Поліна не вірила своєму щастю. Скоро вона вийде заміж за коханого Віктора! І не важливо, що вони зустрічаються лише три місяці. Вона його любить, він її теж. Що ще потрібне?
Познайомились у лікарні, де Поліна працювала медсестрою. Віктор йшов коридором і несподівано перечепився. Поліна кинулася допомагати. Нічого серйозного не виявилося.
Вітя на знак подяки запросив її на вечерю. Ну як вона могла відмовити такому приємному, симпатичному чоловікові? У неї на той момент не було нікого, і тут сама доля подарувала кохану людину.
Вкітор виявився дуже уважним, ставив багато запитань, його цікавило все, що було в її житті. Це така рідкісна якість серед чоловіків. Зазвичай вони люблять говорити про себе. Але тут було зовсім навпаки.
Про себе Віктор мало що говорив. Працює у будівельній компанії, є свій будинок, не одружений. Дуже тепло відгукувався про свою маму, яка жила в окремій квартирі. Батька не було, не стало давно.
Поліна довірилася йому одразу. Розповіла про складну ситуацію в сім’ї, що батьки гулящі, і вона з ними не спілкується. Живе у квартирі своєї подруги, яка вийшла заміж та поїхала до іншого міста, а Поліні дозволила жити там безкоштовно.
І ось Віктор натякнув, що скоро вони одружаться. Він чекав, коли на роботі схвалять проєкт, і він отримає хорошу винагороду.
До себе додому запрошував рідко. Здебільшого зустрічалися у Поліни в квартирі чи ходили до ресторанів. Віктор був дуже зайнятий, два-три рази на тиждень у кращому випадку вони могли бачитися. Але Поліні цього було достатньо. Працює людина ніколи їй.
І ось, Віктор загадковим голосом запросив її увечері до ресторану. Точно буде робити пропозицію! Поліна мала чудовий настрій. Нарешті вона здобуде сімейне щастя!
Трохи бентежило, що ще не познайомив зі своєю мамою. Може тепер це станеться.
У ресторан вбралася у своє найкрасивіше плаття, зробила укладку, макіяж. Вона має бути особливо красивою сьогодні!
– Поліна, у мене до тебе серйозна розмова…
Поліні здалося, що він хвилювався і був якийсь сумний.
– Справа в тому, що моя мати занедужала. Вона злягла. Спеціалісти кажуть, потрібен хороший догляд, і, можливо, вона скоро встане на ноги. Я перевіз маму до себе. Доглядати її я не можу, сама розумієш. Доглядальницю найняти теж не варіант, мама не хоче, щоб чужі люди перебували з нею, був уже сумний досвід.
Весілля доведеться відкласти на невизначений час, поки мамі не стане краще. Але… Є варіант інший. Ти переїжджаєш до мене, живемо, як пара, ти допомагаєш доглядати маму, тим більше ти медсестра, можеш сама робити всі процедури.
На роботу можеш не ходити. Адже в тебе буде житло, за яке не треба платити комуналку, не треба буде купувати продукти та інше. Усі витрати я беру на себе. І найголовніше, ми будемо разом. А як мамі стане краще, одразу організуємо шикарне весілля.
Що скажеш на це?
Поліна розгубилася. Вже точно не таке вона очікувала почути.
– Навіть не знаю, Вітя… Робота хоч і важка, але мені подобається, до колективу звикла, та й взагалі… Я теж чужа людина для твоєї мами, як вона сприйме мою допомогу, і те, що я житиму з вами?
– Мамі не терпиться познайомитися з тобою! Вона буде тільки рада, що моя кохана жінка допомагає їй.
– Ну гаразд, нам треба познайомитися. І тоді вирішу, чи готова я чи ні…
– Пропоную поїхати прямо зараз, на що чекати? Ми вже повечеряли і можемо піти.
Поліна погодилася. Мама Віктора виявилася приємною жінкою, симпатичною. Вітя викотив її на кріслі і представив.
– Ось, мамо, знайомся, це Поліна, моя майбутня дружина. Поліна, це Жанна Семенівна, моя мама!
– Приємно познайомитись, Жанно Семенівно! Віктор багато розповідав про вас.
– Сподіваюся, тільки гарне? Поліна, ви така мила… Давайте пити чай? Там тортик є у холодильнику. Вітя, організуй! А ви, Поліна, розкажіть про себе.
Поки Поліна розповідала коротко свою біографію, Віктор накрив на стіл у кухні. Фрукти, сирна нарізка, торт.
Про себе Жанна Семенівна мало що говорила, більше слухала Поліну.
– Отже, ви медсестра… Це добре. Потрібна професія. А я до пенсії працювала економістом. Нудьга така… Ну гаразд, Вітя, я втомилася, спати хочу. Поліночко, не допоможете мені? Ви ж медсестра таки…
– Так, звичайно, ходімо в кімнату.
Допомігши мамі Віктора, молодик провів Поліну додому.
– Ну, як тобі моя мама? Ти їй дуже сподобалася.
– Приємна жінка, теж сподобалася.
– Ну то що, згодна переїхати до мене і допомагати мамі? Це тимчасово, сподіваюся, мамі стане краще, і вона почне ходити. Тоді вона знову житиме у своїй квартирі. А поки що я не можу її покинути, ти ж розумієш…
– Вітя, я не доглядальниця… Але оскільки ми скоро одружимося, я згодна доглядати за твоєю мамою.
– От і чудово! Завтра пиши заяву про звільнення!
– Мене не звільнять одразу, ти ж знаєш, відпрацювати треба. Я поки що візьму відпустку з наступним звільненням.
– Роби, як вважаєш за потрібне. Але завтра готуйся до переїзду . Цю квартиру можна здати, ще й заробиш, подрузі яка різниця хто тут жити буде, комуналку платять і добре.
– Я не збираюся обманювати подругу. Поки нехай стоїть порожня квартира, а там буде видно…
І ось Поліна в будинку коханого. У них своя спальня, простора та світла, кімната мами поряд. Вітя зранку їде і до вечора. Часто їздить у відрядження на кілька днів. Поліна готує, прибирає, доглядає за Жанною Семенівною.
Мама Віктора не примхлива, зайвого не просить. Водночас дивляться серіали, обговорюють новини. До магазину Поліна майже не ходить, замовляє доставку, Вітя все оплачує.
Минув місяць. Покращень у стані Жанни Семенівни не було. Періодично приїжджав спеціаліст, оглядав жінку.
Якось Поліна вирішила сходити в салон, волосся привести до ладу. Біля будинку Віктора зіткнулася із сусідкою, яку вона кілька разів бачила у вікно.
– Здрастуйте. Ви нова доглядальниця Жанни Семенівни? – ввічливо спитала вона Поліну.
– Здрастуйте. Ні, я майбутня дружина Віктора. Живу тут і заразом доглядаю його маму.
– Ох, мрії, мрії… Усі, хто тут жив до тебе, теж мріяли про заміжжя…
– Хто всі? – здивувалася Поліна.
– Дівчата. Безкоштовні доглядальниці. Кого на скільки вистачить. Тільки одна піде, відразу нова з’являється. Обманює він тебе, люба, йди, поки не пізно…
«Дивна якась, вигадує на ходу. Заздрість бере, мабуть, ось і говорить нісенітницю», – думала Поліна, відходячи від жінки.
Настрій був зіпсований, і Поліна передумала йти на стрижку. Повернулась до хати.
Жанна Семенівна знаходилася у своїй кімнаті, двері були відчинені, і Поліна чула, як та розмовляє телефоном. Вона не збиралася підслуховувати, але раптом почула своє ім’я.
– Оленко, система Віті працює ідеально. Економія дивовижна! Сама ж знаєш, скільки коштує зараз хороша доглядальниця з проживанням, а тут майже задарма виходить. Ці наївні дівчатка як на мед злітаються, і вмовляти не треба.
Марина остання півроку жила тут, доки не завагітніла. Віктор швидко виставив її за двері, давши гроші на процедуру. Ще не вистачало від усіляких дівок дітей мати.
А Поліна, яка зараз, наївна неймовірно. Вірить, що незабаром весілля, сподівається, що мені стане краще і почну ходити. Наївна. Ну, хоч не шкідлива, і запити скромні. У неї батьки гулящі, тому не розпещена. І це нам на руку. Дешево обходиться. І Віті не треба шукати жінок для задоволення чоловічих потреб. Все під боком.
Доглядає добре, ще й медсестра, а це додаткова економія. Сподіваюся, що вона затримається надовго. Дружина Віктора мене не хоче знати, і нічого не знає, що тут відбувається. А я тріумфую. Провчила цю вискочку. Сидить вдома, чекає Віктора.
Він коли тут ночує, каже їй, що мені погано. Вона й не лізе, відмовилася ж доглядати мене, от і має тепер. Мій Вітя дуже продуманий, з дружиною розлучатися не хоче, бо там діти, і її батько директор будівельної компанії, де працює Віктор на хорошій посаді.
Гаразд, подруго, пора закруглюватися, скоро ця Поліна з’явиться, чекатиму на неї. Бувай, цілую тебе, люба…
Поліна стояла, здивовано. Оце так. Виходить, все, що говорила сусідка, правда … Її використовують як безкоштовну доглядальницю, і Вітя одружений вже …
– Ой, Поліно, ти вже прийшла? А що так швидко?
– Та я подумала, навіщо такій не розумній, як я, нова зачіска… Я все чула, що ви говорили подрузі… Це підло! І скільки дівчат ви обманули в такий спосіб?
– Ой, тільки не треба тут концерт влаштовувати… Невже ти справді думала, що такий шикарний чоловік, як Вітя, одружується з такою, як ти? Ти годишся тільки для втіх та роботи доглядальницею. До речі, це в тебе непогано виходить. Могла б непогано заробляти на цьому! Жаль, що підслуховуєш чужі розмови. Це некрасиво. І некультурно.
Хоча, звідки в тебе з’являться манери?.
Ну якщо вже ти все знаєш тепер, залишається два шляхи. Перший. Ти робиш вигляд, що нічого не чула, продовжуєш жити тут, доглядаючи мене і продовжувати стосунки з Віктором. Повністю під нашою опікою.
Другий. Ти повертаєшся на свою сумну роботу за копійки і живеш у чужій квартирі, з якої рано чи пізно тебе попросять з’їхати.
– Та до чого тут гроші? Я раніше жила скромно, на одну зарплату, і нічого. Думаєте, гроші для мене найголовніше? Помиляєтесь. Я покохала Віктора. Так просто. Без жодного наміру та корисливих цілей.
І, звичайно, я вибираю другий шлях. І ще … Я зв’яжуся з дружиною Віктора і все розповім їй.
– Думаєш, вона повірить тобі? Вона любить Віктора, у них два чудові сини, яких він обожнює і ніколи не покине. І його дружина не слухатиме, адже ти не перша, хто намагається розплющити очі на її чоловіка. Вона нічого не хоче знати. Їй так вигідно та спокійніше.
– Ви дивні всі! Ні сорому, ні совісті! Рано чи пізно ви сплатите за свій обман!
Поліна зібрала речі та поїхала з цього будинку. Сідаючи в таксі, вона помітила сусідку, ту саму. Вона дивилася на Поліну з жалем.
Поліна заблокувала номер телефону Віктора, не хотіла з ним розмовляти. Який сенс? І так все зрозуміло… І Віктор її більше не турбував і не шукав.
Поліна знову вийшла на роботу. І постаралася не думати про Віктора і всю цю ситуацію.
Якось Поліна зайшла випити кави в кафе, і побачила там Віктора із симпатичною дівчиною. Явно не його дружина, надто вже молода.
Поліна підійшла до їхнього столика.
– Доброго дня, Вікторе! Підбираєш нову безкоштовну доглядальницю для мами?
– Дівчино, я вас вперше бачу… Що ви несете? – зобразив здивоване обличчя колишній коханий.
– Ти гарний пройдисвіт, Вітя. Дівчино, не слухайте його байки про нездужу маму та весілля. У нього дружина та діти, він знаходить дівчат, перевозить до себе і ті доглядають його маму. У них це вже відпрацьовано. Я одна з таких, випадково, правда випливла і втекла. Тож робіть висновки…
– Вітя, це правда? – Дівчина була здивована промовою Поліни, приголомшливо дивилася на супутника. Той помітно занервував.
– Кохана, вона просто дивна якась, кому ти віриш?
Поліна розвернулася і пішла геть від людини, яку вона колись любила. Життя саме все розставить по місцях.