Аркадій Іванович ніяк не міг повірити в те, що відбувається.
Вдень він якось тримався, ходив безцільно по кімнаті. Але намагався думати про хороше.
Але надвечір зовсім засумував, коли ліг спати один у холодну постіль.
Одному йому навіть ходити по квартирі було нелегко. І для цього були причини – він уже старий, та ще й слабість його підкосила.
Кілька років тому Аркадій Іванович пішов у магазин, послизнувся і опинився на землі. Все сталося дуже невдало. Тепер проблеми з колінними зв’язками.
Не одразу, але йому все ж таки тоді допомогли, знайшлися добрі люди. Але тепер він ходить важко, а частіше сидить у кріслі. Та й ці рухи даються важко, тільки заради Наталі, без неї йому життя не миле.
Наталці він у всьому намагався допомагати, але тільки на неї тепер все лягло.
І магазини, і прибирання, ось вона й не витримала.
А Аркадій хоч і намагається бути корисним, та від нього тепер було мало толку. І він себе за це терпіти не міг, підвів свою Наталку, все зіпсував!
Заснути Аркадій Іванович ніяк не міг, все їхнє спільне життя промайнуло в нього перед очима.
Як вони раділи, коли в них народився син. І хоча Наталя Іванка важко народжувала, але за кілька років вони зважилися на другого малюка, дівчинку дуже хотіли.
Але у Наталі сталися проблеми, її ледве врятували і сказали, що дітей у них більше не буде.
Але ж у них синочок є, Іванко, і він радував їх з Наталкою щодня.
Син був уже майже дорослий, на зріст тата наздоганяв.
Їм з Наталкою здавалося, що самі вони майже не старіють, такі ж юні, закохані і щасливі.
А потім вони постаріли обидва в один день, коли сина їхнього єдиного Іванка не стало, купаючись у річці…
Наталя тоді ледве змогла жити далі, її діставало почуття провини, що вона не встежила. Але час трохи допоміг все пережити…
Вони хотіли взяти дівчинку з дитячого будинку, але їм відмовили за віком.
Але здавалося, що хоч удвох вони довго-довго разом, хоча ні, втрьох, адже в них тепер є чорний кіт Мурчик. Наталя його на вулиці кошеням підібрала, сказала, що він один точно пропаде, чорного кота ніхто не візьме через забобони…
Думаючи, Аркадій Іванович майже задрімав і раптом відчув поряд якийсь легкий дотик. Він аж стрепенувся від несподіванки.
Мабуть, це їхній кіт ліг поруч.
Хоча так зазвичай його обіймала Натала.
І Аркадію раптом і справді здалося, що це вона.
Він ніби забув, що його дружина у лікарні… Ну так, звичайно, це Наталя. Руки в неї холодні, він узяв їх у свої, щоб зігріти і став гладити її по спині, вона така тиха, втомилася, мабуть.
І він зігрівав її і Наталя нарешті глибоко зітхнула, а руки її зігрілися, і Аркадій Іванович заснув глибоким сном, тепер уже без сновидінь.
Вранці він прокинувся з дивною впевненістю, що тепер з його Наталкою все буде добре, адже йому наснився такий гарний сон.
Він зателефонував у довідкову лікарні, і аж присів від почутого.
Йому сказали, що Наталі тепер стало краще!
Подробиці тоді йому не сказали, а через день його Наталку перевели у звичайну палату.
І Аркадій Іванович ожив, став наводити лад у квартирі, намагаючись триматися, не підвести знову кохану дружину.
Адже тепер йому є для чого жити, скоро його Наталка з лікарні повернеться і все буде як раніше, навіть краще!
І нарешті цей прекрасний день настав!
Сусіди допомогли йому привезти Наталю додому з лікарні, і тепер вони знову були разом.
Вони сиділи вдома на дивані, дивилися один на одного і не могли надивитись.
Аркадій Іванович тримав дружину за руки і був щасливий майже як у молодості. Ні, навіть більше, Наталка повернулася, його Наталка знову вдома!
Лікарі сказали, що тоді під ранок її ледь витягли. Вони довго намагалися допомогти Наталці, але зрозуміли, що це все і раптом… Губи її здригнулися, вона якось важко зітхнула і… Серце її стрепенулося знову!
Кажуть, що таке буває, правда, дуже рідко!
А може, вона відчула, що Аркадію не буде життя без неї, і тому повернулася?
І це означає, що вони ще живі!
А попереду осінь, нехай не тепла, не золота, нехай сльота, будь-яка, зате тепер щодня вони будуть поруч.
Потім випаде білий-білий сніг і незрозуміла радість з’явиться в душі.
Аркадій пам’ятав, як вони з Наталкою познайомилися перед новим роком. Було так весело, вони були такі молоді, все їхнє життя було попереду!
Але тепер у Аркадія Івановича з дружиною ще теж попереду дуже багато днів, так лікарі пообіцяли.
Разом вони намагатимуться пережити зиму, а потім уже легше, потім буде весна, розпуститься бузок.
За весною прийде літо, та так і піде день за днем цілий рік. І це майже ще ціле життя попереду.
Так думав і мріяв Аркадій Іванович, обіймаючи жінку.
А на старенькому дивані відсипався кіт Мурчик.
Він втратив багато сил, коли його улюблена господиня занедужала. Кіт знав, як їй там у лікарні недобре, він завжди відчував свою хазяйку на відстані.
І кіт усім своїм теплим маленьким тільцем пригорнувся до господаря і… Здається йому вдалося зробити так, що душі господаря та господині опинилися зовсім поруч.
Бо ж коти мають містичні здібності, розгадати які людям поки що не вдалося. Вони можуть відігнати темні сили, що несуть нещастя…
І цей кіт також це зміг.
Душі близьких людей, які люблять один одного, опинилися зовсім близько. Аркадій зміг простягнути руку і втримати з собою свою кохану Наталку, йому вдалося повернути дружину, не дати їй піти назавжди…
Аркадій Іванович не знав цих таємничих подробиць. А дізнавшись, швидше за все не повірив би в таке.
Просто Аркадій і Наталя були щасливі, що вони знову разом і в них ще є час жити далі…