Сергій приїхав додому з роботи. – Тату, ти чого так дивно виглядаєш? – запитав він свого старенького батька, який жив у нього. – Ти, часом, не заслаб? – Це тобі здається… – відповів Степан. – Що значить – здається?! – перепитав Сергій. – Я ж бачу, що щось не так. Ти пігулки свої приймав? – Скінчилися вони, – відповів батько. – Ще вчора… – Що ж ти не сказав?! – Сергій схопив телефон і викликав швидку. Степан хотів було заперечити, але сил уже не було… Привезли його у лікарню. На ранок чоловіку стало набагато краще. Він пішов до лікаря проситися додому. Степан зазирнув у кабінет і аж відступив назад від побаченого

Кохання, звичайно, почуття непередбачуване, але те, що воно може прийти до чоловіка у його віці – цього Степан ніяк не міг очікувати.

Бо ж сімдесят років – час підбивати підсумки.

У такому віці літній чоловік віку повинен розповідати онукам, що правильно в цьому житті, а що – зовсім неправильно.

І тут на тобі!

Дружини в Степана вже три роки, як не стало, і з того часу стало у нього регулярно турбувати серце. А він і змирився. Навіть іноді тішився цією, для когось лякаючої думки, що скоро піде на небеса.

Може, там вони знову зустрінуться зі своєю Настею? Тому того дня він і не став говорити синові, що він нездужає.

Але син Сергій, який нещодавно перевіз до нього свою сім’ю, щоб наглядати за слабим батьком, виявився пильним.

– Тату, ти чого так дивно виглядаєш? – запитав він, повернувшись з роботи. – Ти часом не заслаб?

– Це тобі здається… – ледве вимовляючи слова, відповів Степан.

– Що значить – здається? Я ж бачу, що щось не так. Ти пігулки свої приймав?

– Скінчилися вони. Ще вчора.

– Що ж ти не сказав?! – Сергій схопив телефон, і негайно викликав швидку.

Степан хотів було з ним на цю тему посваритися, але сил уже не було…

Привезли його у лікарню. Там зробили процедури, і на ранок йому стало так легко, що він пішов до лікарів – відпрошуватися додому. А що толку тут лежати, і дарма лікарняне ліжко займати?

Чоловік зазирнув у кабінет, де сидів завідувач відділення, і зрозумів, що доведеться трохи зачекати. Тому що там уже сиділа жінка похилого віку, така ж слаба як він. Сиділа навпроти лікаря і грізно виказувала йому.

– А я вам говорю, відпускайте мене негайно додому! – казала вона лікарю.

Степан аж відступив назад, і обережно прикрив за собою двері в кабінет. Але не до кінця прикрив. Щоб почути, чим закінчиться ця розмова. Цікаво ж.

– Негайно припиніть, жіночко! – строго сказав завідувач. – Негайно йдіть назад у палату, і лягайте на ліжко. Бо ми зараз самі вас поведемо.

– Як це? Ви що? – захвилювалася жінка. – Ви не маєте права! Мені потрібно терміново додому!

– Ні! Ви тут лежатимете не менше тижня!

– Ти що, зовсім вже?! – жінка перейшла на “ти” і почала обурюватися ще голосніше. – Я тобі що говорю?! Не можу я тут лежати! Я вже здорова!

– Що ви вигадуєте? Яка ви здорова, якщо у вас серце в такому стані?

– У мене серце в такому стані, бо в мене вдома три кішки! І вони їсти хочуть!

– Ну то й що?! – вигукнув лікар.

– Як що? Я ж сама живу!

– Як – сама? Чому? Хто вам тоді швидку викликав?

– Я сама й викликала. Але якби я знала, що мене сюди привезуть, то ні за що так не зробила б!

– Ви що таке кажете, жіночко? Ви ж могли вчора… Могло статися найгірше!

– І нехай! Краще вже так, аніж тут з вами сваритися, і знати, що в мене вдома котики мої бідненькі, голодні сидять!

Лікар гучно видихнув, і знову почав ставити запитання.

– А сусіди? Вони не можуть ваших котів нагодувати?

– Які ще сусіди? – засмучено запитала жінка. – У мене такі сусіди, що краще б їх взагалі не було. Вони такі ж безсердечні, як ви. Їм мої кішки тільки заважають! А вони чистенькі, доглянуті, у лоток ходять! Все не можу я з вами більше говорити! – рішуче сказала вона. – Якщо ви мене зараз же не відпустите по-доброму, я втечу. Я заради моїх кішок на все готова піти.

Лікар вже не знав, що робити

І тут Степан не витримав і вирішив негайно втрутитися.

– Я, звичайно, дуже перепрошую! – рішуче зайшов він у кабінет, і одразу підійшов до столу. – Ви тут так голосно сваритися, що в мене серце про кішок теж захвилювалося. Кортше кажучи, у мене є пропозиція!

– Що? – лікар сердито подивився на нього. – А ви що тут робите? Хіба ви не бачите, що я зайнятий?

– Я пропоную вам ось що! – Степан вдав, що не чує лікаря, і звернувся прямо до жінки. – Давайте, я зараз своєму синові подзвоню. Він сходить до вас додому і нагодує кішок.

– Синові? – жінка підозріло дивилася на Степана.

– Так. Ви дасте йому ключі від квартири.

– І він її оббере? – зупинила його жінка.

– Навіщо ж? – розгубився Степан.

– А навіщо взагалі оббирають квартири? – спитала вона.

– Стривайте, зачекайте, жіночко! – завідувач уже дивився на Степана зовсім іншими очима. – Це ж правильно! Це – логічно! Якщо ви переживаєте за своїх кішок, це чудовий вихід! І ви ж передаватимете ключі від квартири при свідках.

– Та мій син, найчесніша людина на світі! – палко вигукнув Степан. – Йому вже за сорок, і він кішок теж дуже любить! У мене у самого дві кішки, так він їх доглядає, як дітей!

– А у вас кішки якої породи? – запитала знову з підозрою жінка.

– Звичайні у мене кішки, – знизав плечима Степан. – Безпородні. Одну я на смітнику підібрав, кошеням, а друга сама до мене прийшла. Сіла в мороз біля дверей у мою квартиру і співала пісні. Поки я не відчинив двері.

– Ой, – посміхнулася раптом жінка. – У мене в самої руденька моя, та яка Муся, так само до мене потрапила. У мій день народження сіла під дверима, і почала проситися…

– Так! Стривайте ви з вашими спогадами! – нетерпляче зупинив її лікар. – У мене скоро обхід! Кажете, ви згодні?

– На що згодна? – розгубилася жінка.

– Щоб ваших котів нагодував син цього доброго чоловіка. Тільки швидше кажіть!

– А коли він зможе прийти по ключі?

– Я думаю, в обід прийде, – невпевнено припустив Степан. – З роботи відпроситься на годинку, і помчить. А якщо що, у нього є дружина, моя улюблена невістка.

– А вони точно погодяться? – жінка дивилася на Степана вже з великою надією.

– Обов’язково! – впевнено кивнув Степан. – Хіба ж можна беззахисних тваринок залишити голодними? Ходімо звідси, не заважатимемо людині людей лікувати. А я просто при вас подзвоню синові, домовлюся про ваших кішок.

Син, звісно, ​​спочатку дуже довго відмовлявся. Але Степан відійшов подалі від жінки, щоб вона не чула їхньої подальшої розмови, і просто сказав, що якщо син відмовиться, тоді він зараз сам втече з лікарні, і вирушить годувати кішок цієї прекрасної жінки. І у лікарню вже нізащо не повернеться.

Через пів години приїхав Сергій. І потім, вони з дружиною, по черзі, весь тиждень їздили на чужу квартиру, доглядали хвостату трійцю.

Степан весь тиждень, у паузах між процедурами, проводив у розмовах із Людмилою. Так звали цю жінку. І до того вони договорилися, що він зрозумів, що не може вже не бачити її щодня!

Та й вона теж, коли виписувалася з лікарні, дивилася на цього дбайливого чоловіка не просто як на рятівника своїх котиків.

Вона розуміла, що тепер він – кавалер її серця.

Через два дні з лікарні виписався й Степан. Він одразу поїхав не додому, а – спочатку у квітковий магазин, а вже потім – до своєї коханої Людмили.

Поїхав, щоб зробити їй пропозицію…