Надя любила гостювати у бабусі. Нагодувала б її улюбленим пирогом із яблуками. Та й варто було тільки переступити поріг старенького дерев’яного будинку, ніби в іншому всесвіті опиняєшся. У цьому будинку час ніби сповільнювавcя. А проблеми та тривоги залишалися десь там, за хвірткою. Цього разу цей візит був дуже потрібен. З чоловіком вони останнім часом постійно сварилися. Адже колись у них із Сергієм було все по-іншому.
Надя згадала той літній вечір, коли вперше побачила Сергія. Їй було 20. Вона тільки-но закінчила університет і працювати влаштувалася. То було міське свято. Площа гула від музики та сміху. Надя із подругами стояла біля фонтану. І тут він підійшов. У руках тримав букет ромашок.
— Дівчата, не підкажете, де тут можна знайти найкрасивішу дівчину у місті? — спитав він із лукавою усмішкою, дивлячись прямо на Надю. Подруги захихотіли. Надя, зніяковівши, пробурмотіла щось невиразне. Сергій простяг їй букет.
— Здається, я знайшов її.
Так почалася їхня історія.
Сергій був романтиком. Читав їй вірші, дарував квіти з нагоди і без. Вони гуляли нічним містом. Планували життя разом. У них точно мають бути великий будинок, діти та собака. Перший рік спільного життя пролетів, як одна мить. Потім народився син. З появою дитини життя, звісно, змінилося. Але Сергій виявився чудовим батьком. Надя дивилася на них і думала, що вона найщасливіша жінка на світі.
З роками романтика перших років поступово згасала. Не одразу, поступово. Як стираються фарби на старій фотографії. Сергій почав пропадати на роботі. Додому приходив стомлений, роздратований. Розмови стали короткими та сухими, переважно про побутові проблеми. Замість спільних прогулянок – мовчазне сидіння перед телевізором.
Ігор виріс. Йому вже двадцять два, навчається в іншому місті. Із сином у неї було більше спільних тем, ніж із чоловіком. З Сергієм, здавалося, пов’язував лише побут та звичка.
Надя часто ловила себе на думці, що живе з чужою людиною. Людиною, яку вона колись любила більше життя. Куди поділася та іскра, те взаємне тяжіння? Надя не знала відповіді.
Сварки виникали через дрібниці.
Сергій бурчав, коли Надя просила його сміття винести. Або сварилася, якщо він тюбик зубної пасти не зачинив. А Наді не хотілося взагалі сваритися. І ось вона почувала себе самотньою навіть поруч із чоловіком.
І усіма цими думками Надя поділилася з бабусею.
— Знаєш, Надю, — бабуся поклала свою зморшкувату руку поверх Наденої. — Життя — це не казка. І кохання — це не лише букети та вірші. Це вміння прощати, розуміти, підтримувати.
Бабуся відпила ковток чаю і продовжила:
— Ви багато чого пережили разом. Люди змінюються. І почуття також змінюються. Але кохання не пішло. Просто вона стало іншим. Зрілішим, чи що.
— Але ж ми зовсім перестали розмовляти, бабусю. Ми живемо як сусіди. Кожен у своєму світі.
— А ти спробуй створити спільний світ, — лагідно сказала бабуся. — Згадай, що вас поєднувало раніше.
Надя замислилась. Справді, коли вони востаннє просто розмовляли? Ходили кудись разом? Здається цілу вічність назад. Вона розуміла, що права бабуся. Треба щось міняти. Не можна пускати все на самоплив.
Надя вирішила повернутися додому раніше. Навіть чоловікові забула сказати. І ось вона вже повертала ключ у квартирі. Але там на неї чекало дещо несподіване…
Зі спальні долинали приглушені голоси і сміх. Надя впізнала сміх Сергія. На душі стало хвилююче. Вона тихенько пройшла до спальні і побачила…
Він сидів на ліжку, обіймаючи якусь дівчину. Років на 20 за нього молодшу.
Дівчина була в шовковому халаті, волосся розпатлане. На обличчі – задоволена посмішка. На тумбочці дві чашки з недопитою кавою і тарілка з тістечками.
У Наді перехопило подих.
– Надя? — Сергій схопився з ліжка. Очі розширилися від подиву. — Ти… ти ж мала повернутися пізніше.
Надя дивилася на чоловіка, не вірячи своїм очам. Світ навколо звалився. Вона хотіла все виправити… Щоб у них шлюб по-новому заграв. А він…
– Хто це? — спитала Надя. Голос тремтів.
Сергій мовчав. Обличчя стало червоним. Дівчина у шовковому халаті схвильовано дивилася на Надю.
— Це… це… — Сергій затнувся. — Це… моя… колега.
– Колега? — Надя гірко посміхнулася. – У халаті? У моїй спальні?
Сльози потекли по щоках. Надя розвернулась і вибігла з помешкання.
Надя бігла, не розбираючи дороги. Сльози застилали очі. У голові пульсувала одна думка: “Як він міг?” Вона брела вулицями, не помічаючи ні перехожих, ні машин. Ноги привели її до парку.
Надя сіла на лаву, уткнулася обличчям у долоні. Телефон завібрував у кишені. Надя дістала його. На екрані висвітлилося ім’я чоловіка. Вона скинула виклик. За хвилину телефон задзвонив знову. І знову. Надя вимкнула його. Вона не хотіла чути його виправдання та обман.
Раптом поряд із нею хтось сів. Надя підвела голову. Це була жінка похилого віку, з добрим, зморшкуватим обличчям. Вона мовчки дивилася на Надю. У її очах світилося співчуття.
– Поганий день? — тихо спитала жінка.
Надя кивнула.
— Розкажіть мені, — лагідно сказала жінка. — Іноді виговоритися — допомагає.
І Надя розповіла. Розповіла все. І якось стало легше. Вони ще трохи посиділи з жінкою, а потім та пішла. Надя дістала телефон та набрала номер подруги. Олена одразу покликала Надю до себе. Напоїла її чаєм, поклала в ліжко. Наступного ранку Надя прокинулася з важкою головою та втомленими від сліз очима. Усередині з’явилася якась дивна порожнеча.
Олена вмовляла Надю не приймати поспішних рішень, але Надя була непохитною.
Розлучення – єдиний вихід. Вона не могла пробачити зради.
Навіть думати про Сергія було важко. Олена допомогла Наді зібрати речі та перевезти їх до себе. Надя розуміла, що треба розпочинати нове життя. Життя без Сергія.
Перші дні проходили, як у тумані. На роботі Надя намагалася триматись, але колеги бачили, що щось не так. Плітки поширювалися зі швидкістю світла. Надя не хотіла обговорювати своє особисте життя, тож відмовчувалася. Процес розлучення був неприємним та довгим. Сергій намагався вибачитися, просив вибачити. Але Надя була тверда у своєму рішенні. Вона не хотіла більше жити в обмані. Квартира залишилася Наді. Сергій отримав машину та частину накопичень.
Після розлучення Надя наче звільнилася від важкого вантажу. Немов прокинулася після довгого сну. Вона зрозуміла, що жила в ілюзіях, чіплялася за минуле. Тепер перед нею відкривалися нові горизонти.
Вона вирішила зайнятися собою. Записалася до фітнес-клубу, оновила гардероб. На роботі Надя отримала підвищення. На одній із таких вечірок Надя познайомилася з Андрієм. Спочатку Надя боялася нових стосунків. Занадто свіжі були спогади про зраду.
Але Андрій був терплячий. Не квапив події. Поступово Надя почала довіряти Андрієві. Вона почала знову сміятися, радіти життю, вірити в кохання.
За два роки після знайомства Андрій зробив Наді пропозицію. Надя, звісно ж, погодилася. Вона й не думала, що в її віці ще можна сподіватися на кохання. Особливо, згадуючи останні невдалі роки із Сергієм. З донькою Андрія у Наді теж склалися добрі стосунки.
І ось якось вона йшла на ділову зустріч до ресторану. І на виході зустрілася із Сергієм. Він змарнів, постарів. Одягнений недбало. Побачивши Надю, застиг.
— Надя… — пробурмотів він. — Ти… чудово виглядаєш.
— Дякую, — коротко відповіла Надя. Спогади нахлинули хвилею, але пережиття вже не було. Залишився лише легкий смуток.
— Ти мене пробач за все.
Надя мовчки дивилася на нього.
— У мене з тією… Нічого не вийшло.
Надя посміхнулася. Іронія долі.
– А ти як? — ніби з надією спитав Сергій.
Надя поправила сумку на плечі, щоб продемонструвати обручку на пальці.
— Я радий, що в тебе все гаразд, — промимрив Сергій. — Ти заслуговуєш на щастя.
– Дякую, – повторила Надя. — І тобі того ж бажаю.
Вона кивнула йому і зайшла до ресторану. Біля дверей обернулася. Може, це останні двері у минуле, які їй варто було зачинити. А попереду лише щасливе майбутнє.