Довгі новорічні свята радували чудовою погодою.
Був легкий морозець, часом ішов сніжок, було тихо та безвітряно.
У такі дні дуже приємно з сім’єю чи друзями прогулятися містом, помилуватися прикрашеним до свята містом, зробити фотографії на тлі засніжених дерев та скульптур із льоду.
А у сімей з дітьми одним із улюблених місць у ці зимові дні стали гірки на березі міського водоймища.
Гірок було кілька і різних розмірів. І невеликі для малюків і величезні для дорослих та старших дітей.
Ганна зустріла Новий рік сама, оскільки її діти не дочекалися цього моменту і заснули.
Дітей Ганна мала двох – п‚ятирічну дочку Вероніку та дворічного синочка Макара.
Жінці було сумно, бо її свята проходили без коханого чоловіка й батька її дітей.
Олександр поїхав у термінове відрядження за кілька днів до Нового року і мав повернутися наприкінці січня.
Звісно, Ганна звикла до частих від’їздів чоловіка і все розуміла, що це його робота…
Але щоразу вона дуже сумувала і з нетерпінням чекала свого Сашка.
І діти сумували за батьком. Особливо старша Вероніка, Макар поки що погано говорив, але теж весь час вдома показував на татові речі і здивовано розводив рученятами.
– Така у нашого тата робота, – пояснювала Ганна дітям. – Але він обов’язково повернеться і знову буде з нами. А ми його будемо дуже чекати.
В один із днів, щоб розважити дітлахів, Ганна вирушила з ними на гірки.
Добре, що жили вони зовсім недалеко від цього місця, всього три зупинки на автобусі…
…Антон і Марина зустрічалися вже рік, і хлопець вирішив, що час вивести їхні стосунки на новий рівень.
У новорічну ніч він зробив дівчині пропозицію, а вона раптом розгубилася.
– Антон, мені здається, що я ще не готова до шлюбу, – чесно зізналася вона.
– Чому? – здивувався Антон.
Йому завжди здавалося, що всі дівчата мріють про весілля, білу сукню, та й просто про те, щоб кохана людина покликала заміж.
А ще здавалося, що їх з Мариною почуття щирі та серйозні, та й рік – це цілком достатній термін, аби пізнати один одного і зрозуміти, чи варто їм бути разом.
Антон не сумнівався, що варто і вважав, що Марина думає так само. Тому її відмова поставила його в глухий кут.
– Ні, ти не подумай нічого такого… – відповіла дівчина. – Я люблю тебе, ти ж знаєш… Просто мої батьки… Вони так погано жили, сварилися постійно. А я, коли була маленька, слухала їхні сварки і плакала у своїй кімнаті… А потім батько зовсім пішов від нас.
– Маринко, – Антон узяв дівчину за руки. – Ти ж не думаєш, що в нашій родині все буде так само. Хіба у світі мало щасливих сімей? На мою думку, наше щастя залежатиме тільки від нас самих.
– Так, напевно, ти маєш рацію. Але все-таки не тисни на мене, будь ласка. Дай мені час звикнути й подумати…
– Добре, – відповів Антон.
Молодий чоловік, звісно, засмутився відмовою Марини, але підганяти її і справді не збирався.
Якщо їй потрібен час, він зачекає. Головне, що вони, як і раніше, разом…
Одного дня на новорічних канікулах Антон запропонував Марину сходити на гірки.
– Сестра з чоловіком займаються переїздом, квартиру в кредит взяли перед святами і попросили мене сьогодні провести день з племінником.
От подумав, чим розважити хлопця, а він сказав, що хоче покататися з гірок. Складеш нам компанію? Денис буде тільки радий. І самі покатаємось…
– А чому ні? Давно я з гірок не каталася, навіть цікаво, – погодилася дівчина…
…П’ятирічна Вероніка зʼїхала з гірки і раптом щось привернуло її увагу.
Дівчинка побігла до водойми, хоча Ганна попередила дочку, що в жодному разі не можна ступати на лід, він може бути тонким, оскільки погода в ці дні була не дуже морозна і досить мінлива.
У той момент, коли Ніка ступила на лід, увага Ганни була зосереджена на синочку.
Займаючись сином, Ганна не помітила, що дочка порушила її заборону.
Побачила вона це вже коли Ніка почала щось вигукувати.
Ганна побіліла від побаченого.
Вона одразу вигукнула:
– Допоможіть!
І побігла до водойми з Макаром на руках.
Антон відреагував блискавично. А разом із ним і Марина.
Поки дівчина заспокоювала Ганну, Антон повз по крихкому льоду.
Коли йому вдалося витягнути Вероніку, вона була дуже налякана. Але найгірше було вже позаду, вона була врятована!
Ганна плакала, обіймаючи дочку, Марина втішала Макара і водночас стежила за Денисом, який був недалеко.
Антон зняв з себе куртку і загорнув у неї дівчинку, сказав її матері йти за ним і викликати швидку.
Антон відніс Ніку у свою машину, яка була неподалік.
Зараз головне було, щоб дівчинка заспокоїлася й зігрілася.
А в машині Антон мав дуже теплий спальний мішок, який легко перетворився на ковдру.
Молодик захоплювався виїздами на природу з ночівлею, тому спальний мішок часто лежав у нього в машині.
З Вероніки зняли мокрий одяг і загорнули у ковдру. А ще в Антона був термос з чаєм і контейнер з канапками.
Вони з Мариною приготували їжу, знаючи, що шестирічний Денис неодмінно зголодніє, та й самим, можливо, захочеться перекусити після активного відпочинку.
Лікарі, які приїхали, оглянули Веронику і сказали, що все добре, але про всяк випадок краще проїхати з ними, щоб остаточно переконатися…
Ганна металася, не знаючи, що їй робити… Втім, Ніка, яка вже зігрілася, помітно повеселішала і вже встигла зачарувати і Антона з Мариною, і Дениса, і медиків …
– Я вам така вдячна, – звернулася до Антона Ганна, поки лікарі займалися її дочкою. – Якби не ви… Ви просто наш янгол-охоронець! Ніколи не пробачу собі, що відволіклася і випустила з поля зору дочку…
– Не звинувачуйте себе, все вже добре, – з усмішкою відповів Антон.
– Як вас звуть, янгол-охоронець? І вашу дружину?
– Антон. А Марина поки що не моя дружина, але я дуже сподіваюся, що вона нею стане… Пропозицію я вже зробив…
– Ой, Марино! – звернулася до дівчини Ганна. – Навіть не сумнівайтеся, виходьте заміж! Одразу видно, яка Антон хороша людина. Ви така красива пара….
Невдовзі Ганна з дітьми поїхала до лікарні. Жінці не було з ким залишити Макара, тому довелося взяти дитину з собою. Але перед тим як вони поїхали, Антон дав жінці свою візитівку.
– Тут мій номер телефону, – сказав він. – Подзвоніть, будь ласка, я теж хочу бути впевненим, що з Веронікою все гаразд… І ще, Ганно, вас є кому забрати з лікарні?
– Ні, чоловік у відрядженні… Рідних у місті в нас немає, доведеться викликати таксі.
– Давайте тоді я вас заберу і привезу додому… Вже прямо почуваюся хрещеним батьком Ніки!
– А ви знаєте, ми з чоловіком поки не хрестили дітей… Я була б щаслива, якби мої діти мали такого хрещеного, як ви, Антоне. Хрещений і янгол-охоронець – два в одному.
– Ось про це ми теж поговоримо з вами… Обов’язково подзвоніть.
– Я згодна, – сказала Марина, як тільки машина швидкої поїхала.
– Згодна? – перепитав Антон.
Він все ще знаходився під враженням від того, що сталося.
– Так, згодна стати твоєю дружиною! І чого я раніше сумнівалася і боялася?! Ти ж, справді, у мене найкращий…
– Маринко, – Антон підхопив дівчину на руки і закружляв її…
…Влітку Марина з Антоном зіграли весілля, на яке були запрошені й Ганна з чоловіком та дітьми.
На той час пари вже встигли дуже здружитися, а Антон став хрещеним батьком для дітей Олександра та Ганни.
Він любить своїх хрещеників, так само, як і свого племінника Дениса, і сподівається, що скоро й у них з Мариною з’явиться малюк.
Бо ж діти – це щастя! А щастя багато не буває!
І Антон зовсім не проти був янголом-охоронцем для багатьох дітлахів.
Янголи-охоронці – це не завжди невидимі покровителі.
Іноді це звичайнісінькі люди, яких Бог надсилає в наше життя, щоб вберегти від лиха…