшла заміж.
Хлопці пішли до школи і звернули на себе увагу новенької вчительки – Любові Вікторівни.
Олексій був рухливим, бешкетником, але дуже жалісливим – все тяг у дім кошенят і цуценят!
Сашко вродився весь у батька – був серйозним, навіть трохи повільним, у витівках брата намагався не брати участі, але й образити його не давав.
– Дмитре Васильовичу, – звернулася одного разу до батька близнюків Любов Вікторівна. – Хлопчикам не вистачає уваги.
Я знаю, що ви багато працюєте і можу допомогти. Позайматися з ними, організувати дозвілля.
Дмитро замислився.
Про «дозвілля» він якось і не думав, а от додаткові заняття хлопчикам не завадять:
– Думаю, що це гарна думка. Багато платити я поки що не зможу…
– Ой, та що ви! – відмахнулася вчителька. – Мені це також цікаво і навіть корисно. Не треба грошей!
І все-таки Дмитро платив Любові Вікторівні за догляд близнюків.
Мати була слаба і їй уже важко було стежити за онуками. Вона з радістю прийняла вчительку в домі – мабуть, сподівалася, що в Люби з Дмитром щось складеться.
Її надії справдилися частково. Син із вчителькою явно були близькі, але одружуватися він і не думав.
Маргариті все ж таки вдалося вмовити Дмитра повечеряти з нею.
А вже тут вона постаралася – поки йшла до їхнього столика всі мужики голови повернули!
Він теж явно злякався такої краси, і за вечерею був небагатослівний.
Маргарита говорила за двох – усе щось розповідала, розпитувала його обережно про сім’ю.
Так і дізналася про наявність у Дмитра дітей. Аж двох!
– Ну, що за невезучість така! – казала Маргарита. – Такий мужик, і двоє! Зовсім вже!
– Добре, що дружини немає, – усміхалася у відповідь Світлана.
– Краще б тільки дружина була! З нею можна розлучитися.
А з цими що робити?
– Рито, ну може, ти вже одумаєшся? Готові діти – ні виношувати, ні народжувати не треба.
Виховуй і радій!
– Ти що?! Навіщо мені ці проблеми?!
Ні-ні, на жодних дітей я не згодна!
– Ну, тоді і Дмитро тобі не світить, – сказала подруга. – Явно він своїх хлопців любить і не покине, навіть заради такої красуні, як ти.
– Ось умієш ти, Світлано, «підтримати», – образилась Маргарита. – Ну, нічого, я щось придумаю, коли приручу його.
Я ж тільки почала.
– Слухай, а у такого чудового чоловіка жінки постійної немає?
– Ні. Мене, мабуть, чекав.
– Як же він один із дітьми порається?
– Мама йому допомагає, та ще й вчителька якась приходить…
Та яка різниця?! Я вирішила, що це мій чоловік і крапка!
Світлана анітрохи не сумнівалася, що подруга доб’ється свого (як завжди), але чим це закінчиться, велике питання.
Маргариту це питання не хвилювало. Вона, як завжди, діяла за схемою: бачу мету, не бачу перешкод.
Тим більше, що йшлося про її заміжжя. А такі мужики, як Дмитро, на дорозі не валяються!
Дмитро і сам був не проти стосунків із такою шикарною жінкою. Його завжди оточували… Простенькі, а тут – і гарна, і розумна, і заможна.
Щоправда, трохи різкувата і вимоглива, але і це було для нього в новину і… Хвилювало.
За пів року стосунків посварилися вони лише один раз, коли Дмитро відмовився супроводжувати Маргариту на спектакль через те, що занедужав один із близнюків.
– Ми в театрі мали зустрітися з дуже поважною людиною! Я пів року цієї зустрічі добивалася!
А тут якісь дитячі нісенітниці все зіпсували! – обурювалася Маргарита.
– А ти без нього не обійшлася чи що? Мало, що сталося з хлопчиком! Ти вже, Рито, зовсім вже… – Світлана подругу не підтримала.
– Обійшлася! Але було задумано інакше! І нічого з цим Олексієм чи Сашком – я не знаю! – Не сталося. Он уже бігає!
– Ну ти б спокійніше поводилася. Ще раз тобі говорю – діти його нікуди не дінуться.
– Подивимося!
Маргарита справді принишкла. Дбайливо розпитувала у коханого про самопочуття його синів, і навіть сама запропонувала їм усім разом провести вихідний день у торговому центрі.
– Ти не уявляєш, як це… – скаржилася вона того ж вечора Світлані. – Одного весь час ловили по поверхах, іншого теж «губили».
Вони весь час питали у Дмитра, чому Любов Вікторівна не з ними… Без неї їм, мовляв, нудно.
– А він?
– Він чогось червонів, бліднув і казав, що їй ніколи. Видно, посварилися вони.
Але тут слава Богу, ці діти попросилися додому. Навіть відмовилися одяг новий приміряти, який я їм купити хотіла.
Дмитру після тієї «сімейної» вилазки теж було не по собі.
Хлопцям Маргарита явно не сподобалася.
– Синку, ти б одумався,– наступного дня звернулася до нього мати, яка до цього мовчала з приводу його стосунків із Маргаритою. – Люба вся звелася, і хлопці не в захваті від твоєї… Коханки.
– Любі я нічого не обіцяв! І вона це знає! – почервонів Дмитро. – А хлопці ще малі, щоб інших людей оцінювати!
– Та вже краще за тебе вони все оцінили! – Раптом сказала мати. – Від дітей сутність людську не приховаєш.
Занервував тоді Дмитро… Запропонував Маргариті вийти за нього заміж!
Чому йому всі вказують? Він знає, як йому жити!
Звичайно ж, коханка пропозицію прийняла. Почали готуватися до весілля.
Нічого особливо – людей на 50, у її ресторані, а потім на кілька тижнів – на Мальдіви.
Ось на цих «Мальдівах» все й зупинилося.
– Як на два тижні? – здивувався Дмитро. – Я хлопців на наш гірськолижний курорт хотів відвезти. Вони весь рік про це тільки й говорили.
– Ой! Що їм там робити? – відмахнулась Маргарита. – Малі ще! Може, наступного року відвезеш.
– Слухай, це діти. Їх не можна обманювати, і я ніколи цього не робив, – голос Дмитра став твердішим.
Він і так уже шкодував, що зробив Маргаріті пропозицію. Всі ці весілля у ресторані в компанії «потрібних людей», Мальдіви якісь…
Все це його неймовірно дратувало.
Але Маргарита зміну настрою нареченого чомусь проігнорувала.
Продовжила безтурботно говорити:
– І взагалі, Дмитре, настав час вирішити, де житимуть діти?
– У сенсі? Ми ж начебто вирішили, що житимемо у нас у селі.
До міста всього 30 кілометрів, і на машині ти чудово добиратимешся до свого ресторану. І діти з нами, і мати.
Як інакше?
«Ще й мати», – подумала Маргарита.
Вона про цю жінку зовсім забула.
– Ну ти знаєш, я думаю, що дітям треба якось розвиватись, рости… Може, відправити їх кудись вчитися?
– Не зрозумів. Вони й так навчаються у школі. Чи ти закордон маєш на увазі? Ні, ніяких закордонів!
– Не обов’язково… Можна в якусь там закриту школу з проживанням, – сказала Маргарита, не дивлячись на нареченого.
Запала тиша.
– Тобто ти вважаєш, що мої сини повинні жити будь-де, тільки не з нами? – нарешті повільно сказав Дмитро.
– А що таке? – Маргарита повернулась до нареченого і злякалася.
Його вираз обличчя вона навіть не відразу змогла собі описати.
Поки вона думала, Дмитро відвернувся і пішов до виходу.
– Весілля скасовується, – на ходу сказав він.
– І все! Уявляєш?! На дзвінки не відповідає.
Я до нього сама приїхала, так він навіть не вийшов!
Натомість вискочила його мати і попросила не з’являтися більше, бо вона когось там викличе! Уявляєш?! – обурювалася Маргарита подрузі.
– Рито, ну я, звичайно, тобі співчуваю, але, на мою думку, ти сама зробила все, щоб він тебе покинув.
Треба ж таке придумати? Школа з проживанням! – Світлана її знову не підтримала.
– А що ти пропонуєш, жити з двома чужими дітьми? Це ж неможливо!
– Ну от тепер не доведеться…
– Я йому влаштую! Він ще пошкодує!
Нічого влаштовувати Маргарита не стала. Ось ще багато честі! Полетіла на Мальдіви із молодим альфонсом.
Через рік Дмитро одружився з Любою, яка справді любила його й близнюків, і терпляче чекала, коли він це помітить.
Дмитро взяв на роботу помічника, який тепер займається укладанням договорів.
Ну їх, цих партнерів від гріха подалі!