Олег повернувся додому в рідне місто після кількох років навчання.
Його друзі теж по домівках збиралися, вже обговорювали, як житимуть далі.
Іван одразу одружитися зазбирався. Його дівчина чекає не дочекається.
Ігор теж до своїх батьків їде. У батька свій автосервіс, він тепер із батьком працюватиме.
Олег же ж навіть не знав толком, що вдома на нього чекає.
Мама одне йому говорила по телефону, бабуся інше.
Дівчини Олег поки що не мав. Він жив із мамою, батька не пам’ятав.
Батька Олега не стало, коли Олег був зовсім маленьким…
Мама молоденька була зовсім, як їй було вдовою залишитися? Але виховувала сина, працювала, а бабуся з Олегом їй допомагала.
А ще маму підтримував їхній спільний з батьком шкільний друг дядько Павло.
Вони втрьох ще в школі разом вчилися і дружили – батько, мама і дядько Павло.
Обидва були а маму закохані, але обрала вона тата. А дядько Павло їй завжди був просто другом.
– Ти б, Юлю, час мужика не витрачала. Ні дружини, ні сім’ї, що ти його при собі тримаєш? – бурчала бабуся.
Але мама тільки сміялася:
– Та я його й не тримаю, нехай одружується, ми з Павлом просто друзі.
Коли Олег їхав на навчання в іншу область, він на дядька Павла дуже надіявся, бо ж він завжди поруч. Олег дуже рідко зможе приїздити. А мама в Олега така й залишилася з юності – беззахисна. Переживав він її залишати.
Але поки його не було, схоже багато що змінилося…
…Олег підійшов до дверей своєї квартири, натиснув кнопку дзвінка.
Тут же ж почулися знайомі кроки і мама відкрила двері.
– Олеже, синку, що ж ти не попередив, що сьогодні вже приїдеш?! – ахнула вона.
Олег обійняв маму.
– Наче нормальний у мами настрій, – подумав син. – Не схоже, що щось не так…
Але тут раптом відкрилися двері маминої кімнати і звідти вийшов якийсь незнайомий чоловік.
Олег здивовано дивився на незнайомця.
Той широко посміхнувся і одразу простягнув руку.
– Ну, привіт, Олеже! – сказав він. – Мене Віктор Сергійович звуть. Юлечко, накрий на стіл, син же ж приїхав, його нагодувати треба. Та й посидіти поговорити.
Все це він говорив радісно, але в очах Віктора Олег прочитав зовсім інше, якусь настороженість…
Від бабусі Олег знав, що у мами донедавна з’явився чоловік і що він з нею живе. Для Олега це не було несподіваною новиною.
Але бабуся йому ще багато чого наговорила, та й мама теж. Не зрозумієш навіть, кому вірити.
Мама говорила крізь сльози, що з бабусею останнім часом щось не те коїться. Забувати багато чого стала, плутає все.
Стала сварлива, дивні речі іноді говорить.
Нещодавно електричний чайник на газ поставила. Імена плутає, а недавно навіщось давнього знайомого до хати привела і каже, що заміж за нього вийде.
– Ми їй додому приватну лікарку викликали. Вона сказала, що пішли незворотні процеси і жити їй одній тепер не можна. Кликали бабусю до себе жити – вона відмовляється! Я її просила, плакала, а вона вперлася. Ніколи вона раніше такою не була!
Мама знову в сльози, а цей Віктор Сергійович її втішає потихеньку.
– Вона і на Вітю почала наговорювати, а він же ж до неї з усією душею! – продовжила жінка. – Щойно щось знадобиться – Вітя до мами біжить. Він взагалі у мене дуже уважний…
– Уявляєш, Віктор до неї ходив полагодити пральну машинку. Так вона таке понавигадувала, – вже пізно ввечері віч-на-віч засмучено розповідала мама Олегу. – Каже, що заміж вийде, а мене без спадщини залишить! Ну ти уявляєш?!
Олег не вірив своїм вухам. Не могла його бабуся так різко змінитись!
– Ой, Олежику, від старості чого тільки не буває, ти просто не знаєш, – махнула рукою мама.
– Юлечко, ти спати йдеш? – почувся голос Віктора Сергійовича.
Чесно кажучи, Олегу якось неприємно було чути чужий голос у своєму будинку, але заради мами Олег промовчав.
Завтра він з’їздить до бабусі і з нею побалакає. Тоді й висновки робитиме…
…Зранку Олег поснідав, сказав, що піде до друзів, а сам до бабусі поїхав.
Вона його зустріла радісно. Очі веселі, навіть натяку на якусь слабість немає,
– Ну привіт, внучику мій любий, от і приїхав ти додому нарешті! – обійняла його бабуся.
– Бабусю, привіт, ну як ти?
– Ну, що тобі, наговорили вже? Налаштували проти мене? Ну який же ж мамі твоїй пройдисвіт зустрівся, а вона немов не бачить нічого.
Він їй квіточки дарує, а Юля на це повелася. Ну що ж жінки такі нерозумні! Хоча, звісно, щастя жіночого не було в неї, а тут такий мужик поряд з’явився…
– Бабусю, а в чому річ, розкажи! – попросив Олег.
– Звісно розповім. Ти руки мий, а я вже все твоє улюблене наготувала. Чайник ось новий мені Петро Миколайович купив. Цей Вітька мій чайник зіпсував, на газ спеціально сам поставив, а потім матері твоїй набрехав, що це я така стала.
Сідай, Олежику, їж і слухай, до чого ми тут без тебе дожилися!
Бабуся сіла поряд, і почала розповідати. І що далі, то більше дивувався Олег. Ну і ну…
Коли Олег поїхав на навчання, Павло часто до мами заходив. Бо ж він досі її любить, ні на кого більше не дивиться.
Але мама випадково десь із Віктором Сергійовичем познайомилася. Він одразу став красиво залицятися, не рівня Павлу.
Ось і дала вона Павлу відкоша, щоб не заважав їй особисте життя влаштовувати.
А Віктор цей взявся за неї всерйоз.
У квартиру їй щось купив, потім із бабусею, матір’ю своєю улюбленою, захотів познайомитися. Показав, що наміри в нього найсерйозніші.
І одного разу у ресторані зробив їй пропозицію.
Юля була його галантністю просто зачарована. Нарешті їй зустрівся справжній чоловік!
Бабусі спочатку він теж начебто сподобався. Хоча Павло звісно свій, надійний, але Юля його так другом і вважала, не більше.
А Віктор був ввічливий, уважний, та й не цурався допомогти.
Він Ніні Михайлівні телевізор налаштував, та й справи чоловічі без проблем по господарству робив. Прийде й одразу запитає:
– Ніно Михайлівно, що вам треба допомогти?
Коротше кажучи, втерся в довіру, бо ж він їй майже зять уже!
Але незабаром Ніна Михайлівна стала помічати, що… Речі у неї пропадати стали. Вона шукала, у Юлі питала, а потім раптом на найвиднішому місці це знаходила…
Юля вирішила, що мама стала забудькуватою, а сама Ніна Михайлівна якось побачила, як Віктор навіщось прибрав її ліки, переклав зовсім в інше місце.
Далі більше…
Вона Юлі сказала про це, а дочка обурилася, мовляв мамо, та навіщо це Віті потрібно?
А потім ще гірше – Віктор її чайник електричний тишком-нишком на газ поставив і пішов. Вона думала – чим це пахне, прийшла на кухню – Господи, що коїться! А тут і Віктор повернувся, ніби щось забув.
Ну, тут і почалося!
Наговорив він Юлі, що мати сама не своя вже, що може зіпсувати квартиру, чи не ті ліки випити. І що треба щось робити.
Тепер Ніна Михайлівна до Віктора з побоюванням почала ставитися. Навіть свого давнього знайомого Петра Миколайовича стала в гості кликати частіше, щоб не бути одній вдома. Тоді їй Петро Миколайович і запропонував зробити вигляд, що вони одружитися збираються. Може, тоді цей Віктор відчепиться.
Але Віктор продовжував заходити, демонстрував Юлі, що дбає про її матір. Якось Петра Миколайовича у Ніни Михайлівни не було, а Віктор зайшов її провідати.
Йому хтось подзвонив. Він думав, що Ніна Михайлівна погано чує, а вона почула, як Віктор обіцяв, що скоро все поверне, що в нього скоро буде багато грошей, бо він свою «дівку» майже вмовив…
Тут Ніна Михайлівна всерйоз і злякалася, бо ж виходить, що «дівкою» він назвав Юлечку!
Тим більше, що Юля днями раптом почала вмовляти Ніну Михайлівну продати квартиру. Мовляв будинок поганий, старий, краще купити їй однокімнатну, а потім вона Олегу перейде у спадок.
А Юля з Віктором машину хочуть купити, хочуть поїздити скрізь, вона ж так мало де була. Ще зовсім молода, а ніби й не жила, доки Віктора не зустріла…
– Це ж значить він хоче, щоб ми квартиру продали, гроші в неї виманити, а мене відправити в будинок для літніх людей. Чує моє серце! Слава Богу, що ти вчасно повернувся, – закінчила свою розповідь Ніна Михайлівна.
– Бабусю, ну це просто капець… А ти його прізвище знаєш? – обурився Олег.
– Може це негарно, але я його паспорт глянула і все записала, – і Ніна Михайлівна продиктувала Олегу всі дані.
Трохи розібравшись, Олег виявив, що цього Віктора Сергійовича давно шукають, що від його залицянь уже не одна жінка матеріально втратила.
Та тільки не було за що зачепитися, вони самі йому все віддавали. Хто на розвиток бізнесу, хто на організацію весілля, хто на що, і все без розписки!
Вирішилося все швидко… Віктор Сергійович зрозумів, що через Олега з квартирою не вигорить – запитань буде багато.
Він сказав Юлії, що йому машина майже нова підвернулась і треба дати завдаток.
А він мовляв сам залишок виплатить, просто все поки що в бізнес вкладене…
Взяв велику суму і хотів втекти.
У Юлі швидко очі відкрилися, коли вона почула слова інших його жінок.
Соромно стало, що так попалася, повірила першому зустрічному.
– Не хвилюйся, дочко, і не такі люди обманюються, ці пройдисвіти знають, як людей обманути, – втішала доньку Ніна Михайлівна. – Жаль мені тільки, що ти від такого чоловіка відмовилася, бо ж Павло ще зі школи тебе любив без пам’яті, а ти його так образила!
Юлія і сама тепер розуміла, яку вона людину втратила, але мабуть тепер пізно вже про це думати…
Тільки втративши, вона зрозуміла, що про такого, як Павлик, вірного і люблячого, багато хто мріє, а вона нехтувала.
Бо ж Павло для неї завжди був найближчою людиною, здавалося він і так нікуди не подінеться, завжди поряд буде…
А ось Ніні Михайлівні та Петру Миколайовичу так сподобалося показувати з себе нареченого і наречену, що вони справді вирішили жити разом.
– А ти, внучику, як тільки собі наречену знайдеш, і одружитися надумаєш, я одразу до Петра переїду, – запевнила Олега бабуся. – Я тобі цю квартиру берегла.
– Дякую, бабусю, мені поки що від мами не можна переїжджати. Бо вона знову дурниць наробити може! – подякував бабусі Олег.
А сам поїхав до дядька Павла.
Треба було з ним поговорити, він однолюб, так і не одружився, може треба йому ще раз спробувати і переконати своє кохання, що він її гідний?
Але дядько Павло зненацька відмовився.
– Досить, Олеже, досить з мене. Не буду їй більше нічого доводити…
І скільки Олег його не переконував, все було марно.
…Якось Олег застав маму за старим шкільним альбомом.
На одному фото вони з татом і Павло стояли, обійнявшись, такі юні, веселі!
– А ти знаєш, я ж тоді вибирала, мені і Павло теж подобався, але він скромний був, а батько твій – сміливий і зухвалий. Такі, як твій тато, завжди дівчаткам подобаються – і мама закрила альбом.
Наступного дня вона затрималася на роботі.
Олег уже хотів їй подзвонити, але раптом побачив у вікно, що вона йде не одна – маму проводжав дядько Павло.
Олегу вона нічого не казала, він сам здогадався, що вона до Павла ходила і, схоже, вони тепер таємно зустрічаються.
Якщо це так, то можливо у них і складеться?
І Олег не помилився. Минуло трохи часу, і Павло з’явився у них удома.
Він змінився, впевнений став чоловік, який знає собі ціну. Але коли він дивився на кохану, погляд його змінювався.
Павло був явно налаштований серйозно.
Прийшов з квітами, не ходив більше колами, як раніше, не показував із себе просто друга, бо ж це він з поваги до покійного товариша так губився перед Юлею.
– Щастя вам і кохання! – благословила доньку й Павла Ніна Михайлівна. – Дай Бог вам всього, ось тепер я за Юлечку спокійна. Залишилося тільки на весіллі онука погуляти, і правнуків побачити, тоді вже й нам із Петром Миколайовичем і відпочити можна. Але до цього ще дожити треба, – задерикувато усміхнулася бабуся…