Робочий день уже закінчувався, коли Каті раптом прийшло повідомлення з невідомого номера:
«Ваш наречений сьогодні о 19:30 в кафе «Шато» зустрінеться з іншою дівчиною».
Катя хотіла передзвонити на цей номер, але виклик скинули.
– Дивно, – подумала дівчина. – Денис сказав, що він сьогодні зайнятий – якісь проблеми на роботі.
Вона сама планувала провести вечір з батьками – хотіла обговорити з мамою фасон весільної сукні.
З Денисом вони зустрічалися вже рік, а два тижні тому молодик зробив їй офіційну пропозицію і навіть повторив її в неї вдома, в присутності батьків Каті.
І ось така несподіванка!
Звичайно, ні про яку роботу мови вже не було – дівчина вирішувала інше питання: не звертати увагу на цю неприємну звістку, або піти в кафе й особисто переконатися, що це брехня.
Катя поїхала в кафе. Але перед цим вона заїхала на квартиру батьків, знайшла у шафі светр, який вже давно не одягала, і позичила в мами перуку.
Потім вона зняла лінзи і одягла старі окуляри у широкій оправі.
Переодягнувшись, вона подивилася на себе в дзеркало – брюнетка зі стрижкою каре, в окулярах і мішкуватому светрі.
Якщо в залі буде не дуже яскраве світло, то її й рідна мати не впізнає!
На місце зустрічі Катя приїхала за двадцять хвилин до призначеного часу.
Машину вона припаркувала за рогом, зайшла в кафе й сіла за невеликий круглий столик біля стіни.
Вона вибрала це місце, бо, по-перше, звідси добре проглядалася вся зала, а по-друге, той, хто сидів тут, міг при бажанні сховатися від чужих поглядів за великою пальмою, що росла в діжці, з листям, схожим на долоню з розчепіреними. пальцями.
Денис прийшов майже одразу після неї…
Швидше за все, він заздалегідь замовив столик, бо його провели до одного зі столиків, відокремлених перегородками.
Але Каті його було добре видно. Вона зробила замовлення і одразу оплатила рахунок.
Із запізненням тільки на п’ять хвилин до молодика підійшла якась дівчина.
Денис встав, обійняв її й поцілував у щоку.
Катя придивилася хто то така й не повірила своїм очам…
Поряд з Денисом сиділа її найкраща подруга Наталя!
– Підійти прямо зараз? – подумала дівчина. – Як вони це пояснять? Скажуть, що вирішили зробити мені якийсь сюрприз? А я в це повірю? Ні, подивлюсь, що буде далі. Жаль, що я не чую, про що вони говорять…
А розмова за столиком була цікавою.
– Значить, одружуєшся? – запитала дівчина. – А як же ж я?
– Послухай, Наталю, з Катею я знайомий рік, а з тобою – пів року. Коли ми почали зустрічатися, ти чудово знала, що я зустрічаюся з твоєю подругою. І тебе це анітрохи не бентежило. Що зміниться після мого одруження з Катею? Так само зустрічатимемося, тільки тепер, звісно, доведеться краще шифруватися.
– Я взагалі думала, що ти обереш мене, ти ж сам не раз казав, що, коли ти зі мною, ти відпочиваєш душею, що кажеш те, що думаєш, і робиш те, що хочеш, – відповіла Наталка.
– І це правда. Так, Катя вродлива, але розумна блондинка – не мій тип. В іншому разі я вибрав би тебе. Але хіба я схожий на романтика? – запитав Денис.
– Що ми маємо з тобою? Обоє працюємо на рядових посадах без особливих перспектив. Живемо на орендованих квартирах. Так, я ще маю машину в кредиті. Може, ти очікуєш на спадок від багатого дядька? То ти скажи. У мене таких родичів немає.
– А з нею в тебе є перспективи?! – ображено запитала Наталя.
– Так, є. Я тебе поважаю, тож чесний з тобою. Кожна людина має сама думати, як їй жити. От якби до тебе став зараз залицятися молодий, гарний багатій, ти відмовила б йому і вийшла б за звичайного менеджера зі звичайною зарплатою? Думаю, що ні. І я тебе б не осуджував.
– Значить, хочеш красиво жити? – запитала дівчина.
– Хочу, і не бачу в цьому нічого поганого. Хочу переїхати з орендованої халупи на околиці міста в нову двокімнатну квартиру, вікна якої виходять на міський парк.
Роботу хочу нормальну.
Фірма батька Каті мені не підходить, зате в її дядька є будівельне підприємство, де простий інженер отримує зарплату втричі вищу, аніж я зараз.
А я згодом розраховую стати головним інженером. І ти маєш не ображатися, а радіти за мене.
Маючи таку зарплату, я зможу робити тобі хороші подарунки.
І ми зустрічатимемося не в орендованих квартирах зі скрипучими диванами, а в розкішних готелях, розташованих де-небудь на тропічних островах.
– Широко крокуєш – штани порвеш, – так моя бабуся говорила, – сказала Наталя. – А якщо я все розповім Каті?
– По-перше, вона тобі не повірить. А якщо повірить, то ти втратиш і її, і мене.
Вона не вийде за мене, але в світі, таких Кать – хоч греблю гати, і на одній з них я обов’язково одружуся.
А ти з чим залишишся? Я вже зараз готую ґрунт – сказав Каті, що допомагаю своїй старій слабій тітці, яка виростила мене, коли я залишився сиротою.
Тітка, правда, вже на небесах, але я після весілля збираюся «переказувати» їй гроші на оплату доглядальниці.
Хіба ти не хочеш допомогти мені їх витратити?
…Минула майже година. Катя вирішила вийти з кафе, почекати в машині і подивитися, куди вони звідти поїдуть.
Хоча основне вона вже зрозуміла – її наречений та найкраща подруга зустрічаються у неї за спиною.
Це було видно з їхньої поведінки – ось Денис поправив волосся дівчини, ось вона ніби витерла сльозу, а він узяв її руку в долоні.
Катя встала і попрямувала до виходу. Проходячи недалеко від столика, де сиділа пара, вона відвернулася і, вдавши, ніби прощається з друзями, помахала рукою комусь в іншій половині зали.
Виходячи на вулицю, дівчина відчула на собі чийсь погляд і на мить обернулася. Біля гардеробу стояла жінка. Її обличчя здалося Каті знайомим. Коли вона обернулася вдруге, щоб розглянути жінку, то її вже ніде не було…
…Денис з Наталею вийшли з кафе хвилин через десять, сіли в машину й поїхали.
Катя невдовзі зрозуміла, що вони їдуть у квартиру, яку винаймає Денис.
Завернувши в провулок, Катя виїхала на паралельну вулицю, додала швидкості і приїхала на місце трохи раніше за Дениса.
Припаркувавшись біля сусіднього будинку, вона побачила те, що, взагалі-то й очікувала: Наталя з Денисом вийшли з машини і зникли у другому під’їзді…
Повернувшись додому – в ту саму квартиру, у яку мріяв переїхати Денис, Катя вже вирішила – ніякого весілля не буде!
Вона тільки не знала, як це пояснити батькам…
Коли дівчина розмірковувала про це, телефон знову дзенькнув.
Катя подивилася – їй надіслали посилання. Надіслали з того ж номера, що й сьогоднішнє повідомлення. Дівчина вирішила подивитись.
Це було голосове повідомлення – запис розмови Наталі й Дениса.
– Хтось явно не хоче, щоб я вийшла заміж за Дениса, – подумала Катя. – Втім, і я вже цього не хочу. Але ця людина точно була сьогодні в кафе, інакше як би вона змогла зробити запис? А може, це сама Наталя?
Катя подзвонила подрузі. Та довго не відповідала, потім швидко сказала:
– Ой, Катрусю, вибач, не можу говорити – до мене мама приїхала!
– Зрозуміло, я навіть знаю, як вона виглядає – ця твоя мама, – посміхнулася Катя.
І в цей момент вона подумала про жінку, чиє обличчя здалося їй знайомим.
– Де ж я її раніше бачила? – намагалася згадати дівчина. – А я її точно десь бачила…
Але згадати ніяк не могла.
– Треба закінчити цей неприємний день чимось хорошим, – подумала Катя і вирішила прийняти ванну.
Вона відкрила шафку, щоб взяти рушник, як раптом її осяяло…
…Того літа вона якраз закінчила школу. Здала останній іспит. Вони з мамою мали піти в ательє, щоб забрати сукню для випускного вечора.
Катя вийшла з воріт школи й побачила маму з іншого боку вулиці.
Увімкнулося зелене світло, і дівчина зробила крок на перехід.
Але в цей час зліва почувся шум.
Катя повернула голову і застигла – просто на неї мчала автівка.
Дівчина не могла зрушити з місця.
Промайнула думка:
– Все!
У цей момент хтось схопив її за руку і одним рухом відтягнув на узбіччя.
Машина пролетіла повз, не зупинившись.
Коли Катя отямилася, мама була поруч.
– Катрусю, дитинко, скажи, все добре? Доню, не мовчи!
Обличчя мами було якесь сіре, губи тремтіли. Вона обіймала Катю і ніяк не могла заспокоїтись.
– Матусю, зі мною все добре, – нарешті сказала Катя. – Мене он та жінка витягла.
В цей час під’їхала швидка.
Як потім виявилося, її ніхто не викликав, просто машина проїжджала повз.
Лікарі оглянули ту жінку, яка відтягнула Катю й сиділа на бордюрі, і забрали її.
Звичайно, ні в яке ательє Катя того дня вже не пішли.
Тато весь вечір заспокоював маму, а Каті замазувала слід на руці маззю.
Випускна сукня була без рукавів – не хотілося, щоб руку прикрашав такий величезний слід…
– Треба дізнатися, що з тією жінкою, – сказала мати. – І подякувати їй. Бо ж якби не вона… Я завтра подзвоню у швидку, дізнаюся, в яку лікарню її відвезли.
– Того водія знайшли, – сказали їй. – Але нічого, крім перевищення швидкості, йому пред’явити не можна. Дівчинку вашу він не зачепив, а та жінка, яка її відтягла, зачепилася об бордюр і опинилася на землі. Зараз у лікарні. Добре, що швидка повз проїжджала.
Наступного дня батьки Каті вирушили у лікарню. Поговоривши з лікарем, вони попросили дозволу зайти до Маргарити Михайлівни – так звали цю жінку.
Але лікар сказав, що вона просила нікого не пускати.
– Добре, – сказав Григорій Олександрович – батько Каті. – Тоді передайте їй, будь ласка, ось це.
Він простягнув лікарю пакет.
– Тут апельсини, сік і ще дещо… А ми зачекаємо, коли вона захоче нас побачити.
Лікар повернувся через кілька хвилин.
– Фрукти вона взяла, а ось це просила вам повернути, – він простягнув Григорію Олександровичу конверт. – Сказала, що вона грошей не візьме.
Потім Катя кілька разів бачила цю жінку біля університету. Дівчина подумала, що в неї тут навчається син, чи дочка.
Якось Катя підійшла до неї, привіталася і почала дякувати, але жінка подивилася на неї й сказала, що Катя помилилася, що вона нікого не рятувала.
І ось сьогодні вона побачила її знову.
– А чи не вона надіслала мені ці два повідомлення? – подумала дівчина.
Сьогодні було вже пізно, але завтра вона вирішила обговорити все з батьками – бо ж їм треба сказати, що весілля не буде.
Вислухавши дочку, батько сказав:
– Ну що ж… Дещо хороше у всьому цьому все ж таки є – Денис зійшов з дистанції у відповідний момент. Ми ще тільки збиралися готуватися до весілля.
Тобі, звісно, прикро, але що вдієш. Зате ти набула життєвого досвіду – уважніше придивлятимешся до людей.
А ось хто тобі ці повідомлення надіслав? Це питання може бути набагато серйознішим, аніж здається на перший погляд.
Бо ж це зробила людина, яка дуже багато про тебе знає. І хоча явно, що вона хоче захистити тебе від всіляких негараздів, треба дізнатися, хто це.
Будемо думати. Приготуєш нам каву?
Коли Катя вийшла, Олена подивилася на чоловіка й спитала:
– Грицю, ти теж подумав, що це Рита?
– Так. Але, можливо, й хтось інший. У будь-якому разі її треба знайти. І ту жінку, яку бачила Катя, теж треба знайти – вона може привести нас до Рити.
– Катю, а як виглядала жінка, про яку ти згадувала? – запитала Олена в дочки, коли та зайшла в кімнату з двома чашками кави.
– Так звісно. Років сорока п’яти-п’ятдесяти, зріст середній, волосся русяве, до плечей. Худорлява. Вчора вона була в джинсах і темному светрі. Але це точно та жінка, яка мене тоді врятувала. Ви до неї ще в лікарню ходили! – сказала Катя.
– Так, треба знайти старий блокнот, де я записав її ім’я і прізвище, – сказав батько.
Блокнот він знайшов у письмовому столі.
– Маргарита Михайлівна Микитюк. Я пошукаю її. А ти, Катю, поки що обмеж спілкування з друзями. Робота – дім. Може, на цей час до нас переїдеш? – запитав батько.
– Ні, мені зі своєї квартири до роботи ближче, та й ні з ким мені зараз особливо спілкуватися – Наталя й Денис тепер мені не потрібні, а з дівчатами ми домовилися наприкінці місяця зустрітися – всі зайняті.
Влаштовувати сварку Денису вона не стала. Просто сказала, що передумала виходити за нього заміж.
Він, звичайно, намагався дізнатися, в чому справа, кілька разів зустрічав її з букетами біля будинку і біля офісу. Але зрештою заспокоївся.
Тільки повідомлення надіслав:
«Могла б чесно сказати, що знайшла собі когось багатшого й вигіднішого».
Катя йому не відповіла.
З Наталкою вона розійшлася ще простіше. Та подзвонила Каті, запропонувала провести разом вихідні – сходити кудись.
Але Катя відмовилася:
– Я в суботу зайнята.
– А в неділю? – запитала Наталка.
– Я буду зайнята у найближчі десять років, – відповіла Катя й поклала слухавку.
Батько знайшов цю Маргариту Михайлівну за два тижні:
– Вона живе у невеликій квартирці на околиці, працює в лікарні, – сказав він. – Як ти думаєш, Оленко, треба розповісти Каті?
– Мабуть, треба, – відповіла дружина.
– А ти не боїшся?
– Боюся. Але гірше буде, якщо вона дізнається про все зі сторони. Ще невідомо, як їй це скажуть, – відповіла Олена. – Ми ж знали, що колись це станеться…
Батько подзвонив Каті і поцікавився, чи буде вона сьогодні ввечері вдома.
– Хочу заїхати до тебе, треба поговорити, – сказав він.
– Щось трапилося? – запитала Катя.
– Нічого такого, не лякайся, – відповів він.
Те, що розповів їй батько, було несподіваним і дивовижним…
…– Олена не перша моя дружина, – почав він. – Колись у молодості я був одружений з іншою жінкою. Її звали Рита.
Я тоді тільки почав свій бізнес, тільки-но стало виходити.
Я багато працював, може, занадто багато, і мало часу приділяв сім’ї.
А Рита була молода, вона хотіла погуляти.
І ось одного разу, залишивши на няньку дитину, вона з подругами поїхала на концерт якогось гурту.
А коли пізно ввечері вони поверталися додому, Рита була за кермом і… Сталася біда.
Вона зачепила людину.
Той чоловік опинився в лікарні і тепер має проблеми на все життя.
Але ще гірше було те, що Рита з подругою злякалися і просто втекли.
Звісно, її знайшли. Дали пʼять років. Я залишився один із дворічною донькою…
А через рік зустрів Олену. Поїхав до Рити, все їй розповів.
Ми домовилися – вона погодилася на розлучення і на те, щоб Олена вдочерила тебе.
Це здавалося нам правильним – ми навряд чи були б разом, а доньці зовсім ні до чого було в усіх анкетах писати, що її мати має отаку історію…
Ось так.
Батько замовк.
– Тату, але в нашому місті вона з’явилася, коли мені вже було сімнадцять, – сказала Катя.
– Вона не одразу приїхала, якийсь час жила в іншому місті. А коли повернулася, їй треба було якось влаштовуватись – шукати житло, роботу.
До того ж, ми двічі за цей час змінювали квартири.
Я розмовляв з Ритою. Вона три роки приходила у школу, щоб просто на тебе подивитися.
Ти її могла й раніше бачити, просто не звертала уваги.
Тож того дня, коли в тебе була та пригода з машиною, Рита опинилася біля школи не випадково – вона прийшла ще раз подивитися на тебе.
– Тому вона й не захотіла зустрічатися з вами, коли ви прийшли в лікарню – вона переживала, що ти її впізнаєш, – сказала Катя.
– Ну, що ж, дочко? – запитав батько. – Олена вдома хвилюється. Тепер, коли ти знаєш, хто твоя справжня мати…
– Тату, ти що?! Хіба я колись знала якусь іншу маму? Поїхали додому…
– Стривай. А з Ритою ти хочеш зустрітись? – запитав батько.
– Я думаю, ми маємо зустрітися. Хоча б для того, щоб я могла подякувати їй – вона двічі врятувала мене. Тоді, на дорозі, і зараз, від цих двох – Дениса й Наталі.
…Ця історія закінчилася добре. Стосунки Олени й Каті не змінилися. Вони так і залишилися мамою і дочкою, які люблять один одного.
З Ритою Катя зустрілася. Вони поговорили й вирішили, що час від часу бачитимуться.
Звичайно, спочатку обидві відчували себе незатишно, але потім їхні стосунки стали ближчими.
При цьому Рита не прагнула зайняти у серці Каті місце Олени – її матері.
Коли через два роки Катя виходила заміж, вона запросила на весілля і Риту…