– Як ти сказала? – не повірила своїм вухам Галина Борисівна. – П’ятою швидкістю? Це ти зараз мені, матері свого чоловіка, таке кажеш? Ти взагалі думаєш, що говориш?
Вона зробила при цьому здивовано-ображене обличчя і навіть на мить перестала займатися улюбленою справою – пхати свій довгий ніс у всі справи невістки.
– Так, саме так! Сумочку в руки – і вперед. І шарфик свій заберіть назад! – Віра запустила подарованим шарфом у бік свекрухи, що стояла посеред кімнати.
– Ах так! Та це ж подарунок! Від щирої душі! Ось значить, як ти до моїх подарунків ставишся, невдячна! – скипіла ще більше Галина Борисівна.
– Мені ваших подарунків не потрібно. Добре було б і вас тут більше не спостерігати! Я повторюю – геть звідси!
******
Віра сьогодні не витримала і виставила свою свекруху з їхньої з чоловіком квартири. Жінкою вона була несварливою і навіть поступливою, але матір чоловіка довела її до такого стану, що вона просто сама себе не впізнавала.
Сьогодні, напередодні чудового свята, Галина Борисівна заявилася зранку раніше, хоча Віра з дітьми ще спали.
У сина та доньки з учорашнього дня настали новорічні канікули, а Віра взяла два заслужені відгули, щоб приєднати їх до довгих новорічних вихідних, які наступали незабаром. Чоловік Денис сьогодні працював. Рано-вранці, збираючись у контору, він дуже заздрив усім членам своєї сім’ї.
– Ну і щаслива ж ти, Віро! Зараз спатимеш, а мені доведеться пертися по заторах на роботу. А там слухати скиглення головного про те, що ми знову не виконали план. Жах просто! Скоріше б свята, я теж хочу відпочити, – чоловік із заздрістю дивився на Віру, що валялася в ліжку.
– Не заздри. Іди працюй, а ми з дітьми поки що все до Нового року тут підготуємо, – з усмішкою відповіла сонна дружина.
Денис поїхав, і Віра продовжила ранковий сон, оскільки діти теж спали. Але за двадцять хвилин пролунав гучний і наполегливий дзвінок у двері, який розбудив не лише Віру, а й дочку із сином.
– Мамо, ну хто там так голосно дзвонить? Не дають нам поспати, – зі спальні вийшли сонні діти.
– Не знаю, зараз ми це з’ясуємо, – прямуючи до дверей і дорогою накидаючи халат на легку піжамку, відповіла мати.
На порозі стояла бадьора свекруха, що посміхалася на всі зуби.
– Щось сталося, Галино Борисівно? – без вітання спитала Віра.
– Ні, не сталося. Але, може, ти спершу привітаєшся і даси мені увійти? – вже без посмішки парирувала жінка.
– Заходьте, – приречено сказала Віра, йдучи від дверей геть.
– Бабуся, навіщо ти так рано приїхала, ми ж ще спимо, – позіхаючи, сказала нехитра семирічна Даринка. – Ти що, не знаєш, що у нас зараз канікули?
– Знаю! Ось тому я зараз тут! Усі важливі справи треба робити з ранку, моя дівчинко, щоб потім бути вільним, – повчально сказала Галина Борисівна.
– А ми й так вільні цілий день. Нам же не треба йти до школи, — сперечався з бабусею десятирічний онук Андрій. – Ходімо, Дарино, спати!
– Зачекайте, мої хороші! Бабуся не просто так приїхала. Вона привезла вам новорічні подарунки.
Галина Борисівна сунула сонним дітям два невеликі пакети з цукерками і ще щось в блискучому папері, що шарудить. Забравши подарунки, діти, задоволені численними презентами та солодощами, які вже подарували їм напередодні, пішли до своєї кімнати. А Вірі нічого не залишалося, як вимушено продовжити спілкування з матір’ю чоловіка. Вона попрямувала на кухню, щоб зварити каву. Поспати більше не вдасться.
– Це твоє виховання, Віро. Діти зовсім не вміють дякувати, вони у вас ростуть черствими і байдужими, – невдоволено видала Галина Борисівна, пройшовши за Вірою на кухню.
– Хіба вони не сказали вам дякую? – глянувши запитально на свекруху, спитала Віра.
– Сказали, але як? Ні радості, ні подяки вони не відчувають, ось це й погано! А я, між іншим, свою пенсію витрачала, щоби привітати їх з Новим роком! – пафосно проголосила свекруха.
– Вони вам вдячні, повірте. Просто ще не зовсім прокинулися, – знехотя відповіла невістка, щоб Галина Борисівна вже відстала від неї з цим питанням.
Те, що Віра неправильно виховувала своїх дітей, із вуст свекрухи звучало вже не раз, і зараз вона нічого нового не почула. Вона погана мати та погана дружина. До цього теж дійде мова пізніше, Віра знала.
– Я і тобі подарунок приготувала, – примружившись, задоволено вимовила Галина Борисівна.
При цьому жінка повернулася до коридору, де залишила пакет із сюрпризом для Віри. З урочистим виглядом свекруха витягла з нього величезний в’язаний шарф у жовто-фіолетову смужку.
– Ось спеціально для тебе обрала. Мені здається, він дуже підійде до твого жовтого пуховика. Візьми і не дякуй, я від щирого серця.
– Дякую! – ледве змогла видавити з себе Віра, у якої зараз на обличчі читалася вся гама відчуттів, що відвідали її.
Вона забрала подарунок із рук свекрухи і швиденько прибрала його убік.
Такого несмаку Віра навіть у страшному сні не могла собі уявити. І те, як вона сама могла б у ньому виглядати, також. Так, з великою “любов’ю”, мабуть, вибирала мати чоловіка для неї свій подарунок. Дуже постаралася.
– Каву будете? – спитала Віра у гості, тому що та дивилася на неї, коли вона наливає собі ароматний напій, з явним докором.
– Ні, не буду! Я не п’ю кави, у мене тиск. І ти чудово про це знаєш. А ось нормальний сніданок не завадило б приготувати. І для себе, і для дітей, яким потрібна здорова їжа. Де каша, Віра, де сир, збагачений кальцієм та білком? Де омлет із овочами, нарешті? Якщо ти сьогодні вдома, а не на роботі, могла б і постаратися. Чому мої онуки всього цього позбавлені? Чим, скажи мені, ти зібралася їх зараз годувати? Мюслі ці сухі знову сунеш дітям. Чи сосиски, невідомо з чого зроблені? – дедалі більше входила у свою звичну роль Галина Борисівна.
– Я розберуся, чим нагодувати своїх дітей. Все одно вони поки що сплять, і, швидше за все, у найближчі кілька годин не встануть. А потім їстимуть те, що самі захочуть.
– Ось! І за режимом їхнім ти абсолютно не стежиш! Адже це з дитинства виховується – звичка до дисципліни, правильного розпорядку дня. Це ж не просто успіх у всьому, це насамперед здоров’я! Ой, та що я тобі це говорю. Все без толку! Як сама росла без контролю та нагляду, так і діти твої виростуть, як у полі трава.
Віра вже закипала, але вирішила, що краще промовчати. Дуже сподівалася, що свекруха незабаром піде. Але та сьогодні ніби навмисне намірилася вивести невістку із себе.
– Ось навіщо, скажи мені, ви купили живу ялинку? Адже давно вже для цього вигадали штучні ялинки. Вони безпечні, і сміття від них немає зовсім, – почала гудіти Галина Борисівна, пройшовши до вітальні, де вже стояла на підставці красуня-ялина, куплена напередодні Денисом.
– Дітям подобається жива. І нам теж, – сухо відповіла невістка.
– Що можуть розуміти діти? Вони ще не розумні! А ви маєте бути відповідальними батьками. Ти подивися, які довгі в неї голки. Не дай Боже, в око потрапить. І що ж тоді? – продовжувала вчити невістку Галина Борисівна. – Ну, думати ж треба, перш ніж щось купувати.
– Все буде добре, не хвилюйтесь, – ледве стримуючись, крізь зуби процідила Віра.
– А це що за коробочки тут лежать? – продовжувала огляд свекруха.
– Це гірлянди. На ялинку почепимо і на вікно. Дітям буде весело, і свято одразу відчується.
– Китайські, мабуть? А ти знаєш, скільки від них бід зараз трапляється? Постійно у новинах передають, невже ти не чула? – обурено спитала мати чоловіка. – Ви про це не подумали із Денисом? Звичайно, про все за вас я маю думати.
– Подумали. Запевняю вас, що нічого не буде, бо без нагляду залишати гірлянди не будемо. Все, ви тепер спокійні? – З сарказмом запитала Віра, яка вже почала виходити з себе.
Галина Борисівна, очевидно, відповіддю не задовольнилася. Вона продовжила огляд квартири, шукаючи, до чого б ще причепитися.
– А що, скажи мені, ти так і не змінила подушки для сну? – зазирнувши до них у спальню, спитала свекруха.
– Ні, ми їх міняли минулого року. Я тоді все купувала нове – і подушки, і ковдру.
– Ну то й що! Треба було й цього року оновити! Яка безтурботність! – продовжувала діставати невістку Галина Борисівна.
Віра знову промовчала, але найбільше їй хотілося цієї миті відправити матір чоловіка куди подалі.
– Що на Новий рік збиралася готувати? – Змінила вона тему. – Продукти купувала вже? Чи чекаєш, коли черги будуть у магазинах? Ось яка ти недогадлива!
– Часу достатньо, все встигну. Про стіл ще не думала, – неохоче відповіла Віра.
– “Не знаю”, “не думала”! Ось у тебе все так. Якась ти несерйозна, Віро! Свято вже за два дні, а вона не думала. Я, до речі, може, у вас зустрічатиму свято. Навіть напевно!
“Що?” – ахнула про себе Віра, а вголос мало не вигукнула – цього ще не вистачало!
– Ми збиралися вдвох із Ларисою святкувати, але вона їде до сестри, та раптово покликала її в гості, чого не було вже багато років. Так що я поки що без компанії. Швидше за все, цією компанією ви станете. Тому ти зараз добре подумай і скажи, що готуватимеш. Я ж не все можу їсти. Лише дієтичну їжу. Ти знаєш, у мені не можна…
“А у мене нерви! І я зараз не стримаюся і виставлю вас!” – Подумала Віра, оглядаючи квартиру і вишукуючи річ важче.
– Ну! Чого мовчиш? Відповідай, що готуватимеш на святковий стіл! Чи краще давай так. Ми зараз з тобою складемо список того, що мені можна їсти, а ти потім вибереш із цього, що подати до столу, – повчально продовжила свекруха.
– Ага! Ось як! Тобто нашого бажання та бажання дітей тут ніхто враховувати не збирається? – Віра зрозуміла, що хвиля обурення захлеснула її і мовчати вона більше не може.
– Ой, та знаю я ваші бажання та уподобання! – чарівно продовжувала мати чоловіка, ще не підозрюючи, що на неї чекає далі. – Зараз наготуєш ці улюблені всіма салати з неймовірною кількістю майонезу, посмажеш курку, та ще й з часником. Так? Чому ви там ще віддаєте перевагу? Тарталетки з жирного тіста та не корисного маргарину, в які можна запхати все, що завгодно, – ось чому ви віддаєте перевагу! Від такого столу всім, зокрема й дітям, буде зле. Про це час би знати. А я не хочу, щоб мої онуки та син погано почувалися у новорічні свята!
– А Я не хочу, щоб хтось ліз у моє життя з порадами, яких я не питала! – вигукнула Віра, карбуючи кожне слово. – Це мій дім і моя сім’я! І я сама розберуся, що приготувати моїм коханим людям на святковий стіл! Чи ви не чули прислів’я – до чужого монастиря зі своїм статутом не лізуть? От і ви не лізьте, куди вас не просять!
– Що? – здивувалася Галина Борисівна, яка не чекала такого від невістки.
– А то! Мало того, що ви зібралися до нас у гості, хоч ми вас не запрошували! Руйнуєте нам із чоловіком усі наші плани. Так ще й диктуєте, що нам їсти, пропонуючи свої страви! Та не бувати цьому! – відчуваючи задоволення, гукнула Віра.
– Це дім мого сина! І я можу приходити сюди без запрошення! Коли мені заманеться! – Образившись, гордо вимовила свекруха.
– Та зараз! Розмріялася! – Віра вирішила-таки вигнати свекруху зі своєї квартири. – Ану сумочку в руки – і вперед! П’ятою швидкістю!
– Що? Та як ти смієш? Забула, з ким розмовляєш, хамка невихована? – обурилася свекруха. – Я Денису зараз подзвоню, нехай він тебе втихомирить! Розперезалася!
– Вперед, я сказала! Геть звідси! І шарфик свій заберіть!
Віра схопила безглуздий подарунок Галини Борисівни та з величезним задоволенням запустила його у бік жінку.
Та не розгубилася, схопила шарф, що летить у неї, і спритно засунула його назад у свій пакет.
– Це подарунок! – гукнула Галина Борисівна. – Невдячна ти!
– Подаруйте Ларисі своїй чи ще комусь. Їй якраз пасуватиме. А я ще поки лякати когось не збираюся.
Свекруха стала одягатися, при цьому обіцяючи невдячній і хамкуватій невістці, що обов’язково поскаржиться синові.
– Він влаштує тобі Новий рік! Довго пам’ятатимеш! – говорила Галина Борисівна, ображена невісткою до глибини душі.
А цей Новий рік справді вийшов таким, що вся родина Віри надовго запам’ятала його. Так весело вони ще ніколи не гуляли.
Увечері з роботи прийшов Денис і оголосив, що на свята вони всією сім’єю їдуть на лижну базу, де його друг та колега вже винайняв будиночок.
– Будемо двома сім’ями зустрічати Новий рік на природі, здорово? – радісно видав він. – Там така благодать!
– Здорово! А як же твоя мама? Вона ж у нас збиралася святкувати? – Здивувалася Віра.
– Нічого, мати знайде, з ким зустріти Новий рік. Вас з нею потрібно розводити в різні боки, інакше нам серйозної сварки не уникнути. А я не хочу сваритися, я хочу святкувати та відпочивати на повну! – сказав Денис. – Я це заслужив!
Він уже знав, що Віра вранці посварилася зі свекрухою, Галина Борисівна все в фарбах описала синові, шукаючи його підтримки. Так, маму свою Денис любив і поважав, але свою сім’ю він любив.