– Це тільки твої проблеми, ти ж розумієш? – заявила Наталя дочці, у відповідь на прохання допомогти. – Не мої, не батька. Твої!
Я казала тобі, п’ять разів подумати, перш аніж залишати цього малюка? Казала. А тепер що?
Твій обранець зробив ноги, не збираючись брати на себе таку відповідальність, а робити якісь кроки…
Тут був виразний погляд матері на досить помітний животик дочки.
…– Вже пізно.
– Я просто хочу пожити трохи вдома, та й годі! Я не прошу сидіти з дитиною! Я не прошу грошей! Я просто хочу мати дах над головою! Зрештою, я в цьому домі прописана! – очі Валі були сповнені сліз.
Такої зради від рідної матері вона не очікувала!
– Я ще й погана, виявляється?! – здивовано сказала жінка. – Ну ти і нахабна! Якихось три місяці тому ти заявила, щоб ми не лізли у твоє життя і не вказували, що робити. Ми твій вибір прийняли й відійшли вбік.
– Так ти вимагала, щоб я розлучилася з Миколою і не залишала малюка! А я…
– Я ти не слухала! – зупинила доньку Наталя. – Я казала, що твій Микола втече? Казала. Я попереджала, що не допомагатиму ні грошима ні чимось іншим?
Попереджала.
То які зараз претензії? Через свою нерозумність ти зіпсувала собі життя.
Ти не маєш ні житла, ні освіти, ні роботи. Як ти збираєшся виховувати цю дитину?
Втім, можеш не відповідати, це мені не цікаво! Я не збираюся терпіти у своєму будинку вічно галасуюче немовля.
Це заважатиме твоїм братам вчитися, а нам із чоловіком – відпочивати після роботи.
Валі було що сказати матері, але вона тільки міцно стиснула губи. Не допоможе. Мама свого рішення не змінить і не через те, що вона погана.
Просто вона дуже злопамʼятна і вважає свою думку єдино вірною в цьому житті. Будь-хто, хто з ним не згоден, автоматично випадає з її кола спілкування. І не важливо, хто це буде, проста знайома чи рідна людина.
Тоді, три місяці тому, пішовши наперекір матері, Валя усвідомлювала, що налаштувала її проти себе.
Ось тільки тоді дівчина була впевнена у своєму майбутньому! Вона була впевнена в Миколі, який радів як маленька дитина, побачивши заповітні дві смужки.
Хто б міг подумати, що буквально через кілька місяців він свою думку змінить? Заявить, що занадто молодий, щоб стати батьком, і що він ще не нагулявся!
І що їй тепер робити? Відкладених грошей Валі вистачить хіба на пів року з огляду на ціни на орендоване житло.
Добре хоч подружки не залишили дівчину в біді! Придане для малюка було повністю готове, включаючи ліжечко та візочок.
Так, речі не нові, але все в дуже хорошому стані і Валя була вдячна людям, які не залишили її напризволяще.
Залишалася тільки сподіватися, що мама розтане, побачивши свою першу внучку і змінить гнів на милість.
Тоді в житті Валі з’явиться хоч якась визначеність і майбутнє перестане здаватися таким похмурим.
Надії Валі не справдилися…
Мати зателефонувала й сухо привітала дівчину, побажавши здоров’я і їй та дитині.
І тут же уточнила, що на допомогу очікувати не потрібно, мовляв, Валя дівчинка доросла і повинна сама нести відповідальність за свої вчинки.
Микола з’явився один раз, дав картку, на яку обіцяв щомісяця переказувати певну суму і просив не злитися і не ображатися.
Треба сказати, дитину він визнав, хоч і одразу сказав, що активної участі в її житті не братиме.
Та й взагалі він їхав жити в інше місто, де знайшов перспективну роботу.
– Ну, хоч за це спасибі, – гірко посміхнулася Валя.
Через кілька днів її мали виписати, а вона й гадки не мала, що їй робити далі.
– Надсилатиму тобі фото…
На інших відвідувачів дівчина сьогодні не чекала. Подружки вже були, батьки відбулися дзвінком, брати і зовсім коротким повідомленням на кілька слів.
І яке ж було її здивування, коли у двері постукали.
Валя глянула хто там і очам своїм не повірила.
У палату, посміхаючись, зайшла…
Маргарита Вікторівна! Жінка, яка мала бути свекрухою Валі!
– Ну як ви тут?! – бадьоро запитала гостя, викладаючи на тумбочку гостинці. – Мій синок уже був?
– Здрастуйте, Маргарито Вікторівно… – здивовано сказала Валя, відкривши рота і не особливо розуміючи, що відбувається.
Наче ж вона теж не була рада поповненню в сімействі…
– Був ваш син… Ми поговорили…
– Я не можу на нього вплинути, він у мене вже хлопчик дорослий, – ніби виправдовуючись, сказала та. – Але ж і внучку залишати не можу! Зрештою, коли я ще онуків дочекаюся! А ще я чула про твою ситуацію з матір’ю.
– І? Чесно кажучи, я не дуже розумію мету вашого візиту, – обережно запитала дівчина і одразу отримала гнівний погляд своєї гості.
– Я забираю тебе до себе! – як щось цілком зрозуміле, сказала Маргарита. – У нас великий будинок, ви з дитиною нікому не завадите. Навпаки, хоч якесь пожвавлення у нудних сірих буднях.
– Дитина постійно галасуватиме і заважатиме…
– Слово звукоізоляція тобі про щось говорить? І взагалі, не сперечайся! Так буде краще для всіх. Ти зможеш спокійно вивчитися, я все одно вдома сиджу, не бачу проблем посидіти з дитиною.
Знайдеш работу, а там, дивишся, і нормального чоловіка зустрінеш. На жаль, мій син виявився безвідповідальним…
Валя посміхнулася й кивнула. Тонкий світанковий промінь висвітлив її несподівану дорогу в майбутнє…
…– Я хочу побачити внучку! – беззаперечним тоном заявила Наталя. – Привези її на вихідні.
– Ні! Не привезу! Оксанка тебе навіть не знає. У неї одна бабуся – Маргарита!
– Знову ти за своє!
– Коли нам потрібна була допомога, ти відвернулася! Ти викреслила нас зі свого життя! Тоді нехай так все й залишається…
Валя поклала слухавку і посміхнулася дочці. Дівчинка стояла біля коханого Валі – Петра, міцно обіймала чоловіка, який став їй батьком, і дзвінко сміялася.
Зараз їхнє життя було схоже на ясний, сонячний літній день, і темні хмари, у вигляді людей з минулого, їм були не потрібні…