– Сергію, я затримаюся трохи, – говорила в слухавку телефону Віра. – Оленка попросила з нею в торговий центр заїхати, допомогти сукню вибрати. Не образишся?
– І знову здрастуйте! – пробубнив Сергій. – Мені це ім’я – Оленка, вже чути не хочеться. Я тут тобі сюрприз готую, а ти… затримаєшся, – передражнив Сергій інтонацію Віри і додав. – Якщо за дві години тебе не буде вдома, сюрприз скасовується. І не кажи потім, що я тебе не люблю, не балую.
– Я заінтригована, звичайно встигну! – Весело пообіцяла Віра, а подруга подивилася на неї з докором.
– От я не розумію, як так можна перед чоловіками стелитися, – вона цокнула язиком і багатозначно похитала головою. – Я б на твоєму місці не стала говорити, що з подругою. Просто – затримаюсь і крапка. Перед фактом поставила і відключилася, а він нехай собі фантазії малює, ревнує, нудьгує та терпляче чекає!
– Але так не можна, – Віра взяла Олену за руку. – Біжимо, автобус наш, а то Сергій мене без сюрпризу залишить, а він у мене майстер дивувати.
Забігши до автобуса, дівчата сіли на вільні місця. Віра хотіла щось сказати Олені в продовження їхньої розмови, але помітила, що та змінилася на обличчі, а в проході між рядами сидінь до них прямує Валентина Василівна, мама Олениної та Віриної близької подруги по старшій школі. Віра посміхнулася жінці, привітавшись, але та не звернула на неї уваги. Вона схилилася над Оленкою, розставивши руки і тримаючись за поручні так, ніби утримувала її, і строгим голосом заговорила:
– Ще раз тебе побачу біля зятя свого, буду пояснювати по іншому! Зрозуміла?
Олена втягнула шию, народ почав обертатися, а Валентина Василівна вигукнула:
– Не чую! Зрозуміла, ні? – Олена мовчала, а Віра, подумавши, що вона мову втратила від несподіванки, вирішила за подругу заступитися. Адже Олега розповідала, що Андрій до неї почав залицятися, коли Світлана його виставила з дому і подала на розлучення.
– Валентино Василівно, ви не переживайте, заспокойтеся, будь ласка, – почала Віра м’яко і жінка перевела погляд на неї, – Світланка ж сама з ним розлучатися почала, до чого тут Олена?
– А тебе ніхто не питав, – грізно сказала жінка, яка завжди здавалася Вірі доброзичливою і відкритою. – Коли твого Сергія відведе, тоді поговоримо. Ми цю негідницю пригріли, коли їй подітися було нікуди, і годували, і напували, і притулок давали, а тепер вона розправила крила, коханці оплачують їй банкети, але їй мало, вирішила у подруг чоловіків відвести, забави ради, мабуть.
Валентина Василівна випросталась, і подивилася Олені в очі пронизливо і впевнено:
– Бог з тобою поквитається, згадаєш моє слово!
І попрямувала до виходу. Олена потягла Віру за рукав до інших дверей, не в змозі виносити на собі осудливі погляди пасажирів. Вийшовши з автобуса, вона швидко попрямувала через дорогу, а Віра бігла за нею слідом. Переконавшись, що мама Світлани пішла в інший бік, Олена зупинилася, шумно видихнула.
– Ось негідниця ця Валька! Треба ж було зустріти її, тепер не до сукні, весь настрій споганила.
Олена глибоко вдихнула, а на очах її блиснули сльози. Віра погладила подругу по плечу та запропонувала викликати їй таксі.
– Ну й куди я на таксі поїду? – похитала Олена головою. – Віро, ну ти ось одна в мене подруга залишилася. Давай, посидимо в кафе, га?! Ну, мені так погано ще не було. Уяви, якби тебе так осоромили?!
Віра кивнула. Вона розуміла, що може людина відчувати у подібні моменти. Поглянувши мовчки на годинник, вона повернула у бік кафе. Замовивши каву, Віра сіла навпроти Олени і зі співчуттям подивившись на неї, тихо сказала:
– Олено, ну не бери ти в голову! Можливо, Валентина Василівна має поганий настрій зранку, а тут ти під руку потрапила. Чи … Може, вона не знає, що Світлана сама Андрія виставила?
– Все вона знає, – махнула Олена рукою, – Світлана сама винна, не треба було постійно відправляти Андрія мене проводжати, а то дивись, які вони дбайливі, наче я сама б не дійшла до зупинки. Ну ось і доводився.
– І що? – Не розуміла Віра, – вона сама його відправляла, а потім приревнувала чи що?
– Ай, забудь, – скривила Олена губи, вставши з-за столу, – Давай торт якийсь замовимо?!
– Ти ж наче на від солодкого відмовилася? Я тому й замовила лише каву.
– Так! Але сьогодні мені треба моральна компенсація!
Повернувшись із тарілкою, на якій гіркою лежали тістечка різних сортів, Олена глянула на Віру з хитрою усмішкою:
– А давай, хто більше подужає? Як у шкільні роки, пам’ятаєш?
– Ну не знаю, – простягла Віра, взявши одне тістечко до рук.
Оленка уплітала солодощі, ніби не помічаючи, ще й розповідати примудрялася, якими ж поганими всі подруги виявилися, ось із Вірою тільки пощастило, а з рештою й сліду від дружби не залишилося. Всі, абсолютно всі ревнують до Олени своїх чоловіків. А вона хіба винна, що вона така красуня, не можуть просто чоловіки їх встояти, от і все. Якщо Сергій, Віри чоловік, їй вірний, то ніхто його не відведе від дружини, і нічого Олену звинувачувати у всіх гріхах. Віра не помітила, як час пролетів. Перевівши погляд на годинник, вона зрозуміла, що не встигла вчасно додому повернутися, і стало так сумно на душі.
– Олено, мені додому пора, – ніби вибачаючись, прошепотіла Віра, почекавши невелику паузу в монолозі подруги.
– Ну ось, і ти мене кидаєш, – зітхнула Олена, – гаразд, йди, чого вже там. Ти ж у мене одна залишилася з подруг, не псуватиму стосунки.
Віра повернулася додому сама не своя. Так було незручно перед чоловіком, та й подругу кинути у такому стані не могла. Сергій лежав у вітальні на дивані, хаотично натискаючи кнопки пульта від телевізора.
– Пробач, – винно простягла Віра, присівши поряд з чоловіком і склавши перед собою долоні, – У Олени такий стрес трапився, не змогла її кинути одну.
– А мене змогла, значить? – Сергій одним рухом підвівся з дивана і подивився на дружину. – А може, ти не з Оленою була, га? Ні, я звичайно багато можу зрозуміти, але щоб ось так от бортанути чоловіка заради подруги, це занадто. У мене теж є друзі, але я вмію розмежовувати сім’ю та дружбу. А ти – ні! Це мимоволі наводить на підозри.
Віра тільки зараз помітила, вловивши ніжний аромат, букет її улюблених троянд на столі. Вона обняла чоловіка і притулилася до нього.
– Пробач, Сергію, я обіцяю, більше ніколи… Дякую за троянди! Мої улюблені … Ну, про сюрприз не питатиму, сама винна …
– Та гаразд, сиди тут, – Сергій пішов на кухню, і дуже скоро повернувся, котячи поперед себе сервірований столик, – Правда, охололо вже все, але я старався. Сьогодні вдалося звільнитися раніше, думав, вечір проведемо романтичний.
Він поставив свічки і витяг з-під вази із фруктами конверт.
– І ще ось, – посміхнувся він, – На роботі як заохочення видали путівки, їдемо наступними вихідними до санаторію, що на озері.
– Сергію! – Віра почала плескати в долоні, – Як же я рада!
– Але мені аж чотири путівки дісталося. Може, твої батьки поїдуть з нами? Мої одразу відмовилися, вони на ювілей до друзів ідуть.
– Ну, значить, і мої ідуть, – задумалася Віра, – друзі ж у них спільні.
– Точно! Навіть не подумав. Куди тоді ці путівки дінемо? Олексій не поїде, у нього Алла вагітність тяжко переносить, їм не до санаторіїв, ще народить там.
– А може, Олену запросимо? У неї зараз, начебто, серйозний чоловік, проведуть разом час, заразом ми подивимося, хто такий.
– Знову Олена? – Сергій невдоволено зітхнув. – Я готовий на це погодитися, якщо тільки ти пообіцяєш, що після цієї поїздки зведеш спілкування з подругою до самого мінімуму, хай вже про своє особисте життя подумає!
Наступного дня після розмови з чоловіком Віра, недовго думаючи, набрала номер Олени і радісно повідомила її про запрошення на відпочинок.
—Олено, уявляєш, Сергій отримав путівки до пансіонату біля озера, і ми вирішили запросити тебе з твоїм чоловіком! Як тобі ідея?
На тому кінці лінії пролунав захоплений вигук.
— Ти серйозно? – Олена, мабуть, підскочила від радості, – Звичайно, ми з ним поїдемо! Адже я тобі давно обіцяла показати цього красеня, він просто… ах!
– Чудово! Тоді зустрічаємось у п’ятницю ввечері, виїжджаємо разом, — підхопила Віра, намагаючись залишатися спокійною. — Заодно й подивимося, хто тебе так зачарував.
Однак, коли настав день поїздки, Олена з’явилася одна. Віра насупилась, побачивши, як подруга біжить до машини без супроводжуючого.
– А ти чого одна? Де твій ненаглядний? – Здивовано запитала Віра, підібгавши губи.
— Ой, Віра, не пощастило! У нього там термінові справи виникли в останній момент, – махнула рукою Олена, з легкою усмішкою на обличчі. — Але я вас не підвела, приїхала, щоби з вами час провести.
Сергій кинув похмурий погляд на Віру, але промовчав. Шлях до санаторію пройшов у напрузі. Сергій не зводив очей з дороги, а Віра слухала Олену. Перший день у відпочинку пройшов не дуже добре. Сергій кілька разів натякав Вірі, що хоче усамітнитися з нею, але Олена ніби не розуміла натяків, з’являючись щоразу, коли пара намагалася відпочити вдвох.
Проте, другого дня щось змінилося. Олена стала менш нав’язливою, а ближче до вечора вона із змовницькою усмішкою підійшла до Віри:
— Віра, я для вас із Сергієм сюрприз приготувала. Вечеря, напої. Тобі червоне, Сергію — біле. Я вас наодинці залишу, насолоджуйтеся вечором!
Віра відчула себе зобов’язаною і навіть подякувала подругі. Вечір обіцяв бути ідеальним. Тільки-но вони з Сергієм випили по келиху, Віру почало хилити в сон. Ледве підвівшись з-за столу, вона вибачилася перед чоловіком і пішла спати.
Прокинувшись глибокої ночі, Віра потягла руку, щоб обійняти чоловіка, але його не було поряд. Віра розхвилювалася, він зазвичай не залишав її одну. Вона піднялася з ліжка і, накинувши халат, повільно пішла коридором. Зупинившись біля кімнати Олени, вона почула приглушені голоси. Вирішивши, що вони просто базікають, Віра штовхнула двері і увійшла без стуку. Картина, яку вона побачила, переконала її застигнути – Олена сиділа у Сергія на колінах, обвивши його шию руками.
Сергій схопився миттєво, усунувши від себе Олену…
— Віро, ні, це не те, не треба її слухати! Вона сама! Я не зрозумів, як це сталося! — почав виправдовуватись Сергій.
Віра підняла руку, зупиняючи його.
— Сергію, вийди, будь ласка.
Сергій, бачачи крижаний спокій у очах дружини, слухняно вийшов, залишивши двох жінок у кімнаті. Віра повернулася до Олени:
— Тепер я розумію, чому мама Світлани влаштувала тобі прочухана в автобусі. Значить, Валентина Василівна мала рацію. А я, не розумна, ще за тебе заступилася.
Олена не зніяковіла. Її обличчя видало дивну подобу посмішки:
— Хобі у мене таке — відводити чоловіків у подруг. А ти думала, що будеш винятком? – із викликом сказала вона.
Ці здивували Віру. Вона не змогла ні сказати, ні зробити щось у відповідь. Образа змішалися у заплутаний клубок. Вийшовши з кімнати, вона попрямувала до їхнього номера і почала збирати свої речі. Сергій, побачивши, що вона йде, кинувся за нею:
— Віро, прошу тебе, не йди! То була випадковість! Я сам не зрозумів, як усе сталося, правда. Це все Олена твоя…
Але Віра його не слухала. Вона тільки похитала головою, продовжуючи класти речі.
– Випадковість?! Випадково такого не відбувається.
Вона більше не слухала виправдання, забрала сумку і вийшла з номера. Сергій приїхав за нею слідом, але вдома нічого не змінилося. Віра зібрала необхідні речі та пішла до батьків. Вона подала на розлучення, не даючи Сергію жодного шансу. З Оленою вона теж обірвала всі зв’язки, усвідомивши, що помилялася, вважаючи її подругою.
Минув рік. Віра вже майже не згадувала про колишню подругу, поки одного разу їй не подзвонила її мати.
— Віро… Пробач, що турбую тебе, але Оленка… вона дуже нездужає. Вона просить, щоби ти приїхала. Будь ласка. Їй дуже погано.
Віра мовчки стиснула слухавку. Їй не хотілося чути це ім’я, а тим більше бачити ту, що зруйнувала її сім’ю. Але голос матері Олени звучав схвильовано та щиро. Вона помовчала, намагаючись забути спогади, що так хвилюють.
– Добре. Я приїду, — відповіла та скинула виклик.
Коли Віра зайшла до будинку, побачене потрясло її. Олена сиділа на ліжку, найгірша тінь себе самої. Очі втомлені, обличчя бліде, а дихання важке. Колись квітучу, впевнену в собі молоду жінку важко було впізнати в цій втомленій людині.
— Олена… — Віра зробила крок уперед, не вірячи власним очам.
Олена насилу підняла погляд, її голос був слабким і тихим:
— Дякую, що прийшла…
– Що з тобою? — спитала Віра з нотками занепокоєння, присівши на стілець поруч із ліжком.
— Спеціалісти навіть не знають… Не можуть поставити нічого конкретного, стільки обстежень пройшла… Півроку як злягла. Мама каже, що це хтось щось наслав. — Олена опустила голову і замовкла, ніби збираючись із силами для наступного слова. — Але я… — її голос став ще тихішим. — Я знаю, що це відплата. За все, що я зробила… — вона зітхнула, ніби з кожним словом втрачала решту сил.
Віра мовчала. Олена підняла на неї погляд, сповнений каяття, і продовжила:
— Вибач мені, Віро… і Сергія теж вибач. Він, правда, не винний. Я у всьому винна. – її голос затремтів. — Просто… мені завжди легко вдавалося спокушати подруг чоловіків. Я звикла до цього, це стало… чимось на зразок гри. А з Сергієм було інакше. Він не піддавався моїм чарам. І я вирішила… — Олена слабо посміхнулася, скоріше від розпачу, ніж від веселощів. – Вирішила його підставити.
Віра застигла, холодок пробіг її спиною. Вона завжди підозрювала, що щось було не так тієї ночі, але почути це від самої Олени.
– Що ти зробила? — її голос був твердий, але схвильований.
— Я зробила так, щоб ти пішла тоді спати. Ти заснула, а Сергій вирішив прогулятись. Тоді я обманом заманила його у свій номер. Розповідала йому про нібито існуючого чоловіка… просила поради. – Олена схлипнула. — А тільки-но почула, що двері твого номера відчинилися, стрибнули до нього на коліна. Він навіть не встиг зреагувати… Все було так швидко…
Віра відчула, як по тілу поповзли мурашки.
– Навіщо? — її голос тремтів, очі сповнилися сльозами, але вона не дозволила їм пролитися. — Навіщо ти це все зробила? За що?
Олена заплющила очі, і на її обличчі майнув дивний вираз – суміш втоми та жалю.
— Я заздрила… Заздрила тобі. Заздрила всім. Усі подруги виходили заміж, а я залишилася сама. Чоловіки мене використовували, але ніхто не хотів одружитися зі мною. От і квиталася з вами… за своє нещастя.
В кімнаті зависла важка тиша. Віра дивилася на Олену, її душа переживала протиріччями – гнівом і жалістю. І тоді вона тихо підвелася, кинувши останній погляд на колишню подругу.
— Я не знаю, чи зможу тебе пробачити, Олено, — промовила Віра холодно, відводячи очі. — Але я помолюся за тебе.
Дорогою додому Віра зайшла до храму. Вона поставила свічку за здоров’я Олени і помолилася за її здоровʼя — як фізичне, так і духовне.
Коли Сергій вкотре прийшов до Віри, благаючи про прощення, вона не стала проганяти його. Незабаром вони знову подружилися, а через кілька місяців Віра завагітніла.
Якось, вже перед пологами, Віра випадково зустріла матір Олени на ринку. Жінка виглядала спокійною, майже умиротвореною. Вона розповіла, що її дочка, нарешті, пішла на покращення. Але недуга, здавалося, змінила її погляди життя. Вона вирішила піти в монастир на якийсь час, щоб переосмислити свої вчинки і, можливо, знайти внутрішній спокій. Мати була впевнена, що дочка повернеться звідти іншою людиною – очищеною від колишніх гріхів і, нарешті, вільною від заздрості.
Цей момент став для Віри останньою точкою у їхній історії. Вона вибачила — і Сергія, і Олену, і себе за те, що не бачила попереджувальних знаків раніше. Тепер все це залишилося в минулому, а майбутнє обіцяло бути світлим і сповненим радісних подій.