Жанна прожила з чоловіком дев’ятнадцять років, як вона сама вважала, у мирі та злагоді. Вони одружилися в інституті, потім деякий час разом працювали у фірмі її батька, а коли той відійшов від справ через недугу та продав бізнес, кожен пішов робити кар’єру своїм шляхом. Петра тесть прилаштував до свого друга, людини дуже рішучої та сімейної.
Новий бос Віктор Семенович був категоричним, за розлучення, зради і навіть просто неналежний зовнішній вигляд міг запросто звільнити. Але й платив добре, лояльних собі людей завжди заохочував преміями. Петро цим місцем дорожив, Жанну він спочатку взагалі вмовляв сидіти вдома після народження дочки:
– Ну чого ти? Я заробляю, вистачає на сім’ю, – переконував він. – Нехай дочка маму бачить частіше.
– Петро, ну я теж даремно, чи що, навчалася стільки років?! – обурювалася Жанна. – Мене, до речі, звуть у фірму більше, там інші зовсім замовлення. Ми навіть конкурувати не будемо.
– І я тебе бачитиму тільки у вихідні, – бурчав чоловік, але Жанна була непохитна.
Відсидівши три роки декрету, вона вийшла на роботу. Батько на той час тихо пішов із життя від недуги, майже всі гроші від продажу бізнесу пішли на спроби допомогти йому у закордонних клініках, але дива не сталося. Мама Жанни навіть продала будинок, переїхала до невеликої однокімнатної квартири, щоб роздати всі борги. Дочка намагалася їй допомогти, віддавала значну частину свого заробітку.
Саме це використав її чоловік як аргумент, коли запропонував оформити їх новий будинок на свою матір.
– Розумієш, там переважно мої гроші, буде чесно, якщо вони залишаться в сім’ї. І потім яка тобі різниця, на кого оформлений будинок? Ми маємо міцний шлюб.
– Петро, а якщо щось станеться? Ми з Настею взагалі не матимемо до цього житла стосунку і просто підемо на вулицю?! – обурилася Жанна. – Це якось неправильно.
– Моя мати, взагалі-то, не чужа людина, чого ти хвилюєшся? Я теж не хочу, щоб у разі якогось форс-мажору їй довелося залишитися без своєї частки. Мама сама мене виховала. А якщо не подобається, можеш назбирати і теж купити нерухомість на свою матір. Я не буду проти.
Ті розмови вона через кілька років забула і не згадувала, будинок щиро любила і вважала своїм. Настя росла, Жанна працювала та допомагала матері. Їх із Петром шлюб вважали міцним, друзі часто ставили їх за приклад іншим. І навіть на фірмі Віктор Семенович цінував сімейну відданість свого працівника. На всіх корпоративах вказував на Петра як на свого потенційного заступника у найближчому майбутньому.
Час летів швидко, у сімнадцять років Настя закінчила школу, вступила до театрального інституту в іншому місті, вирішила вчитися на актрису. Сімейне гніздо спорожніло, Жанні було лише тридцять дев’ять, вона не раз замислювалася про другу дитину. Колись вони навіть намагалися її завести, але Жанна мала проблеми по жіночій частині. І ці розмови вона давно залишила у минулому.
Петро все частіше затримувався на роботі, їхав у відрядження. З того часу, як у сусідньому місті відкрили філію його компанії, керівництво новим підрозділом лягло на плечі чоловіка Жанни. А вона після роботи сиділа вдома сама і шкодувала, що не має квартири у місті. Там можна було б зустрічатися з подругами чи навіть у кіно сходити.
Але якось усе змінилося, Жанні зателефонувала подруга дитинства Алла, вона працювала медсестрою в поліклініці в тому самому місті, де часто бував Петро.
– Жанно, привіт, у мене такі новини. Навіть не знаю, розповідати чи ні, – почала вона розмову.
– Та давай вже, не тягни, що за таємничість? – зітхнула Жанна. – Дзвониш раз на сто років, краще б у гості приїхала.
– Загалом, у нас сьогодні на прийомі в педіатрії був твій чоловік з якоюсь тіткою та немовлям, – заявила Алла. – Я в картці подивилася, він батьком записаний, у дитини прізвище та по батькові відповідні.
– Як це? – сіла на диван Жанна, відчуваючи, що її ноги не тримають. – А хто мати, ти з’ясувала?
– Я тобі фото цієї картки перешлю, там є її телефон та адреса, і місце роботи загалом усе, – сказала Алла. – Ти там не дуже шокована?
– Ти мені допомогу, чи що, вирішила на відстані надати? – Запитала Жанна. – Ну й новини! І що мені робити з ними?
Залишатися однією не було жодного бажання, як завжди в таких ситуаціях, Жанна зібралася і поїхала до мами. Вона мала одне важливе вміння – нестандартно дивитися на будь-яку ситуацію. Світлана Григорівна працювала психологом, непогано зналася на поведінці людей. Вислухавши дочку, вона одразу сказала:
– Розлучатимешся?
– Так, мамо, не бачу сенсу бути другим конем у цьому возі, – зітхнула Жанна. – Але й визнавати себе такою, що програла, дуже не хочеться. Дев’ятнадцять років шлюбу, і що я отримаю? Моральне задоволення тому, що Петро вилетить із роботи? Будинок записаний на його матусю, машина теж, я не здивуюся, якщо ця прекрасна жінка має і солідний банківський рахунок. А у нас із Настею навіть квартири не буде, де жити.
– І що ти хочеш робити? – Запитала Світлана Григорівна. – Просто промовчиш?
– Ні, я хочу отримати бодай частину грошей як справедливу компенсацію за наш шлюб.
– Так, на цьому можна зіграти, Петро боягузливий, переживає звільнення, раз приховує другу сім’ю, – задумливо відповіла Світлана Григорівна. – Але ж можна його притиснути й іншими гріхами. Ну і варто навести більше довідок про коханку. Перешли мені інформацію про неї, займуся цим.
Жанна посміхнулася, навіть у найтемніші часи її мама була людиною, здатною згортати гори. Але ще треба було поговорити з дочкою, грати з Настею в темну їй зовсім не хотілося.
– Отже, у тата друга родина? – хмикнула Настя. – Що ж, я не здивована. І там син, спадкоємець, а він завжди дорікав тобі, що народила тільки дочку. І що ти плануєш робити, мамо?
– Якщо коротенько, ми хочемо трохи виправити цю несправедливість, залишатися після розлучення без усього якось не хочеться.
– Мені подобається такий підхід, мамо, – посміхнулася Настя. – Бабуся теж у справі?
– Звичайно, як без неї, – відповіла Жанна.
— Якщо вам потрібна допомога, я готова, — сказала Настя. – І взагалі, мамо, тримайся. Ти в мене крута і точно з усім розберешся.
Виконавши і цю місію, Жанна почала вивчати соціальні мережі чоловіка. У нього нічого підозрілого не знайшлося, у друзях були лише бізнес-партнери та спільні знайомі. А от у свекрухи несподівано виявилася папка з фотографіями якогось немовля, вона гуляла з цією дитиною, катала її в колисці, сиділа в кріслі.
Жанна пошукала ще, виявилася й мати хлопчика. Молода жінка на ім’я Людмила працювала у філії фірми, відкритій півтора роки тому. Саме нею керував Петро.
У голові Жанни відразу дозрів новий план, тепер вона готова була поквитатися не тільки невірному чоловікові, але і його пасії. Ще раз обговоривши всі деталі плану, що готується з матір’ю, вона стала чекати чоловіка. Петро приїхав із відрядження за два дні.
– Уявляєш, стільки справ у цьому офісі, нічого без мене не можуть зробити, довелося затриматися, – розповідав він дружині.
– Та у нас теж завал, я проєкт ось тільки закрила, – поскаржилася вона. – Ти завтра до офісу поїдеш? Візьми мене з собою, давно Віктора Семеновича не відвідувала.
– А навіщо тобі до шефа, що сталося? -здивувався Петро. – Може, на роботі проблеми?
– Та просто давно не бачилися, він дзвонив того тижня, запрошував заїхати, а я не зібралася досі, – усміхнулася Жанна і пішла у ванну кімнату.
А на телефон її чоловіка в цей момент надійшло повідомлення з прихованого номера з анонімного облікового запису: «Привіт, хочеш, твоя дружина дізнається про другу сім’ю? А начальнику доповісти?
Петро дивився на ці літери, а потім повідомлення зникло, наче його й не було. Але чат залишився, він написав: Хто ти і чого хочеш?. Але відповіді не було.
До наступного дня Петро раз у раз діставав телефон і перевіряв листування. Вже навіть Жанна запитала, якого важливого повідомлення так чекає її чоловік, але більше анонім нічого не надіслав. А коли Петро і Жанна їхали в машині дорогою до міста, надійшло друге повідомлення. Петро зиркнув на дружину, але вона нічого не запідозрила, просто дивилася вперед і підспівувала пісні по радіо.
Доїхавши до його офісу, Жанна пішла поспілкуватись із Віктором Семеновичем. Звісно, старий друг батька їй не дзвонив, але бачити був радий, вони випили кави, обговорили новини. Потім Жанна поїхала, а Петро тремтячими руками в туалеті відкрив повідомлення. Там було написано: «Грошей, звісно». І знову повідомлення зникло.
В цей же час листування почалося і з коханкою Петра, але спочатку їй зателефонувала Світлана Григорівна. Представившись співробітницею поліклініки, вона почала розпитування:
– Ви були у нас цього тижня, але в комп’ютері не всі дані, давайте їх уточнимо.
– Добре, – слухняно відповіла Людмила і продиктувала свою адресу. – Щось не так з дитиною?
– Ні, все чудово, на диво здоровий малюк. Ви заміжня, батько хлопчика живе з вами?
– Ні, але ми плануємо одружитися, він і так офіційний батько, – заявила Людмила.
– Житло у власності чи орендоване, чи у дитини є своя кімната? – професійним тоном розпитувала суперницю доньки Світлана Григорівна.
Та докладно відповідала. До кінця розмови про коханку їм було відомо все, можна було вводити в гру і її. Людмила також отримала повідомлення, в якому їй запропонували сплатити велику суму грошей.
Очевидно, просити їх вона зібралася у Петра.
– Коханий, ти вже сумуєш? – Защебетала Людмила по телефону. – Розумієш, я трохи витратилася. А тут пропонують дуже вигідно вкласти кошти місяців на п’ять. Дай мені грошей тимчасово.
– І тобі теж? – вигукнув Петро в трубку.
Але потім додав тихіше:
– Скільки потрібно? І тільки із поверненням, у мене в самого зараз складні часи.
– Триста тисяч, – скромно відповіла Людмила. – Дивіденди мої, решту віддам, як заберу гроші.
Петро погодився і переказав гроші з рахунку матері коханці, вони давно користувалися цим способом передачі грошей. Але потім Петру знову написав анонім, попередив про дзвінок. Під час розмови він прислухався до звуків голосу, але не зумів його розпізнати.
Через тиждень відбулася передача грошей, усієї суми у Петра не було, той спішно продавав машину, яку нещодавно купив в автосалоні та оформив на матір. Жанна стежила за поведінкою чоловіка з неприхованою насолодою. Петро нервувався, сварився, на роботі отримав кілька зауважень від начальства.
Гроші, отримані від чоловіка та його коханки у такий незвичайний спосіб, Жанна поділила порівну і поклала на рахунки своєї матері та дочки. А потім оголосила Петрові:
– Мені розповіли, що ти був у поліклініці з дитиною. Це правда, у тебе дитина на стороні? І в соцмережах твоєї матері цей хлопчик теж є.
– Хто розповів, я ж заплатив?! – вигукнув Петро. – Говори! Від кого дізналася?
– Моя знайома бачила вас там випадково, вона теж була у черзі, – відповіла Жанна. – Ти начебто й не ховався. Був упевнений, що не дізнаюся?
– Так, це мій син! – вигукнув Петро. – І що, качатимеш права? Чи хочеш жити так само, як усі ці роки?
– Ні, Петре, я подам на розлучення, але спочатку розповім про все Віктору Семеновичу. Думаю, йому буде цікаво дізнатися про такі новини.
– Ні, ти цього не зробиш, Жанно! – перейшов на вмовляючий тон Петро. – Ну сама подумай, навіщо нам розлучення? А з цією жінкою, розумієш, нічого серйозного. Це все й було раз, випадково на корпоративі. Я як чесна людина просто визнала малюка. Він же ні в чому не винний.
– Прекрасно, а як це до мене стосується? – Здивувалася Жанна. – Я нічого не втрачаю, майно належить твоїй матері, ділити нам нема чого.
– Зате я втрачаю! – не заспокоювався Петро. – Роботу, кар’єру, репутацію, все! Ну, хочеш, половину цього будинку перепишемо на тебе?
– Весь будинок, – вагомо сказала Жанна. – Хочу договір дарування, на мене та доньку.
Петро погодився попри всі її умови, аби зберегти посаду та звичний рівень життя. Будинок переоформили на Жанну та її дочку, а потім хтось надіслав Віктору Семеновичу інформацію про те, що одна з його співробітниць народила дитину від Петра.
Після перевірки цих відомостей неблагонадійного заступника було звільнено, а Жанна зі спокійною совістю подала на розлучення. Тепер її чоловіка було достатньо «віддячено» за своє подвійне життя.
Петро переїхав до матері та безуспішно шукає нову роботу. Його коханка подала на аліменти, адже добровільно чоловік грошей на сина не дає.