-Дмитро, мені здається чи в тебе хтось є? – одного ранку запитала Віра у свого чоловіка, який збирався в чергове відрядження.
-Хто? – з нерозумінням дивився на молоду жінку чоловік.
-Я розумію, що моя вагітність призвела до того, що ми мало спілкуємося з тобою як чоловік та дружина. Але це тимчасово, це треба якось пережити, – завелася Віра. – Все зміниться, коли малюк з’явиться на світ…
-Не хвилюйся, люба, – чоловік підійшов і ніжно обійняв дружину. – Я все розумію. Та й немає в мене нікого, я люблю тебе. Просто робота така…
-Ти щось не домовляєш, – тихенько сказала Віра слідом за Дімою. Але він цього вже не почув.
Одружилася пара три роки тому. І все було добре, і кохання було, і достаток. Навіть свекруха її прийняла, незважаючи на те, що Діма був її єдиним сином і не про таку невістки вона мріяла. Надія Валеріївна, звичайно, пишалася тим, що народилася та виросла в інтелігентній родині. І часто про це наголошувала. А у Віри батьки все життя працювали на фабриці, але сама вона вивчилася, здобула гідну професію та влаштувалася на добру роботу.
Ще до весілля батьки Віри продали кімнату в комуналці, в якій жила бабуся по лінії тата. Бабусю забрали до себе, а гроші подарували молодятам. А свекруха розлучилася з дачею, на яку вже років сім, після того, як не стало чоловіка, не їздила. На отриману суму молода сім’я придбала двокімнатну квартиру, частину грошей довелося позичити. Але за три роки борг вони сплатили, і Віра вирішила народжувати.
Під час вагітності Віра часто йшла на лікарняний, їй було дуже погано. І Діма намагався більше працювати, щоб сім’я ні чого не потребувала. Спочатку він затримувався після роботи, а потім почав зникати на кілька днів у відрядження. Ось це й напружило майбутню матір. Але чоловікові своєму вона вірила, вона не мала підстав думати про нього погано.
Час минав, у термін Віра народила сина, на радість всій родині. Але хлопчик виявився дуже неспокійним, жінка з рук його не спускала.
-У мене Діма таким був, – намагалася заспокоїти втомлену від безсоння невістку свекруха, – Зате потім, як підріс, я горя з ним не знала. Такий спокійний, розважливий став, я його й не чула, і не бачила…
-Дожити б ще до цього, – журилася Віра.
Мама Віри намагалася допомогти дочці як могла. Приїжджала у вихідні, гуляла з дитиною, щоб Вірочка хоч трохи поспала. Та й чоловік перестав їздити у відрядження, як міг, допомагав дружині. І в аптеку збігає, і продуктів принесе, і приготує, і підлогу протре.
-Щось то ти якийсь худенький у мене став, – журилася мати, дивлячись на сина, – змарнів, одні очі залишилися. Невже Віра зовсім про тебе забула? Чоловіка годувати треба, інакше він працювати не зможе.
Вірі було неприємно це чути, адже вона намагалася як могла. Та й Діма не маленький, сам собі може приготувати.
-Мамо, не починай, – заступився він за дружину, – я на роботі обідаю, у нас їдальня гарна поряд. І недорого, і смачно, готують по домашньому…
Але Надія Валеріївна тільки хитала головою.
Так минуло п’ять місяців, і у Дмитра знову почалися відрядження.
-Щось я не зрозумію, – одного разу Віра поділилася з подругою своїми сумнівами, – з відрядження він повертається так, ніби там і не був. Все чисте, випрасуване, а іноді й нові речі з’являються у його валізі. Я йому говорю:
-Звідки у тебе ця футболка? А він знизує плечима – моя. Але я точно знаю, що не було в нього такої. Він, звичайно, мені та Івану подарунки привозить. Ну признався б, що й собі купив, то ні. Щось тут не те…
-А жіночими парфумами від його одягу не пахне?
-Ні.
-А до тебе він як?
-Як-як … як звичайно. Івана на руки бере, грає з ним. А я в цей час справами домашніми займаюся, хоч якийсь перепочинок.
-Так, подруго, ти дивися, упустиш чоловіка. Він у тебе не гульбанить, гроші добрі заробляє. І дитину однією тягнути на собі важко доведеться, у разі чого.
-І що ж мені робити? – засмучувалася Віра.
-А ти в телефон його заглянь, – радила подруга, – може, що-небудь, та проясниться.
Але Віра категорично не хотіла цього робити. Ще на самому початку їхніх стосунків із Дімою, вони домовилися, що довірятимуть один одному. І ще він розповідав, що його найкращий друг пішов від дружини, бо та його ревнувала та постійно його контролювала. А коли він помітив, що вона читає листування в його телефоні, чаша терпіння зникла. І пара розлучилася, тепер у нього інша дружина та щасливе сімейне життя, без сліз та сварок.
Але й так вона більше не могла жити. Раз на місяць, хоч на два дні, хоч на три, а іноді й на цілий тиждень, Діма їхав у відрядження. І вона залишалася зі своїми проблемами віч-на-віч.
Він, звичайно, дзвонив щодня і надсилав смс.
“Як там наш малюк?”
“Сьогодні всю ніч не спала, Іван вередував і мені здалося, що він занедужав. Навіть швидку викликала, виявилося, у нього перший зубчик лізе” – звітувала зразкова дружина.
“Зубик, це добре, скоро все їсти зможе. Ех, коли ж настане той час, коли ми з ним їздитимемо на рибалку?”
“Діма, я втомилася, хочу до тебе під крильце”, – скаржилася Віра.
“Потерпи, люба, я скоро буду”, – відповів він.
І Віра чекала. Тим більше, що наступного дня примчала свекруха, стурбована станом онука і весь день провела з ним.
-Свекруха у мене – золота жінка, – хвалилася Віра.
-Свекруха, може, і золота, – одного разу відповіла подруга, а ось Діма … Не знаю, говорити тобі чи ні?
– Говори ж, – запереживала Віра.
-Я сьогодні бачила його в кафе, і він був не один, а з якоюсь дамою. На вигляд набагато старша за нього, але доглянута. Очевидно, одяг не з ринку, а в бутику одягається. Може, вона йому футболочки й підкидає? Дивись, як би він знову у відрядження не збирався.
Увечері Віра вирішила поговорити з чоловіком та розповіла йому про все.
-Так це перевіряюча наша, Ірина Йосипівна. Начальник попросив, щоб я її у кафе зводив, погодував. За рахунок організації, звісно. Ти що, Віро, маєш сумнів у мені. Які не розумні ревнощі. Ну хочеш, я про все тобі розповідатиму, що в мене на роботі відбувається?
-Не треба, – Вірі стало соромно, – але можна, хоча б на якийсь час, припинити свої відрядження? Поки син маленький? – попросила вона.
-Добре, пробач мені, Віро, більше не буду. Я й сам уже зрозумів, що весь свій вільний час хочу проводити з тобою та з сином, як мені вас не вистачає.
Цього вечора подружжя згадало молодість, ніч була спекотною. А коли син прокидався і просив уваги до себе, Діма носив його на руках і співав колискову. Під ранок він заснув, а Віра пішла готувати сніданок.
На кухні вона побачила, що телефон чоловіка лежить на столі. Взяла його до рук і хотіла відкласти убік. І раптом телефон дав про себе знати, потім ще й ще, прийшло кілька смс.
І тут на Віру знайшло, їй так було добре з чоловіком, що вона гостро зрозуміла, як не хоче його втрачати. Жінка спробувала розблокувати екран, і це вийшло. І що вона побачила?
“Доброго ранку, синку, твоя мама скучила!”
“Втомився з дитиною?”
“Скажи Вірі, що тобі треба у відрядження, а сам приїжджай до мене: хоч поїси нормально і виспишся”.
Повідомлення були від свекрухи. У Віри аж ноги підкосилися, такої підступності від неї жінка не чекала. Виходить, Діма зовсім не у відрядженнях був, а залишав її вагітну, а потім і з маленькою дитиною, щоби самому відпочити?
Але чоловікові вона нічого не сказала, проводила на роботу, а потім почала збирати речі. На столі залишила записку: “Дорогий, я дуже втомилася. І ти в постійних роз’їздах. Я їду до мами, мені треба відпочити.”
Дмитро того ж дня приїхав за нею і клятвено обіцяв, що більше ніяких відряджень у них не буде. Віра розповіла йому про те, що знає, як він поводився. І що між ними давно вже немає довіри, їм треба розлучитися.
Але чоловік все зробив для того, щоб зберегти сім’ю. Та й свекруха до цього приклала свою руку, вона вибачилася у Віри. І почала приїжджати, допомагати, а іноді й забирати онука до себе.
-Так воно краще, – винесла вердикт подруга, – чим з чоловіком розлучати, нехай краще онуком займається.
А ви як думаєте, чи варто було пробачити чоловіка за таку поведінку?