Ніна завжди жила в сім’ї та для сім’ї, тому навіть не думала про те, що може бути інакше. У молодості вона мріяла моделювати та шити одяг, тільки чоловік був проти, а після народження дочки Ніна й сама більше не поривалася нікуди. Протягом тридцяти років сімейного життя вона займалася лише будинком, створювала затишок та вирішувала проблеми домочадців. Але дочка Вікторія після закінчення інституту залишилася у Києві, заміж вискочила і приїжджала рідко, а вони з Геннадієм лишилися вдвох.
– Може мені піти на курси крою та шиття, все в пам’яті відновити і зайнятися все ж таки улюбленою справою? – запитала вона якось у чоловіка.
– Ти що, правда, вирішила в п’ятдесят років поміняти життя і щось нове почати? – хитро запитав тоді чоловік. – Краще розводь квіти на дачі і не створюй нікому проблем.
Ніна їх у принципі ніколи не створювала, намагаючись тільки вирішувати, але сперечатися з чоловіком тоді не стала. Вона взагалі себе після ювілею відносила до жінок поважного віку і всім розповідала, що вже чекає на онуків.
– Зараз молодь самостійна, тим більше, твоя Віка живе в столиці і постійно привозити своїх дітей навряд чи стане, – говорила їй сестра Валентина. – У нашому віці вже можна жити для себе: ще є сили, здоров’я та азарт для нових справ.
– Ти ще запропонувала б мені змінити стиль і записатися на спорт, – сміялася Ніна.
– А чому б і ні? – Не розуміла її сестра. – Ти дарма думаєш, що чоловікам не важливо, як виглядає їхня дружина.
– Ну, я виглядаю нормально, до того ж Генадій точно не стане зараз на сторону дивитися, – упевнено казала Ніна. – Він у молодості на інших не заглядався і тепер не стане, тож ми з ним будемо старіти і онуків ростити разом.
Двічі розлучена Валентина з цього приводу мала сумніви, тільки озвучувати вона їх не збиралася. Вона часто ображалася на Ніну і життя її вчила через нереалізованість. Валя була на два роки молодшою, працювала економістом, займалася спортом і захоплювалася флористикою. Двоє її дітей теж жили окремо, після того, як пішов другий чоловік жінка не втрачала надію ще влаштувати особисте життя і заради цього завжди добре виглядала. Бажання Ніни постійно залишатися на других ролях і залишатися додатком до чоловіка Валю навіть дратувало, тільки зі своїм правилами до чужого монастиря жінка не лізла.
А Ніна за стільки років такого життя настільки звикла до цього формату, що навіть не думала, як може бути інакше. Вона жила турботами про чоловіка та дочку, бачачи в цьому найвище щастя і вірячи, що так буде завжди. Тільки одного разу довелося сильно пожаліти через це.
– Я йду до іншої жінки, тож попереду нас чекає розлучення, – несподівано сказав Геннадій, сидячи на кухні ввечері. – Машину купував я, і тобі вона, в принципі, не потрібна, ця квартира залишиться тобі, а потім перейде Вікторії.
– Це жарт такий? – не розуміла Ніна. – Ми стільки років у шлюбі, ти сам казав мені, що у нашому віці щось міняти безглуздо і тепер говориш про розлучення?
– Це не жарт, – спокійно вів далі Геннадій. – У мене є друга сім’я вже якийсь час і позавчора кохана жінка народила мені сина.
– То як же? – не розуміла Ніна. – Ти крутиш роман із молодою?
– Ірині сорок років, ми зустрілися пізно для обох і навіть збиралися розлучитися, а коли довідалися про дитину, таки зважилися на зміни, – вів далі Геннадій. – Завтра я забираю їх із пологового будинку, і ми починаємо нове життя разом.
– А як же я? – не розуміла Ніна. – Ти, правда, готовий залишити мене одну після стількох років життя?
– Ти доросла і адекватна жінка, тож не пропадеш, – упевнено говорив Геннадій. – Тільки ти не думай, що я все життя зраджував тобі. Просто з Іриною все якось особливо вийшло.
Геннадій пішов, а Ніна залишилася і якось розгубилася. У неї було почуття непотрібності, якого не вдавалося позбутися при всьому бажанні. Ніна не вміла нічого робити для себе, бо завжди готувала, щось вигадувала та організовувала лише для сім’ї. Коли дочка переїхала, завжди на перше місце інтереси та бажання чоловіка ставила, а тепер лишилася зовсім одна, і від цього було якось нудно.
– А я завжди підозрювала, що це все може закінчитися, – міркувала сестра. – Поки ти собою жертвувала і відмовлялася від усього, твій чоловік встиг другу сім’ю створити і навіть дитину там завести.
– Але я в це не вірю, я все відчула б і зрозуміла, – плакала Ніна.
– Ну звичайно, давай і далі його виправдовувати і всякі небилиці вигадувати, – намагалася відкрити їй очі Валентина. – Прийди в себе, тебе кинув чоловік і треба навчитися жити далі, а не просто змиритися з ситуацією.
Ніна цього не вміла і не могла зрозуміти, як далі жити. У будь-якому випадку довелося дочці розповісти. Вона приїхала, якісь слова підтримки говорила, обіцяла з батьком поговорити та матір не кидати. Віка сама батька про зустріч попросила, а повернувшись, не могла матері навіть у вічі дивитися.
– Мамо, давай далі вчитися жити самостійно, – сказала Віка. – Батько обіцяв не претендувати на спільно нажите майно і забирає лише машину та свої інструменти.
– Так не в них справа, – намагалася донести свою правду Ніна. – Розумієш, просто тепер мені нема чого і нема для кого жити далі.
– Значить, ти навчишся жити для себе, – впевнено казала Віка. – У будь-якому випадку вибору немає, у батька друга родина і там народилася дитина.
Після від’їзду доньки Ніні стало ще гірше, бо вона зрозуміла неможливість змінити ситуацію і остаточно впала духом. Колись вони з Генадієм теж мріяли про народження сина, тільки вона не змогла подарувати чоловікові спадкоємця через проблеми зі здоров’ям. А ось невідома Ірина спромоглася це зробити і в результаті Геннадій до неї пішов.
– Тільки не треба вдавати, ніби ти перша і єдина жінка у світі, від якої чоловік пішов, – просила її Валентина. – Хочу нагадати, що я двічі розлучалася і нічого страшного не сталося.
– А жити мені тепер для когось? – не розуміла Ніна. – Я була впевнена, що ми разом із Генадієм зістаримося і радітимемо онукам, а тепер що?
– Радітимете, як і планувалося раніше, тільки по окремості, – сказала їй Валентина.
Тепер Ніна більше не проводила години на кухні, їй взагалі не хотілося готувати і тепер це здавалося безглуздою справою. Раніше в хаті завжди смачно пахло кулінарними шедеврами, тепер дзвеніла тиша. Ніна більшу частину часу проводила в інтернеті у пошуках роботи. Поки Геннадій усі рахунки сплачував, вона на собі хату тримала. Тепер він утримував нову сім’ю, і Ніна мала сама про себе піклуватися. Тільки знайти нормальну роботу після п’ятдесяти років, не маючи жодного досвіду, виявилося дуже проблематично.
Шансом Ніна визнала знайдене оголошення про курси крою та шиття. Вона записалася туди, щоб оживити та згадати свої навички. На курсах в основному вчилися молоденькі дівчата, і Ніна була найстаршою ученицею, але її це не дуже бентежило. Там Ніна познайомилася з кількома своїми ровесницями, а керівниця курсу запропонувала їй роботу у невеликій майстерні.
– Ви, правда, думаєте, що в мене вийде і в такому віці не пізно щось починати з нуля? – переживала Ніна.
– Поки людина жива і хоче щось змінювати у своєму житті, немає поняття «пізно», – міркувала Тетяна. – Мене життя навчило діяти зараз і сьогодні, не розраховуючи на когось із боку. Так що моя пропозиція чинна, а ви самі вирішуйте.
Ніна швидко вирішила, до того ж тепер їй радитися і озиратися не було на кого. Вона була сама собі господиня і з кожним днем намагалася знаходити перевагу у цих змінах. Здебільшого це було самообманом, але іншого виходу був. Дочка її підтримувала, у гості запрошувала та дзвонила часто. Сестра не давала розслаблятися та здаватися, закликаючи працювати та розвиватися у професії.
І Ніна вирішила, що якщо іншим не пізно інше життя в такому віці починати, то і вона зможе, принаймні, дуже постарається це зробити, щоб не здатися і не зламатися. Вона почала роботу у швейній майстерні і це виявилося гарним відволіканням від поганих думок та джерелом, хай невеликого, але доходу. Про все інше жінка намагалася поки не думати, хоча Валентина наполягала, що в такому віці цілком можна і заміж ще раз вийти.