Дарина познайомилася з Поліною у фітнес-клубі. Якось у роздягальні Поліна звернулася до Дарини з проханням. Жінка забула вдома свій мобільний телефон, а їй терміново потрібно було зробити один дзвінок, і вона попросила у Дарини дозволу скористатися її телефоном.
– Звичайно, дзвони, – усміхнулася Дарина, простягнувши Поліні свій телефон.
– Дякую, – сказала Поліна, повертаючи Дарині її мобільник. – Ви так мене виручили! Я тепер ваша боржниця.
– Та що ви, – трохи зніяковіла Дарина. – Нісенітниця це, я всього лише дала вам свій телефон для дзвінка, нічого ви мені не винні… У мене тариф такий, що говори, скільки хочеш, все включено…
– І все одно я вам дуже вдячна. Давайте хоч познайомимося. Поліна.
– Дуже приємно. Дарина.
– Дарино, а як щодо того, щоб після тренування випити по чашці кави чи чаю? Тут поблизу є непогане кафе, я була там кілька разів і можу з упевненістю сказати, що каву там варять чудово. Ви не поспішайте?
– Ні, Поліна, і від чашечки гарної кави я не відмовлюся.
– От і чудово. Тоді я пригощаю. До речі, тістечка там дуже смачні. Звичайно, ми приходимо сюди для того, щоб підтримувати своє тіло в хорошій формі, але ж від одного тістечка ніякої біди не станеться, – з усмішкою зауважила Поліна.
– Звісно, ні, – погодилася Дарина. – У крайньому випадку можна більше часу провести на біговій доріжці.
– Теж правда, – засміялася Поліна. – Тоді домовилися, після тренування йдемо до кафе. І, можливо, перейдемо на «ти»? Адже ми приблизно одного віку. Мені тридцять чотири.
– Мені тридцять вісім, – відповіла Дарина. – Давай на “ти”.
– Виглядаєш ти супер, ніколи б не подумала, що тобі тридцять вісім, – зробила комплімент своїй новій знайомій Поліна, чим миттєво привернула її до себе.
За кавою з тістечками жінки розмовляли. Дарина сказала, що одружена, виховує дванадцятирічну дочку Віру. Поліна повідомила, що вже три роки як у розлученні дітей немає.
– Звичайно, хочеться сім’ю та дитину. Годинник цокає. Шкода, що коли була ще заміжня, не народила. Наш шлюб це, можливо, не врятувало б, але я хоча б зараз була не одна… А взагалі не щастить мені в особистому житті.
– Та які твої роки, Поліно, зустрінеш ще свого чоловіка. Виглядаєш шикарно, і народити встигнеш.
– Ой, дякую, Дарино, твої слова та Богу у вуха, як то кажуть… Чесно кажучи, не знаю, що зі мною не так… Але з чоловіками не щастить чомусь… Але надію я не втрачаю!
Після спільного походу у кафе Дарина та Поліна стали приятельками. Дарині Поліна подобалася, вона була весела і безтурботна. Але одного разу Поліна сказала Дарині, що більше не ходитиме у фітнес-клуб.
– Мене на роботі скорочують, – поскаржилася вона. – І я поки що не можу знайти нічого хорошого. Кликали в одне місце, але там зарплата вдвічі менша, ніж у мене була. Розраховувати мені нема на кого, так що доведеться переходити в режим економії, поки роботу шукатиму. Абонемент сюди в мене якраз закінчується, а новий купувати для мене зараз надто затратно.
– Я спробую тобі допомогти, – несподівано для Поліни відповіла Дарина.
– Правда? Але як?
– У нас із чоловіком є друзі, Ігор та Тамара. Так от у Ігоря своя фірма, і я знаю, що зараз йому потрібні нові співробітники. Справи йдуть успішно і він розширюється.
– Ой, Дарино, це було б чудово! Ти просто паличка-виручалочка для мене. Як добре, що ми з тобою познайомилися… Як я тобі вдячна…
– Почекай дякувати, Поліно, я ж ще нічого не зробила. Завтра у мого чоловіка день народження, і Ігор із Тамарою будуть у нас. Я й замовлю за тебе слівце… А потім напишу тобі чи подзвоню…
– Чекатиму з нетерпінням!
Вже наступного дня ввечері, після відходу гостей, Дарина зателефонувала до Поліни.
– Ігор Володимирович чекатиме на тебе в офісі в понеділок о 9 ранку, особисто хоче поговорити. Не забудь взяти диплом, трудову… Але гадаю, що в тебе все вийде. Успіхів!
– Дарино, дякую тобі, тисячу разів дякую! – Зраділа Поліна. – Все зрозуміла, о дев’ятій буду!
Дарина була рада допомогти хорошій людині, а вона вважала Поліну саме такою і дуже їй симпатизувала…
Поліну прийняли на роботу і їй не довелося кидати свої тренування. У зарплаті вона зовсім не втратила, а навіть виграла. А незабаром Дарина помітила, що Поліна якось змінилася. Усміхається загадково і навіть погарнішала.
– Ти не закохалася випадково? – Запитала у неї Дарина.
– Вгадала, є така справа, – зізналася Поліна.
– Ну що ж, я рада за тебе. І судячи з твого сяючого вигляду любов твоя взаємна …
– І тут угадала.
– А хто він? Поділишся?
– Поки що секрет. Переживаю зурочити…
– Ну гаразд, не кажи. На весілля хоч покличеш?
– Звичайно, Дарино, але поки що далеко до весілля, але я дуже сподіваюся, що я, нарешті, зможу бути щаслива поряд з надійним чоловіком … Я ж на це заслужила?
– Про що мова, Поліно. Ти гідна щастя, і я рада, що в тебе такі чудові зміни в житті.
Після цієї розмови минуло півтора місяця, Поліна так і не зізналася Дарині, з ким зустрічається. А Дарина й не чіплялася з розпитуваннями. Навіщо, якщо Поліна захоче, сама розповість … Усьому свій час.
***
Якось Дарині зателефонувала Тамара, дружина Ігоря, начальника Поліни. З Тамарою у Дарини були чудові стосунки. Знайомі вони були вже багато років, їхні чоловіки дружили ще з часів навчання в інституті, тому Дарина з Тамарою зблизилися. І їхні діти були дружні.
– Так, Тамаро, – відповіла Дарина, думаючи, що Тамара дзвонить для того, щоб запросити їх із Сергієм у гості або просто побалакати, вони частенько зідзвонювалися і в гості один до одного теж ходили часто. Усі свята відзначали разом.
– Як ти могла, Дарино? Я ж вважала тебе близькою подругою, – заплакала в трубку Тамара.
– Що сталося, Тамаро? – здивувалася Дарина, зовсім не розуміючи, чому подруга розмовляє з нею в такому тоні і звинувачує в чомусь …
– Ти навіщо познайомила мого Ігоря з цією вертихвісткою? Хіба ти не знала, що вона собою являє?
– Тамаро, ти про кого? Що за вертихвістка?
– Ця твоя… як там її… Поліна…
– Поліна? Почекай, а до чого тут вона?
– А до того ж, що вона коханка мого чоловіка! Це ти цю негідницю з Ігорем познайомила, просила за неї… Навіщо?
– Тамаро, почекай… – Дарина була в шоці від почутого. – Поліна – коханка Ігоря? Не може бути. Це якась помилка.
– Ніяка це не помилка! Ігор сьогодні зізнався мені у всьому і пішов до неї! Це ти у всьому винна, ти зруйнувала нашу родину… Ти!
– Боже, Тамаро… Та я й припустити не могла, що так все обернеться…
– Та на цю Поліну одного погляду достатньо, щоби все зрозуміти про неї. Я знайшла її сторінку в соцмережі, подивилася фото… Та вона бігає за багатенькими чоловіками, це відразу видно… Лялька розфуфирена… Як ти могла підсунути її моєму чоловікові? – плакала Тамара.
– Нікого я не підсовувала, – заперечила Дарина, їй було прикро слухати ці несправедливі звинувачення. – Я просто допомогла Поліні знайти роботу… Звідки я могла знати, що вона зацікавиться твоїм Ігорем… Послухай, Тамаро, справа ж зовсім не в Поліні… Якщо Ігор виявився здатним на зраду, то це все одно рано чи пізно сталося б…
– Що сталося б? – вигукнула Тамара. – Ігор і раніше погулював, але з сім’ї не йшов, і я змирилася з його пригодами … А до цієї пішов! Якби ти їх не познайомила… Ніколи тобі цього не пробачу, ніколи! Хай тобі все поварнеться сторицею, щоб і ти одного разу випробувала те, що зараз відчуваю я…!
Сказавши це, Тамара відключилася, а Дарина все ніяк не могла повірити, що все почуте нею правда. Вона вирішила зателефонувати Поліні і запитати , чи це так.
– Так … Ми з Ігорем разом, – не стала відмовлятися Поліна.
– Але як же так … – засмутилася Дарина, вона до останнього сподівалася, що це не правда, що Ігор пішов до якоїсь іншої Поліни … – Ти ж знала, що він одружений, що в них дочка росте … Навіщо?
– Що навіщо? – нервово відповіла Поліна. – Навіщо я закохалася? Вибач, серцю не накажеш. До того ж Ігор сам почав залицятися до мене, не я його перша спокушала… А ця Тамара сама винна, слідкувати за собою треба. Ось ти молодець, ходиш на тренування, підтримуєш форму, а вона набрала зайвого, от і загуляв чоловік…
– У Тамари проблеми зі здоров’ям, вона б рада скинути, та не може… – стала заступатися за Тамару Дарина.
– А мені яка справа до її проблем? Знаєш, Дарино, дякую тобі за все, але виправдовуватися перед тобою я не збираюся, у цьому житті кожен сам за себе, і я теж маю право на щастя… Все, бувай, не можу більше розмовляти, коханий скоро прийде. Навіть добре, що ти вже знаєш… Бувай.
Дарина була в шоці від того, що сталося, і не знала, що робити… Хоча що тут зробиш? Все вже зроблено… На душі було неймовірно паршиво, наче насправді це з її вини розпалася родина Тамари та Ігоря…
– Дарино, ти ні в чому не винна! – Сказав дружині Сергій, коли вона йому все розповіла. – Ігор завжди був ходок, і якби не з’явилася ця Поліна, він би ще на когось око поклав…
– А я вважала, що у них хороша міцна сім’я… – Дарина була дуже розчарована.
– Ось те, що Ігор вирішив покинути дружину, це мене дивує, звичайно. Він хоч і погулював, але завжди казав, що Тамару цінує і не покине, та й доньку любить… Але, мабуть, цього разу він справді закохався…
– Але Тамара мене вважає винною. Вона мене не вибачить, такими словами обсипала…
– Дарина, але ж ти розумна жінка, ти розумієш, що не винна… А Тамара просто зараз на емоціях, от і накинулася на тебе. Пройде час, вона заспокоїться і ще вибачатиметься.
– Сумніваюся…
Дарина хотіла ще раз поговорити з Поліною, але та більше не приходила на заняття у фітнес-клуб, а на дзвінки Дарини не відповідала. Ні з Тамарою, ні з Ігорем Дарина та Сергій теж більше не перетиналися. З Тамарою все було зрозуміло, вона, як і раніше, злилася і ображалася на Дарину, а ось чому Ігор уникав спілкування з кращим другом було незрозуміло…
Згодом Дарина та Сергій дізналися, що Ігор пішов від Поліни і повернувся до родини, Тамара його вибачила. Сергій хотів зробити ще одну спробу налагодити стосунки з другом, але той його проігнорував. Дружбі настав остаточний кінець.
Тамара перед Дариною так і не вибачилася за ту розмову, коли вона обсипала Дарину звинуваченнями, Дарина на це особливо і не розраховувала… І з Поліною вона теж більше не перетиналася, тому не знає, як склалася подальша доля цієї жінки… Може, і знайшла своє щастя, яке так довго шукала, а, може, як і раніше одна…